Після непрямих переговорів між США та Іраном щодо можливості укладення нової ядерної угоди, які пройшли в суботу, 12 квітня, в Омані, країни планують другий раунд провести у Римі вже 19 квітня.
За даними видання Axios, Вашингтон очікує, що Іран у найближчому майбутньому зробить кроки, які будуть спрямовані на "віддалення" ядерної програми від створення ядерної зброї. Одним з таких кроків, мовляв, може стати "розщеплення" іранських запасів майже збройового 60% збагаченого урану.
Складається враження, що геніальна переговорна стратегія президента США Дональда Трампа в черговий раз зазнає невдачі. Принаймні станом на зараз важко відрізнити умови, при яких може бути укладена нова угода, від тих, які були на столі під час підписання аналогічної в 2015 році.
Такий розвиток подій, без сумніву, ставить у складну позицію Ізраїль. Ізраїльські лідери, зокрема прем’єр-міністр Беньямін Нетаньягу, неодноразово наголошували, що будь-яка угода з Іраном має передбачати повне припинення його ядерної програми, а не лише її обмеження.
Деякі повідомлення вказують на те, що Ізраїль активно лобіює жорсткішу позицію США, можливо, через прямі контакти з адміністрацією Трампа. Одночасно Ізраїль може бути незадоволений і самим фактом переговорів, оскільки вважає, що дипломатичний підхід рідко стримує Іран, і віддає перевагу превентивним діям, включно з військовими. США, своєю чергою, тиснуть на Тель-Авів, стримуючи Ізраїль від можливої ескалації. І, здається на цьому фронті Вашингтон має більше шансів.
Також з’явилася цікава інформація про можливе перенесення наступного раунду переговорів до Риму. Це може свідчити про декілька аспектів:
По-перше, ймовірне залучення Європи до переговорів. Європейські країни, такі як Німеччина, Франція та Велика Британія є підписантами Спільного всеосяжного плану дій (СВПД) і мають значний інтерес у стабілізації навколо іранської ядерної програми. Проведення переговорів у Римі може сигналізувати про намір залучити Європу до процесу як посередника, або спостерігача, щоб додати переговорам міжнародної легітимності. Крім того, європейські країни можуть чинити тиск на Іран, щоб він виконав певні умови, одночасно пропонуючи економічні стимули, такі як послаблення санкцій, що відповідає інтересам Тегерана.
По-друге, це може свідчити про зміну динаміки переговорів. Цілком можливо, що ініціатором перенесення місця проведення переговорів був Іран, який вбачає у Римі компромісний майданчик, де Тегеран почуватиметься менш ізольованими, а формат переговорів розширений. Це дає Тегерану час і можливість сформувати прийнятну переговорну позицію.
Втім, не варто розраховувати, що Європа раптом кинеться у трампівські обійми і готова буде взяти на себе ризики за можливий провал переговорів. Дурних немає.
Ігор Семиволос, виконавчий директор Центру близькосхідних досліджен
