"В Мінську і в Москві бояться, що під вибори Лукашенка можна скинути", - політолог Ярослав Чорногор

Директора програми "Російські та білоруські студії" аналітичного центру "Українська призма" Ярослав Чорногор в інтерв’ю УНІАН розповів, що відбувається у розпал передвиборчої кампанії на дострокових президентських виборах в Білорусі та яку роль в них грає "українське питання".

Білоруський диктатор Олександр Лукашенко готується до дострокових "виборів", які особисто призначив на кінець січня. Задовго до цієї дати він зачистив політичне поле від опозиції, має абсолютний вплив на підрахунок голосів та силовиків, які придушать будь-які протести. Але, попри все це, досі не виглядає впевненим. Ба більше, за будь-якої нагоди чомусь згадує Україну.

Чому Олександру Лукашенку не дає спокою українське питання та чи варто чекати на сюрпризи дострокової президентської кампанії, УНІАН розпитав директора програми "Російські та білоруські студії" аналітичного центру "Українська призма" Ярослава Чорногора.

Пане Ярославе, на минулому тижні Лукашенко вчергове взявся обвинувачувати Україну в буцімто намаганні втягнути Білорусь у війну. При цьому, він чи не вперше сказав, що такої війни Білорусь "може не витримати". Це якось пов’язано з призначеними Лукашенком достроковими виборами президента?

Думаю, перш за все, такі його виступи є відповіддю на подкаст із Зеленським, де той зокрема розповів про телефонний дзвінок від Лукашенка в перші дні широкомасштабного вторгнення Росії в Україну, під час якого начебто прозвучали вибачення за обстріли з території Білорусі. І хоча прес-секретар Лукашенка спростувала це та озвучила версію Мінська, про що саме була та розмова, Лукашенко й сам мусить певним чином виправдовуватись.

По-перше, йому треба в цій ситуації пропетляти – і Україні якось відповісти, і з росіянами не посваритися. Адже навряд, наприклад, російські спецслужби не знали про цей дзвінок, просто, як правило, такі розмови не виносяться на публічне обговорення (і, думаю, для Лукашенка стало неприємним сюрпризом те, що Зеленський про це згадав).

По-друге, у нього дійсно залишилось лише кілька тижнів до виборів. Він має непоказний вигляд, а мусить виглядати мачо.

Але навіщо намагатись показати себе мачо в умовах, коли він самостійно (без вказівок з РФ чи КНР) ні на що не наважується? І навіщо це робити перед виборцями, думки яких навряд враховуватимуться, якщо будуть не такими, як треба Лукашенку?

З одного боку, для будь-якої диктатури дуже страшно, коли її висміюють. А Зеленський, по суті, саме висміяв Лукашенка як "сильного господарника", чи господаря країни…

З іншого боку, Білорусь дійсно вже кілька десятиліть перебуває під режимом Лукашенка, який все більше посилюється. Після 2020 року усі більш-менш усвідомлені борці проти режиму або арештовані, або емігрували. Навіть маленькі прояви виявлення інакшої думки в країні придушуються. Тому всередині Білорусі навряд чи можуть бути озвучені хоч якісь опозиційні меседжі.

І хоча зрозуміло, що на кухнях люди це обговорюють і певне, скажімо так, незадоволення Лукашенком може бути, я не був би оптимістичним щодо того, що багато білорусів дійсно проти нього. Тобто, активна частина суспільства або сидить, або виїхала. Десь плюс-мінус такий же відсоток населення абсолютно підтримує Лукашенка. А більшість - до 60%, а може й до 70%, - це те, що у нас називається "болото". Вони не будуть активно виступати проти Лукашенка. Але, радше за все, і не будуть його активно захищати, якщо відбуватимуться якісь зміни.

Чи можна вважати висловлювання Лукашенка у бік України черговим заграванням з Кремлем?

