Світ Путіна і Трампа: нова Мюнхенська змова vs справжні гарантії безпеки

Напередодні Мюнхенської конференції з безпеки, де важливою темою стане війна Росії проти України, один з ключових міжнародних гравців – США – фактично виходить з гри. УНІАН розбирався, чи стануть домовленості Трампа з Путіним новою Мюнхенською угодою та які "червоні лінії" має відстоювати Україна.

Інформація про "плідну телефонну розмову" між президентом США Дональдом Трампом та російським диктатором Володимиром Путіним шокувала багатьох і в Україні, і в Європі.

По-перше, через не надто зрозуміле бажання американського лідера зробити міжнародного злочинця з Росії знову рупопожатним у цивілізованому світі. По-друге, через зачарованість Трампа Путіним, яку він відверто продемонстрував, коментуючи півторагодинну розмову в соцмережах. І, по-третє, через бажання будь-що зрівняти агресора та жертву і змусити Україну миритися з Росією, навіть за неприйнятних для Києва умов.

Ключова думка Трампа, який, ймовірно, воліє будь-що увійти в історію миротворцем, полягає у тому, що у нього відбулися "чудові розмови" з Україною та РФ, і це: "Гарна можливість завершення цієї жахливої, дуже кровавої війни".

При цьому, трохи раніше президент США зазначив, що за допомогу Штатів Україні доведеться платити (Трамп анонсував угоду на 500 мільярдів доларів щодо видобутку в Україні корисних копалин в обмін на подальшу військову допомогу та надання безпекових гарантій). І загалом, якщо говорити про гарантії безпеки – це питання вже не до США, а до Європи.

Примітно, що європейці гідно прийняли цей пас. В ніч на 13 лютого міністри закордонних справ ряду європейських країн оприлюднили спільну заяву про зміцнення підтримки України: "Ми поділяємо мету подальшої підтримки України допоки не буде досягнутий справедливий, всеосяжний та стійкий мир. Мир, який гарантує інтереси України та її європейських союзників. Ми очікуємо на обговорення подальшого шляху разом з американськими союзниками. Нашими спільними цілями має бути забезпечення позиції сили для України. Україна та Європа мають брати участь у будь-яких переговорах. Україні мають бути надані сильні гарантії безпеки. Справедливий та стійкий мир в Україні є необхідною умовою сильної євроатлантичної безпеки. Нагадуємо, що безпека європейського континенту є нашою спільною відповідальністю. Тому ми спільно працюємо задля посилення наших колективних оборонних спроможностей".

"Холодний душ" без сюрпризів і несподіванок?

З одного боку, команда Дональда Трампа не полишає спроб стимулювати Путіна до перемовин "по-хорошому". Бальзамом на душу для Кремля прозвучала заява  новопризначеного міністра оборони США Піта Гегсета про те, що повернення України до кордонів 2014 року (не кажучи вже про кордони 1991-го) нереалістичне, що США не бачать Україну в НАТО, а також що розміщення американських військ в Україні за будь-яких домовленостей про безпеку, неможливе.

З іншого боку, той самий Гегсет нагадав, що посадити Росію за стіл переговорів допоможе не лише дипломатія, а дипломатія, підсилена санкціями в енергетичній сфері. Адже саме енергоносії "спонсорують російську військову машину". Спецпредставник президента США Кіт Келлог також натякнув, що нинішні американські санкції для росіян будуть здаватися дитячою забавкою, адже вони – "на трієчку", тож їх ще можна посилити.

Насправді для багатьох аналітиків усе сказане – не новина. За словами політичного аналітика Ігора Тишкевича, наразі Трамп робить перший очікуваний крок у спробі досягти швидкої угоди про заморожування війни. Мова йде про пропозицію "свого плану" і намаганні нав’язати його як Путіну, так і Зеленському. А подальший розвиток подій залежить від реакції – погодиться чи ні Україна з "планом Трампа", погодяться чи ні країни ЄС компенсувати обсяги допомоги Україні у разі, якщо вони зменшаться з боку США, якими будуть дії (а не обіцянки) Росії, і так далі.

З такою думкою погоджується заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння з міжнародних питань, директор платформи New Geopolitics Research Network Михайло Самусь. Він нагадує, що ще під час президентської виборчої кампанії в Штатах озвучені зараз "параметри миру" називалися як найбільш реальні рамки для можливої заморозки бойових дій в Україні.

"Однак варто розуміти, що заморозка під тиском Трампа – це період до другої великої російсько-української війни. Вона відбудеться з дуже високою ймовірністю, як тільки фактор Трампа зникне (і одночасно не зникне фактор путіна). Якщо це прийняти, тоді не буде емоційних гойдалок і вигоряння", - вважає він.

На його думку, з огляду на заяви партнерів, ми маємо зрозуміти, що, приміром, припинення вогню цілком можливе по лінії фронту, яка складається на даний момент. Але без додаткових умов чи обговорень. А от обмін Курської області на території України (приміром, ЗАЕС) та демілітаризація Криму і Чорного моря – питання, яке буде важко обійти Путіну, і яке потребуватиме від України роботи не лише з США, але й чорноморськими країнами, зокрема Туреччиною.

Водночас, потрібно зберегти "червоні лінії", важливі для України: "Україна жодним чином не відмовляється від своїх суверенних територій (це абсолютно неможливо), не відмовляється від вступу до НАТО (це питання потребує змін до Конституції, а це фізично важко уявити в поточних умовах). Більш того, ці питання  - території і наш зовнішньополітичний курс чи внутрішня політика - не можуть бути предметом жодних переговорів чи угод з країною-агресором"

Політолог Вадим Денисенко теж вважає, що базова задача для подальших дій Києва – збереження суб’єктності України. Тобто, мова не стільки про території, скільки про збереження державності, адже "без цього території не мають сенсу".

