Слухаючи заяви президента США Дональда Трампа, варто розуміти, що у нього немає плану, а є лише інтереси.
Він би міг домовлятись про сценарій, який був би вигідним для нас, але в нас відсутня сторона, яка може нести відповідальність за виконання взятих зобовʼязань з реалізації плану з нашого боку. Бодай на наступні п’ять років, не кажучи вже про 10, 20 чи 50. Глобальні стратегічні інвестиції потребують десь таких горизонтів для повернення капіталів із дивідендами.
Так, новітній диктатор – Володимир Путін, який знову приніс війну в Європу, негідник. В США це розуміють, хоч ніколи цього в голос не скажуть. Бо після такого про дипломатію і угоди, хоч з високою імовірністю вони можуть виявитись ілюзорними, можна забути. А Трамп дуже хоче увійти в історію як укладач цього миру…
Він чітко говорить про бажання зупинити кровопролиття. Дуже багато разів на цьому наголошував. В тому числі під час свого виступу на американському національному молитовному сніданку.
І ось, вперше публічно він заговорив про рейтинги Зеленського. Вочевидь, у Білому домі також бачили цифри. І ці рейтинги, помножені на суїцидальну інституційну практику, коли кожен наступний президент відмовлявся від зобовʼязань попередника, заганяють Україну в обʼєктну позицію.
Якщо ми недоговороспроможна за попереднім трек рекордом сторона, то як же домовлятись, і з ким?..
Раніше американські посли зустрічались напряму з олігархами. Бо вони були джерелом довгої волі, яка виходила за межі одного електорального циклу. Сьогодні ж спроможність гарантувати результати виборів у них впала. Особливо після того, як на громадян знизився вплив телебачення і вони масово пішли в інтернет. З ким мають мають говорити американці в Україні?..
Для відновлення субʼєктності, ступінь якої динамічно падає, здійснюють відважні автократичні спроби її відновити. Але так не працює, бо маленька диктатура завжди програє великій.
Натомість ми маємо створювати інституції, місія, бачення та цілі яких, виходять далеко за 2-3 електоральні цикли. В США такі існують, хоч роль особистості президента та результати останніх виборів можуть демонструвати бажання переглянути підхід до їх функціонування. Але ці інституції не лише існують, але й працюють… Як демократична партія, так і партія республіканців, мають свої національні комітети, які взаємодіють з сотнями інших профільних комітетів політичного впливу, через які зацікавлені громадяни впливають на ту чи іншу політику, яку здійснюють висуванці обох партій. Ці комітети агрегують довготривалі інтереси громадян у програмні пріоритети, адже за цими артикульованим інтересами стоять живі голоси та гроші.
Ці інтереси не зміняться від результатів виборів. То ж цикл за циклом, вибори за виборами, кожен раз комітети політичного впливу боряться за те, щоб отримати таку конфігурацію політичного ландшафту, щоб був реалізований базовий сценарій.
США й досі є лідером демократичного світу саме тому, що є довгі інтереси. Що вони виходять за межі електоральних циклів, які реалізовуються грошима та голосом, а не тому, що там святі віряни.
Ба більше, раніше Штати такими не були. Олігархія - це їхній винахід. І її вплив їм же потім доводилось долати через все ті ж комітети політичного впливу…
В нашому випадку, нам потрібно розбудовувати громадянські мережі політичного впливу. І нам не потрібен просто представник інтересів громадян, який збирає донати на реалізацію артикульованої політики. Нам потрібна громадянська платформа, яка дасть можливість громадянам особисто впливати на реалізацію свого інтересу, розбудовуючи свої мережі для підвищення своєї спроможності заподіювати бажаний сценарій.
Руслан Рохов, політтехнолог, керуючий партнер компанії PGR Consulting Group LLC