Лукашенко дає сигнали, спрямовані на різні аудиторії. З одного боку диктатурі важливо якось виправдатись в очах власного суспільства: не важливо, ким ти є, а важливо, як ти виглядаєш. З іншого боку, коли йому з усього світу закидають, що він диктатор, один з останніх диктаторів Європи, йому треба зберігати обличчя й назовні. В якийсь момент він навіть готовий сказати, що "диктатура – краще, ніж демократія, бо зберігає мир".

Зауважте, він увесь час лякає білорусів, що, мовляв, важливо, "щоб не було, як в Україні". Мовляв, не хочете такого, як там, не виходьте на мітинги, щоб не було Майдану. Не хочете війни як на Донбасі у 2014-му, треба дружити з Росією. Не хочете війни, як в Україні з 2022-го – не треба в бік Росії навіть косо дивитися – РФ "може напасти, нам це не потрібно". У диктаторів дивне уявлення про мир та спокій: давайте уріжемо демократичні права, зате у нас буде спокійно буде мир. І нічого, що це мир і спокій як на кладовищі.

Все це має забезпечити Олександру Лукашенку потрібний результат на дострокових президентських виборах?

Насправді Лукашенко цілком прогнозовано намалює собі перемогу. Як я вже сказав, в Білорусі просто немає абсолютно ніякої альтернативи – висновки з 2020 року зроблені.

Нагадаю, тоді Лукашенко дуже помилився, допустивши на вибори Тихановську. Це було зроблено з розрахунку на те, що першим опозиційним кандидатом був її чоловік, але, оскільки, він був заарештований, влада вирішила, що його дружина – домогосподарка, не буде привабливою для виборців. Та електорат на знак протесту проти режиму почав віддавати голоси за нове обличчя (будь-яке, аби не Лукашенко). Тоді народні вуличні виступи довелося придушувати. А потім взагалі запустили маховик репресій (і вони тривають до сьогодні).

Знаєте, коли йдеться про диктатури, доволі часто можна почути про сподівання на "чорного лебедя". Чи можна зараз очікувати на якийсь "сюрприз" в Білорусі?

Навряд. Як я вже сказав, навіть приблизної, умовної опозиції Лукашенку серед кандидатур на так званих президентських виборах немає. Абсолютно всі - лояльні до Лукашенка, всі контролюються його спецслужбами.

Плюс, вибори, призначені на кінець січня, щоб унеможливити будь-який, навіть гіпотетичний спротив. Адже зима не сприяє виходу людей на вулиці, на протести (з українськими Майданами не варто порівнювати).

Але найгірше для білорусів, що той протестний потенціал, який існував, який зароджувався п’ять років тому, зараз максимально придушений.

Звісно, все це не виключає, що в якийсь момент може з’явитись і найнеочікуваніший "чорний лебідь"…

Умовно, білоруські добровольці, які зараз воюють у складі Сил оборони України, підуть на Мінськ?

Я чув версію, навіть російські пабліки іноді пишуть про те, що після Курської операції наступним кроком України буде захід біло-червоно-білих прапорів у супроводі Тихановської в Білорусь. Мовляв, під вибори, Лукашенка можна скинути… На сьогодні це виглядає досить фантастично. Навряд українські Сили оборони мають такі плани. Та й весь північний кордон ми максимально укріпили, зробили все, щоб його закрити, щоб мати змогу зосередитись на боротьбі з Росією на сході.

Але чи можна повністю виключати такий розвиток подій? Може, й ні.

Принаймні росіяни цього бояться. І лукашенківці цього бояться. Тому, на мій погляд, можемо хоча б інформаційно підігрівати ці страхи. Нехай бояться більше.

Повертаючись до виборів в Білорусі, коли Лукашенко каже, що не тримається за владу і готовий передати її новому поколінню, чи означає це, що він вже підготував наступника?

Ну, так. Тільки він не уточнює, що під "новим поколінням" він бачить молоде покоління власної сім’ї. Час від часу він виводить на публіку своїх синів. Тому не виключено, що просто тягне час для того, щоб передати свою посаду просто у спадок.

УНІАН в Google News