Схоже, що "мировдавана" ініціатива Трампа підходить до своєї кульмінації. Хай і з різних причин, але Трамп та Путін дуже хочуть собі одночасно "перемогу" над Україною саме у період з 20 квітня (Великдень) до 9 травня.
Чому "над" Україною, адже США - це начебто наш союзник, хай і неформальний? Бо все виглядає так, що Віткофф та Путін вже досягли якоїсь угоди, і тепер США "відробляють" свою частину цієї угоди через тиск на Україну по всіх російських забаганках. Сам Трамп це підтвердив словами "думаю, що ми маємо угоду з Росією", і заявою, що залишилося лише "досягти угоди із Зеленським", який, чомусь (дійсно, чому ж?) проти односторонніх поступок Кремлю.
Як ще трактувати вимоги визнати Крим юридично частиною РФ, "заморозку" фронту з загарбанням частини українських територій та "часткове" зняття санкцій в обмін на те, що Путін відмовляється від тих територій України на Запоріжжі, Херсонщині та Донбасі, які й так не контролює.
Путін просто "торгує повітрям", а Віткофф та Трамп - торгують українськими територіями та європейською безпекою. Бо Путіну достатньо прецеденту з Кримом, щоб піти далі. Що це, як не односторонні поступки Кремлю? На це натякає й такий кричуще нерівноцінний "обмін", як офіційне визнання зміни кордонів у Європі (так, це про Крим) у відповідь на 30-годинне перемир’я, якого самі ж росіяни не дотримувалося.
Так, на Великдень відбувся "тест" того мирного процесу, який нам пропонує Трамп.
Було зменшення активності бойових дій, але перемир’я як такого з російської сторони не було. З української теж, бо ЗСУ, звісно ж, відповідали на російські провокації.
Власне, вся ця ініціатива з "одностороннім перемир’ям" виглядала як провокація. Бо перемир’я як формат в принципі не може оголошуватися одноосібно. Адже у війні завжди є дві сторони. Тому справжні мирні угоди довго й базовано обговорюють, фіксуючи умови, локації та тих, хто буде наглядати за цим процесом.
Ми ж побачили формат: "Я оголошую перемир’я, а якщо друга сторона, яку ми не попередили, продовжить воювати, то ми вже готуємося бити у відповідь". Тобто, для ЗС РФ суть усієї ініціативи була не у, власне, мирі, а у "відповіді", яка готувалася завчасно. Якщо б ми відмовилися від провокації - Трамп нами був би не задоволений. Якщо б пішли на перемир’я - РФ накопичила б сили для більш потужного удару.
Вже достатньо інформації про те, як російська сторона використала "перемир’я" для підготовки подальшого наступу. Зокрема й те, що, за даними Deep State, ЗС РФ просунулися на 11 квадратних кілометрів (більше, ніж в середньому за останні місяці), багато про що каже. Хоча ЗСУ цього разу були готові і не все росіянам вдалося так, як їм хотілося б.
Політично ж ініціатива раптового перемир’я була використана Кремлем проти України у боротьбі за прихильність Трампа. Бо Вашингтон вимагав безумовного припинення вогню до Великодня, а Путін його відкинув. Після чого отримав… натяки на критику з боку Трампа. Тим не менш, складна ситуація у фінансах РФ змушує Кремль дуже обережно ставитися навіть до натяків американської адміністрації на нові обмеження.
Про важкий фінансовий стан РФ - це не українська пропаганда, а заяви російського міністра фінансів Сілуанова.
Він прямо повідомив, що частка нафтогазових прибутків у бюджеті РФ впала до 25%, у той час як до повномасштабного вторгнення вона сягала 50% прибутків бюджету. І це на тлі значного збільшення видатків на війну.
Тобто, Кремлю теж потрібна "передишка", але виключно на умовах, які вони зможуть "продати" всередині країни та ззовні як "перемогу". І саме такі умови "перемоги на мінімалках" Путін, певно, передав Віткоффу. Самому ж Трампу байдуже, якими будуть ці умови (він буквально сам це заявив) - хай і за рахунок України. Але головне - "зупинити війну" та відзвітувати, що передвиборча обіцянка виконана за 100 днів.
При цьому Трамп та Путін не пропонують, насправді, нічого нового. Вони просто повторюють ту партію, яку колись Путін "розіграв" з Обамою та Меркель у 2014-2015 роках. А ви думали Крим з’явився зараз зненацька? Ні, це "відлуння" тих планів, які виношував Кремль у 2014-2015 роках. Це "відлуння" "Першого Мінська", який, нагадаємо, писався теж, як перемир’я та тимчасова "заморозка". І який зараз Кремль знов просуває через Віткоффа.
До речі, тема формального визнання Криму російським - це не "пшик", як дехто пише, апелюючи до того, що "півострів й так під росіянами". Зовсім ні. Ще з того часу проти РФ діють західні санкції, які є фундаментом всього антиросійського санкційного режиму, і які є найболючішими. Адже накладені вони Європою, з якою РФ має традиційно найтісніші економічні зв’язки. Якщо Крим офіційно визнають російським, то й санкції за нього перестануть діяти. А зараз економіка РФ відчайдушно цього потребує.