"Ключове питання – "червоні лінії". По Україні - не допустити нейтральний статус, не допустити різкого скорочення максимальної чисельності ЗСУ, не допустити заборони на ряд галузей ВПК і отримати гарантії на постачання певних видів зброї. Для Росії (хоч ми тут мало можемо впливати) - не допустити масштабного зняття санкцій", - вважає він.

Хочеш миру – готуйся до війни

Західні аналітики, обговорюючи тему врегулювання війни, розмірковують про два ймовірні сценарії. Перший – Україна втримує Харків, Дніпро, Херсон, залишається вільною і стає процвітаючою. Це означатиме, що Україна перемогла. Другий – за кілька років після заморозки бойових дій Росія повертається, захоплює Харків та Київ, а далі – рушає на якусь з країн НАТО…

Тож у будь-якому разі, Україні варто діяти за принципом: хочеш миру – готуйся до війни. Це і має стати основою безпекових гарантій.

Перший крок в цьому напрямку – посилення власних спроможностей. За словами президента України Володимира Зеленського, один з компонентів – забезпечення зброєю. З 2022 року пропорції, приблизно, такі: 33-34% - вітчизняне виробництво озброєння, близько 30% – забезпечує Європа, близько 40% – США.

"Щоб будь-які наші пропозиції звучали реалістичніше, нам потрібно клепати власну зброю та довбати по території Росії", - зазначає керуючий партнер "Національної антикризової групи" Тарас Загородній.

Проте і від спільного виробництва зброї та боєприпасів з нашими партнерами відмовлятися не варто, вважає керівник Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик: "Воно має бути розподілене, щоб працювати і на нашу, і на європейську оборонку".

Крім зброї, щоб убезпечити себе у майбутньому, Україна потребує наявності великої армії (чи, принаймні, гарно навченого резерву).

"Має активно розбудовуватися рекрутингова система, з акцентом на мотивацію та військову підготовку всіх громадян України (створення Рекрутингового фонду - одне з питань, яке потребує реалізації), корпусна структура ЗСУ має створюватися у найкоротші терміни (зі швидким ліфтом нової генерації генералів, офіцерів, сержантів), Сили безпілотних систем - розвиватися ще інтенсивніше, реформи в ОПК – здійснюватися радикально, з акцентом на приватні компанії та ініціативи, військова юстиція має сформуватися в ефективну систему", - перераховує Михайло Самусь.

Другий крок – залучення Європи. Адже США дали зрозуміти, що не будуть захищати її від Росії. Тож європейцям під час формування власної системи безпеки і оборони потрібно нарешті почати сприймати Україну не як буфер, "сіру зону" чи предмет торгу з Кремлем, а як невід’ємну і важливу частину європейської сім’ї.

"Європа (разом з Україною) має негайно зосередитися на будівництві об`єднаних Сил оборони Європи, включно з силами стратегічного стримування. Ці сили мають включати: ядерні сили стримування, систему ПРО, ударний компонент далекого радіусу дії (крилаті, балістичні ракети, ударні дрони). Крім того – власна стратегічна розвідка та система управління", - вважає Самусь.

Ще один елемент стримування Росії від повторення агресії – військовий контингент країн-членів Альянсу, розміщений в Україні. Однак вже відомо, що американці не планують брати в цьому участь. ЄС наразі обіцяє лише продовжувати постачання озброєння і навчання українських військових. А угода про співпрацю з Великобританією передбачає, серед іншого, співпрацю в оборонці та передачу технологій, але не людей.

Тобто, розгортання миротворчої місії – дуже гіпотетична історія. Станом на зараз немає розуміння ні які країни, ні в якій кількості особового складу, ні з яким мандатом це можливо.

Російські забаганки – не зупинятись на Україні

Росіяни, виснажені не менше українців, офіційно заявляють Трампу, що відкриті до переговорів. Втім, російські плани замирення фактично дорівнюють капітуляції України. А заклики про компроміси, навіть якщо вони йдуть від команди Трампа, для Кремля вочевидь – порожній звук.

"Сувора дійсність поточних подій на фронтах полягає у тому, що будь-які домовленості Трампа з Путіним можливі лише на умовах Путіна. Вони відомі, і поки що не зміняться. Це так званий Стамбульський документ, плюс Крим, Донецька, Луганська, Запорізька і Херсонська області (в адміністративних межах), включені в російську Конституцію. Це обмеження міжнародно-правової суб'єктності України (заборона вступати у воєнно-політичні союзи чи об'єднання), "денацифікація" (відновлення панівних статусів російської мови, культури, церкви та проросійських політичних еліт в Україні), "демілітаризація" (обмеження кількості військ і фактичне роззброєння, заборона виробництва ракет та інших далекобійних видів зброї)", - нагадує політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.

Врешті, навіть як умову для початку перемовин заступник міністра закордонних справ РФ Сергій Рябков вчергове повторив вимогу віддати Росії чотири області України. А прес-секретар російського диктатора Дмитро Пєсков, у відповідь на ідею президента України Володимира Зеленського обміняти частину Курщини, яка контролюється ЗСУ, на частину тимчасово окупованих територій України, зауважив, що це не буде обговорюватися.

І поки Трамп та його команда не вірять у реалістичність перемоги над Росією (а, може, й не зацікавлені в цьому прямо зараз), ці російські забаганки лишатимуться "на столі". Тож теперішня "мирна" риторика США не дає жодних реальних гарантій безпеки. Вона навіть не відповідає обіцянкам про "тиск на обидві сторони". І наближає не стільки розмін України, скільки велику війну в Європі. 

Тетяна Урбанська, Ярослав Конощук

УНІАН в Google News