Сполучені Штати проголосували проти української резолюції ООН, яка засуджує Росію за її загарбницьку війну в Україні, але водночас підтримали власну резолюцію, в якій немає звинувачень на адресу РФ. Це викликало багато критики, і не лише в Україні. Однак дискусія навколо підтримки американської та української резолюцій до третьої річниці повномасштабного вторгнення Росії в Україну викликає здивування. Адже, з одного боку, ми критикуємо ООН за нездатність вплинути на реальний перебіг подій. Водночас з іншого боку, надто прискіпливо слідкуємо за прийняттям резолюцій.
Ситуація з останнім голосуванням в ООН неприємна для України. Адміністрація Трампа тривалий час намагалася бути рівновіддаленою від Росії та України, але це в них не виходило. Після заяв Трампа, що Україна винна в тому, що ця війна розпочалася, про жодну рівновіддаленість вже не може йти мови. Але ця ситуація не залишилася непоміченою і в США. Багато американських політиків негативно сприймають історію, коли США та Росія вперше за довгий час голосували разом по принциповому питанню. Багато хто з американців пишуть в соціальних мережах, що це їх обурює.
Однак, поклавши руку на серце, скажу, що не бачу приводів це довго обговорювати. Хіба мало було резолюцій асамблеї ООН? І що вони вирішували?
Звісно, це важливе, таке собі "сигнальне" голосування. Але однозначно говорити про те, що США перейшли на сторону Росії в процесі перемовин щодо припинення війни, підстав немає. Те, що вони домовилися в Ер-Ріяді про більш злагоджену роботу посольств - не серйозний аргумент. Їм треба було показати, що хоч про щось домовилися. Знято санкції проти Росії? Ні. Якийсь політичний пас передали Путіну? Також негативна відповідь. Немає зараз таких 100%-х індикаторів, які б свідчили про так звану здачу інтересів України. Голосування в ООН не є переконливим аргументом в цьому питанні, бо йдеться про організацію, яка нічого ніколи не вирішувала. Тож на рівні політики ще нічого кардинально не змінилося, щоб можна було говорити, що США нас здають. Що важливіше для нас: символи чи результат?
Вже зрозуміло, що Трамп не може добитися перемир’я без розмов з Путіним і росіянами. Тож для тих, хто думав, що цього не відбуватиметься, у мене погані новини: Трамп не цурається говорити з росіянами. Крім того, з логіки США випливає, що присутність України за столом переговорів робитиме переговори більш емоційними і вони триватимуть довше. А Трампу треба швидко. Водночас заледве президент США пропонуватиме угоду, яку Україна не зможе виконати. Американська сторона чітко заявляє, що обидві сторони мають чимось поступитися, тому малоймовірно, що вирішення питання про припинення війни буде здійснено за рахунок інтересів тільки України.
Думаю, що політичний пінг-понг, тобто взаємні звинувачення і образи між американською та українською сторонами, вже на завершальній стадії.
При цьому, не дійшло до суперкритичної точки кипіння, бо, теоретично, могло бути ще гірше. Думаю, що особистий контакт Трампа і Зеленського все вирішить. І досить реальним виглядає те, що це станеться перед зустріччю президента США з Путіним.
При цьому варто розуміти, що для американців черговість зустрічей не має такої критичної ролі, як для нас. Вони однаково будуть спілкуватися з росіянами, щоб їх почути. Але для нас черговість є важливою, бо вже зрозуміло, що хтось "згодовує" російську дезінформацію безпосередньо Трампу. Тобто, нам на зустрічі необхідно пояснити базові речі і розвінчати неправду, яка стосується критично важливих позицій. Без цього неможливо рухатися далі.
Також потрібно брати до уваги, що перемовини щодо зупинення війни можуть бути значно довшим процесом, ніж Трамп собі уявляє, коли говорить, що це може відбутися за декілька тижнів. Насправді це може тривати, як мінімум, до травня. Але не можна відкидати і гру росіян із затягуванням процесу перемовин.
Владислав Фарапонов, політолог-американіст, голова "Інституту Американістики"