Під завісою "Мінська" Кремль постійно намагався просувати межі свого повзучого захоплення територій, і перед кожною новою ітерацією цієї угоди "продавав" чергове "перемир’я" в обмін на щось від "західних партнерів".
Після підписання 5 вересня 2014 року росіяни (спочатку "під чужим прапором" - "Л/ДНР", а потім вже не ховаючись) більше 3,5 тисяч (!) разів порушували ними ж ініційоване "перемир’я", "відкушуючи" потроху українські території, які намагалися зафіксувати "Другим Мінськом".
Кульмінацією стала атака на український виступ у Дебальцево, оточення та відхід українських військ з втратами.
Після чого Кремль 12 лютого 2015 року запропонував нове "перемир’я", але вже на іншій лінії розмежування, ніж та, яку зафіксували 5 вересня 2014 року. Приблизно таким чином діє Кремль і зараз - "фіксує" нинішні загарбання, щоб потім просунутися далі.
Причому, коли "перемир’я" 12 лютого 2015 року було досягнуто під тиском Заходу на Україну (так само як зараз, але не так публічно й цинічно), бойові дії продовжувалися ще певний час - українці вийшли з Дебальцево лише 18 лютого, під шквальним "перемирним" вогнем росіян. Після чого Кремль постійно вимагав "реалізації Мінських угод", пропонуючи зовсім інші карти, "намальовані", звісно, на їхню користь.
За результатами тієї "заморозки" фронту умовою було відведення на 15 кілометрів важкої артилерії, нагляд за цим з боку спостерігачів ОБСЄ та інші ініціативи, які, як ми вже знаємо, не дуже-то й спрацювали. Але вони не спрацювали для нас. А РФ цей формат визнав цілком робочим, хоча й недостатньо ефективним, бо там очікували, що Україна "сама розвалиться". А коли не розвалилася, то стався напад 2022 року. Який теж не вдався так, як мріяли у Кремлі.
До речі, у 2014-15 роках теж була "угода" на користь Кремля в обмін на таку "зупинку війни" - договір Німеччини та Меркель, яка тоді була головним посередником, щодо будування "Північного потоку-2" та закупівель російського газу зі знижками. Плюс РФ зазнала значних економічних втрат через санкції після анексії Криму, на які там не розраховували (бо після атаки на Грузію ж нічого не було?). Проте санкцій за Донбас проти РФ тоді не було, що можна вважати теж частиною неформальної "угоди" по "заморозці" фронту.
Так, публічно ніхто на Заході ці два процеси - економічних угод з Кремлем та зупинки "повзучого" наступу - не пов’язував "Мінським процесом", але важко повірити, що це було просто співпадіння. Не дарма ж ці "потоки" "сплили" й цього разу - американські інвестори, якщо вірити ЗМІ, хочуть придбати пошкоджений "Північний потік". Щоб продавати у Європу російський газ і, тим самим, ще й посилити свій вплив на ЄС.
Плюс, домовленості між Віткоффом та Путіним, певно, торкалися нафти, бо США остаточно перестали контролювати ці санкції, й російська нафта пішла потоком, про що пише Bloomberg. Проблема для РФ лише у тому, що, на тлі падіння цін, інші покупці, включно з Китаєм, активніше купляють більш якісну арабську нафту. І щоб залишатися на ринку, росіянам доводиться збільшувати дисконти до 40%, що зменшує прибутки.
Трампу ж потрібен потік дешевої нафти на ринки, щоб збити ціни. Що теж є його передвиборчою обіцянкою.
Тому це ж він обговорює у своїх "угодах" з Іраном, Венесуелою, з арабськими монархіями, куди він полетить вже у травні.
Тобто, і Трамп, і Путін зацікавлені у тому, щоб зняти санкції з РФ і пустити російську нафту вільно на ринки, хоча й мають вони на це різні причини. Аналогічно з газом. Мета не просто знизити ціни - мета отримати "ручний" контроль США над ключовими сировинними ринками. А на цьому шляху стоять інтереси України та Європи, яким ставати "васалами" такого Вашингтону не посміхається.
Ситуація для Трампа та Путіна виглядає так, що їм або зараз треба дотиснути Україну на "похабний мир", а точніше - на "перемир’я" у форматі "Третього Мінська", що вже протестували "великоднім перемир’ям". Або визнати провал плану по переділу зон впливу у світі. Тому ми й спостерігаємо такий шалений такий тиск на Україну - від нас залежить те, яким буде світ 21 сторіччя. Або у ньому домінуватимуть диктатури, якщо ми не встоїмо та капітулюємо, або все ж демократії, які об’єднуються довкола ЄС.
Це, схоже, розуміють і вітчизняні дипломати. Тому що наша дипломатична стратегія - апелювати до "безумовного перемир’я" як ключової умови. ЄС з нами у цьому солідарний. Фактично, ми таким чином тягнемо час, щоб пройти критичний для нас період, але зберегти залишки американської допомоги. Якщо це вдасться без підписання "Третього Мінську", то це буде значна перемога української дипломатії. І за підсумками зустрічей у Лондоні 23 квітня, здається, що саме цього нам вдалося досягти.
