Безвідносно до просторікувань президента США Дональда Трампа по телефону з російським диктатором Володимиром Путіним і його наступних коментарів в Білому домі, більшість із цих речей насправді не стали аж такими сенсаційними.
Всі знають, хто і що таке Дональд, всі памʼятають його нездорову любов до світових диктаторів і заздрощі до їх можливостей, а також його очну зустріч з Путіним у Хельсінкі у 2018, де на прес-конференції Трамп, як ручний папужка Путіна, повторював тези російського диктатора.
Що трохи здивувало зараз - це швидкість перевзування Трампа і Ко. Від більш-менш адекватних оцінок/підходів до трешового "Трамп-стайл".
Що з цим усім робити?
По-перше, не можна допустити заміщення формального процесу переговорів і мирного врегулювання "телефонним правом".
Дональд Трамп може скільки завгодно дзвонити Путіну, Лукашенку, Ину, аятолам, Сі – кому завгодно - але офіційне обговорення і прийняття рішень має відбуватися за столом переговорів.
По-друге, за цим столом переговорів, крім України, обовʼязково повинна бути представлена Європа (щонайменше - Францією, Великою Британією і новим канцлером ФРН, а краще - ще й Північноєвропейськими і Балтійськими країнами). Голос України повинен звучати в один голос з Європою - це єдиний шанс не дати дуету Путін-Трамп реалізувати давню мрію Кремля: поділити світ (разом з Європою) на двох.
По-третє, сама Європа повинна змінити механізми прийняття рішень на наднаціональному рівні. В цих нових реаліях гратися у вмовляння з кремлівськими холуями типу Орбана і Фіцо просто не буде часу, а коштувати це буде значно дорожче, аніж черговий заморожений проект/транш.
По-четверте, наша безпека дорівнює наша армія, плюс наша зброя, плюс ресурси (гроші та технології) Європи, плюс посильна участь європейських армій. Маємо домовитися з Європою про нові правила гри в цих нових реаліях. Зрозуміло, що європейські країни переймаються власною безпекою і не дуже охоче споряджатимуть свої військові контингенти в Україну. Однак у них є вибір: допомогти нам на нашій території, або приймати війну в себе з усіма наслідками. Без підтримки США - це просто питання часу і витрачених власних ресурсів.
Ну, і окремо треба вести діалог з Францією і Великобританією про нову ядерну стратегію стримування для Європи. Знову ж таки - без врахування ядерного потенціалу США. Тут можуть бути реальні шанси отримати колективний захист ядерної парасольки від наших європейських союзників.
Загалом, нам з європейцями та іншими союзниками варто усвідомити і прийняти як факт, що США, які світ знав, і якими захоплювався з 1945 року, більше не існують. Навіть якщо за чотири роки Трампа і Ко зметуть на чергових виборах, вже очевидно, що за цю його каденцію він спробує розвалити все, до чого зможе дотягнутись. І мова не лише про Штати, а і про все за їх межами.
Тарас Жовтенко, експерт з міжнародної безпеки Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва
