В іноземних медіа з’явилась інформація про те, що індійська армія в рамках програми переозброєння, зокрема, планує списати радянські танки Т-72 та замінити їх танками нового покоління власного виробництва. Але загалом досвід Індії може виявитися унікальним – нині вона на шляху трансформації країни третього світу у планетарні лідери.
Все почалося з того, що у 2014 році Нью-Делі запустив державну програму Make in India. Вона, крім 24 цивільних секторів економіки, опікується і оборонною промисловістю. Головна спрямованість - локалізація виробництва в партнерстві з іноземними компаніями (при цьому, Індія запровадила додаткові механізми, які роблять її ринок надзвичайно привабливим). Іноземні виробники часом отримують безпрецедентні преференції (серед яких знижені податкові ставки, купівля землі під будівництво заводів за спрощеною процедурою, часткове держфінансування проєктів тощо), але діють за залізним правилом: щонайменше 51% будь-якої продукції військового і подвійного призначення для Збройних сил Індії має бути створено всередині країни.
Якщо раніше Індія глобально орієнтувалася на російські технології, то з 2015-2016 років (після запуску програми Make in India) питання диверсифікації отримання ОВТ (озброєння та військової техніки) й реалізації доктрини щодо виробництва ОВТ власного виробництва відчутно знизили рівень ВТС (воєнно-технічна співпраця) з РФ. За даними Стокгольмського інституту дослідження проблем миру, за період 2016-2020 років продажі російських озброєнь до Індії знизилися на 53%.
Дійсно, навіть попри зусилля щодо диверсифікації військова техніка Індії і досі майже на 70% російського походження. Парк танків на 95% складається з російських Т-72М1 та Т-90С. Аналогічна ситуація з флотом: авіаносець Vikramaditya, флагман ВМС, - модернізований радянський авіаносний крейсер (побудований в Миколаєві), авіаційне крило якого - літаки МіГ-29К/КУБ. Чотири з десяти есмінців та шість з сімнадцяти фрегатів виготовлені в Росії або за її ліцензією. Донедавна єдиний атомний підводний човен ВМС Індії був орендований у РФ, а 8 з 14 звичайних субмарин – російські. ВПС Індії на 70% складається з радянських/російських літаків (МіГ-21, МіГ-29, Су-30). Є низка спільних виробництв: літаків Су-30МКІ і танків Т-90С, ракет BrahMos, автоматів АК-203…
Що ж вдалося досягти за рахунок оновленої військово-технічної політики? Нью-Делі несподівано вийшов із спільної з Москвою програми створення нового літака FGFA на основі Су-57. А ще раніше анулював спільний з РФ проєкт створення військово-транспортного літака. Індія мала отримати у 2022 році 80 Мі-17В5, але на 32-му гелікоптері Нью-Делі скасував договір (після цього США одразу висловилися за розвиток ВТС з Індією).
У 2021 році Індія підписала контракт на закупівлю 56 військово-транспортних літаків Airbus C-295 у версії С295MW, що мають чи не найкращі характеристики. При цьому, після поставки Airbus перших 16 літаків протягом чотирьох років, наступні 40 літаків будуть виготовлені вже в самій країні.
Тобто, Індія продовжує співпрацю в РФ, але… На початку вересня 2024 року Нью-Делі схвалив закупівлю 240 авіаційних двигунів АЛ-31ФП для винищувачів Су-30МКІ ВПС Індії на суму понад 3,1 млрд доларів. Проте вони будуть вироблятися в індійській державній корпорації HAL, а частка їхньої індійської локалізації складе понад 54%.
Крім того, у серпні 2024 року було досягнуто прогресу у підготовці стратегічно важливої для Індії угоди з США про поставки авіаційних двигунів GE-414 General Electric індійській Hindustan Aeronautics (в рамках проекту виробництва національного винищувача 5-го покоління). Також передбачається, що для другого, більш важкого варіанту перспективного індійського винищувача, США та Індія спільно розроблять та будуть виробляти авіаційний двигун нового покоління на спільних підприємствах. Як наслідок, розв'язання питання з двигунами відкриє програму заміни понад 100 радянських винищувачів.
У 2024 році Індія почала переходити і на власні ракети "повітря-повітря" (раніше ВПС Індії оснащувалися ракетами російського виробництва).
Торік у червні стало відомо, що Індія вирішила закуповувати американські бронетранспортери Stryker останнього покоління замість російських (щоб замінити понад 2000 БМП-2 російської розробки). На першому етапі Нью-Делі закупить якусь кількість Stryker у рамках американської програми зарубіжних військових продажів, потім країни налагодять їхнє спільне виробництво в Індії.
Тоді ж Індія вирішила поміняти електроніку на танках Т-90. ОПК вже поставив для армії перші 10 танків Т-90 Mk-III…
Насправді це тільки деякі проєкти, але й з них видно, що послідовна військово-технічна політика упродовж 10 років повністю змінила парадигму переозброєння, з чітким акцентом на власний ОПК.
Який урок з цього може винести Україна? Ми також почали оновлювати військово-технічну політику. На жаль, лише з "великою війною" (а якщо точніше, то с середини 2023 року).
Дещо, звісно вдається. Отримано дві перші ліцензії: на виробництво 155-мм артилерійських снарядів від норвезько-фінського виробника Nammo та франко-німецького оборонного консорціуму KNDS. Німецький оборонний концерн Rheinmetall отримав замовлення від українського уряду на будівництво заводу з виробництва боєприпасів. Турецька компанія Baykar Makina будує завод дронів в Україні (але старт був не без труднощів навколо преференцій інвестору). Просуваються кілька проєктів спільного виробництва, в тому числі у критичних сферах – засобів ППО-ПРО та ракет до них.
Але усе йде занадто повільно, з постійним гальмуванням – занадто багато "ручного управління" та схильності до піару.
Діяльність Мінстратегпрому, на жаль, не можна назвати успішною. Реформування державного сектору ОПК не було завершено. Не зроблено необхідних кроків на забезпечення захисту іноземних інвестицій.
Не було сформовано й ідеологію військово-технічного співробітництва. Найбільш негативним фактором є те, що робота Мінстратегпрому у частині вибору пріоритетів для забезпечення Сил оборони України вступає у відвертий та недоцільний конфлікт із діями та поглядами Міноборони.
Наприклад, в умовах, коли пріоритетами для армії визнано ракети та засоби ППО-ПРО, безпілотні системи і боєприпаси крупних калібрів (до рівня пріоритетів наближаються також засоби РЕБ), Мінстратегпром просуває створення спільних виробництв з Чехією патронів та штурмових гвинтівок Colt. Не менш сумнівними є намір замість ракет розгорнути разом із західними компаніями виробництва бойових броньованих машин або бронетранспортерів… А це призводить до розпорошення ресурсів та обмежень для вітчизняних компаній.
Валентин Бадрак, директор Центру армії, конверсії та роззброєння, військовий експерт та письменник
