Зустріч у Лондоні (у форматі багатосторонніх консультацій) між представниками України, Європейського союзу та США стане не такою, як планувалася. Напередодні у Держдепі повідомили, що державний секретар США Марко Рубіо не братиме участь у зустрічі. А пізніше – що в Лондоні не буде спеціального посланця президента США Стіва Віткоффа. Таким чином, від Сполучених Штатів буде присутній лише спецпредставник Трампа Кіт Келлог.
Загалом усе це свідчить про те, що президент США, певною мірою, нервує.
Адже перша важлива дата його президентства – 100 днів – наближається. А основні зусилля на зовнішньополітичній арені були спрямовані якраз на перемовини з Росією та Україною. Тож, аби показати їх результативність, Дональд Трамп посилює тиск (тим паче, що, з його точки зору, потрібного йому результату все ще можна досягти – недарма він знову повторює, що "цього тижня угода може бути укладена").
Водночас і Трамп, і його команда розуміють, що шанс неуспіху реально існує. Тож готують підґрунтя для того, щоб, у разі провалу цих перемовин, усунутися. При цьому, намагаються дистанціюватись, заявляючи, що в такому разі це не буде їх дипломатичною поразкою. Саме тому Дональд Трамп постійно повторює, що російсько-українська війна дісталася йому у спадщину. І саме тому вже готується відповідна база, щоб переключитися на інші важливі для США питання – зокрема, і за участі Росії щодо ядерної угоди з Іраном…
Що все це означає для України? Важливо розуміти, що та військова допомога, яку ми поки що отримуємо, була затверджена ще Адміністрацією Джо Байдена. Тобто, поки ці зобов’язання діють – вони підтверджені та профінансовані – ми отримуватимемо те, за що торік голосував Конгрес (причому, за участі Республіканської партії).
Але цієї допомоги, логічно, з кожним місяцем стає менше, адже обсяги вичерпуються, а рішень про виділення нової не було. Станом на зараз, за офіційними повідомленнями, зокрема і за словами президента Володимира Зеленського, Україна виробляє 40% зброї, а решту 60% отримує від партнерів (левову частку складають США). І проблема не лише в тому, впораємося ми без Сполучених Штатів, чи ні, а в тому, якою ціною. Адже далеко не все ми можемо компенсувати. Якісь, наприклад, снаряди можна замінити, але є найменування озброєння, які замінити не можна.
Приміром, системи ПРО такі як Patriot. Це - єдині системи, за допомогою яких ми можемо збивати балістичні ракети, принаймні станом на зараз. Або ракети ATACMS… Ці резерви у нас вичерпуються. Але Трамп, збільшуючи тиск на Україну, намагаючись примусити її піти на болючі компроміси з Кремлем, поки що не погоджується навіть продавати ці ракети та системи ПРО.
Або ще один приклад – обмін розвідданими. Згадаймо, як їх передача призупинялася: тоді Сили оборони України стали "сліпими", і це значно ускладнило і збиття балістичних ракет, і проведення операцій на території Росії.
Чи може якось змінити ситуацію ймовірна зустріч Володимира Зеленського з Трампом у Римі? Навряд.
Спілкування, звісно, можливе, але про якісь серйозні перемовини не йдеться. По-перше, для цього не передбачена сама подія – похорон Папи. По-друге, ця зустріч, якщо й відбудеться, відбудеться вже після тих "дедлайнів", які були озвучені раніше. Тобто, до цього часу позиції вже мають бути окреслені і має бути розуміння, чи йдемо ми до фінальної фази перемовин.
Максим Ялі, кандидат політичних наук, академік Академії політичних наук Україн
