Нещодавня розмова президентів Сполучених Штатів Америки Дональда Трампа та Росії Володимира Путіна поки що викликає більше запитань, ніж дає відповідей. Чи дасть вона якісь позитивні для України результати, якими можуть бути її наслідки, і як США можуть підштовхнути РФ до миру - про це УНІАН поговорив з Віталієм Куликом, керівником Центру досліджень проблем громадянського суспільства.
За підсумками нещодавніх заяв - не лише Білого дому та Кремля за підсумками переговорів Трампа та Путіна, а й більш ранніх - складається враження, що питання України поступово вилучається з американсько-російських відносин. Наскільки це може бути правильно і як це може вплинути на Україну?
Я думаю, що не вилучається, а розмивається, дробиться. Бо зводити американо-російські відносини виключно до питання війни і миру в Україні Сполучені Штати не можуть, оскільки їхні інтереси далеко за межами Європи і все ж таки охоплюють весь світ.
І в цьому охопленні Росія присутня, і потрібно досягнути якихось точок, де компроміси між Вашингтоном і Москвою будуть не такі болючі, не такі ресурсно затратні, як по Україні.
Тому, наприклад, знаходження спільних позицій в економічній сфері, в сфері глобальних викликів, ядерного стримування, в питанні, пов’язаному з розвідкою і добуванням копалин, енергетики, тощо - це є сферою, де можливі домовленості.
Друге - це питання Близького Сходу, наприклад. Так званого Великого Близького Сходу, який включає не лише Ізраїль і Палестину, але значно більший регіон. Це питання іранської ядерної програми, це питання безпекової ситуації в Тихому океані і ядерної програми, наприклад, КНДР і їхньої ракетної програми.
Це питання російсько-китайських взаємин. І Трамп відверто каже, що Росія та Китай уклали неприродний союз, і Сполучені Штати зацікавлені в тому, щоб сторони трималися на дистанції одна від одної. Це теж предмет розмови Трампа з Путіним і переговорів.
Але все ж таки всі ці важливі питання, які Трамп з Путіним обговорюють, - вони усе одно магічним способом обертаються навколо питання України. Зараз сторони пішли шляхом того, щоб отримати якісь точки можливого прогресу в двосторонніх взаєминах, показати прогрес, що "ось тут ми домовилися і це є підстава того, що ми масштабуємо ці домовленості на глобальне партнерство, а це глобальне партнерство якимось чином має вирішити і питання миру в Україні".
Що "ми так досягнемо рівень діалогу, ми встановимо довіру одне до одного і ця довіра потім прискорить вирішення ситуації і встановлення миру між Росією та Україною".
Це десь така логіка у Сполучених Штатів, у самого Трампа, у його адміністрації. І росіяни десь так само бачать. Тому що, продаючи Трампу якісь довготривалі або довгоочікувані результати, вони розуміють, що у Трампа є електорально обмежений час для їхньої реалізації. А у Путіна нема такого електорально обмеженого часу. Путін, як і Кім Чен Ин, не мислить електоральним часом, своїми каденціями. Оскільки вони є пожиттєвими диктаторами своїх країн.
Тому продають отаке: "А давайте поговоримо про добування енергоносіїв або якихось цінних копалин в Арктиці?". "Окей. От ми показали прогрес наших переговорів. Ось ми тут будемо співпрацювати". А потім Росія каже, що "давайте ми тепер розглянемо питання, як же ми будемо співпрацювати, якщо у нас санкції стосовно російських компаній? Давайте ми знімемо ці санкції". "Окей. Давайте ми знімемо ці санкції. Давайте поговоримо про Україну, про якийсь невеличкий кейс".
Тому тут є небезпека, як на мене. Це те, що це дроблення українського питання, переведення питання війни і миру в якісь секторальні домовленості, наприклад, перемир’я в енергетичній сфері або перемир’я у Чорному морі, - воно відбувається за рахунок поступок в тих сферах, де ми маємо перевагу. Бо демілітаризація Чорного моря і закриття, за великим рахунком, Чорноморського флоту в Новоросійську, - це наша стратегічна перевага, ми цього досягнули морськими дронами. Ми маємо можливість завдавати прямих ударів "Нептунами" по Керченському мосту. І це також є критичним для Росії. Тому Росія намагається максимально нас послабити в цьому.
Ми б’ємо по російських НПЗ. І очевидно, що Росія також зацікавлена в перемир’ї для того, щоб не допустити критичного зниження переробки нафтопродуктів і проблем у своїй енергетичній сфері. Ми можемо бити зараз по газових маршрутах в Росії. А це ще більше викликає страх у росіян, тому що це буде суттєвий удар для цілих регіонів.
Тому нам пропонують ось ці секторальні кейси. Ми частково можемо погоджуватися. Ба більше, нагадаю, те, про що розмовляли Трамп з Путіним, - це, власне кажучи, те, що пропонував Зеленський Трампу. За невеликим виключенням.
Зараз буде другий раунд переговорів у Джидді. Не даремно Віткофф говорить про "диявола в деталях", бо Росія намагається в ці деталі закласти незворотні зобов’язання з боку України, незворотні зобов’язання Заходу, наприклад, з допомоги Україні.
Ми чули від Трампа про те, що не обговорювалося питання військової підтримки. Але насправді Росія дала чіткий сигнал, що вона бачить результативність переговорів у Джидді-2 саме в частині зниження, якщо не повного припинення військової допомоги.
Вони можуть викотити нам список, наприклад, ракет, які Сполучені Штати не мають постачати Україні, бо ці ракети використовуються Україною для завдання ударів по енергетичній інфраструктурі, а "оскільки у нас перемир’я по енергетичній інфраструктурі, то нащо українцям ці ракети?".
Більшість пунктів, які були озвучені, виявилися досить обтічними. Якщо не брати до уваги обмін полоненими, який багато разів проводився і без Трампа, єдиною конкретною річчю, про яку за 2,5 години домовилися Трамп і Путін, - це матчі хокейних ліг НХЛ і КХЛ. Чи може це свідчити, що з ключових питань про закінчення війни сторони не домовилися?
Я думаю, що взагалі про закінчення війни сторони не домовилися. Ніякої угоди наперед, змови, як дехто каже, - параполітологи намагаються вкинути в українську медіа-сферу, - не існує. Ця угода формується зараз на наших очах.
І параметри цієї можливої угоди, яка зовсім ще не обов’язково відбудеться, - також вони формуються зараз. І на полі битви, і в економіці, в соціальній сфері України, і в міжнародних відносинах, зокрема у здатності Заходу сформувати коаліцію і захищати свої лінії і свій кордон.
Тому, як на мене, ніяких параметрів миру Трамп з Путіним не виробили. І говорити про швидке перемир’я можливо лише в тих обставинах, коли для Росії це стане дуже критично. Коли вона зрозуміє, що у випадку повного зриву переговорного процесу нас можуть накачати зброєю так, що просування російських військ втратить свою динаміку, і Росія зав’язне на позиційних боях з максимальним втратами. От тільки це може підштовхнути Путіна до швидкого перемир’я, а потім - до довгого переговорного процесу про політичні рамки.
От зараз Путін намагається від Трампа отримати максимум. Бо він бачить, що Трамп хоче перемир’я, вже до травня угоду, що в квітні Трамп хоче повного перемир’я, і вони вкидають і накидають Трампу: "А давайте це, давайте це, давайте це. Ви хочете швидкий мир? А давайте ви поступитеся тут, давайте поступитеся тут". Викочують цей ультиматум, який нібито був озвучений на закритій зустрічі Путіна з підприємцями. Про закріплення там і визнання Криму і окупованих територій.
Ідея про відмову на 30 днів від ударів по енергетичній інфраструктурі може бути першим з низки кроків із зупинки війни, чи Путін, відмовивши у всьому іншому, Трампу, грубо кажучи, "кинув кістку", щоб показати, що здатний погоджуватися на хоч щось?
Він залишається у переговорах, але не готовий до швидких результатів. Трампа це може дратувати. Але вийти з цього Трамп зараз не може. Він або покаже недоговороздатність Путіна і скаже, що "цей Путін - несправжній, несіть іншого", і тоді, відповідно, зміниться і риторика стосовно України, і дії Штатів з підштовхування Росії до миру, або вони у Джидді вийдуть на якусь рамкову домовленість хоча б по цьому тимчасовому перемир’ю - в енергетиці і на морі.
Я поки що не бачу можливостей, скажімо, якось посилити наші позиції. На жаль. Провал голосування в Європі щодо подвоєння воєнного бюджету також на це вказує. Ми не можемо залучитися підтримкою Європи і британців для того, щоб почати Джидду-2 і для України з вигідних позицій.
А більш суттєвими поступками з нашого боку що може бути?
Та все, що завгодно: починаючи від обмеження Збройних сил, відмова від якихось видів наступальних озброєнь західного зразка, що не виключає, до речі, виробництва свого, до миротворчої або так званої стабілізаційної чи спостережної місії для верифікації припинення війни на лінії розмежування з китайців, бангладешців чи будь-яких інших союзників Росії, наприклад.
Або це, зокрема те, що вкидають різні інсайдери, - про те, що Сполучені Штати можуть розглянути питання визнання Криму російським. Та навіть зміна риторики, офіційної позиції Сполучених Штатів про те, що це спірні території, - це вже велетенська загроза для України.
Віталій Кулик - політичний експерт, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.
У 1998 р. на відмінно закінчив відділення політології філософського факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Був співробітником молодіжного відділу Секретаріату Української республіканської партії та головним редактором студентської газети "Поступ". Працював на різноманітні політичні партії у якості аналітика.
З 1998 р. і до сьогодні є директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства.
