Гостросюжетний "трилер" про українські надра, схоже, переходить до найбільш драматичної стадії: підписання з "дияволом" - пробачте, лідером вільного світу - рамкової угоди. Після чого "диявол" може перетворитися на доброго "Санта Клауса", який дасть Україні мішок вибухових "подарунків". Або, навпаки, продасть нас "Грінчу" з північного болота в обмін на обіцянки у дружбі. Лотерея пішла на друге коло.
Паралельно Франція нам також зробила досить "товстий" натяк, що французи і собі хочуть схожу угоду про надра. Бо їм теж потрібні "ресурси для оборонних технологій". Сам факт альтернативних пропозицій допоміг нам у перемовинах з Трампом, адже його пропозиція більше не монопольна, і тому примусити нас до чогось буде важче. Доводиться йти на поступки або визнавати поразку, а Трамп поразок не любить.
Насправді, оце формування про "ресурси для оборонних технологій" - ключове в усій історії з надрами. Адже вимоги щодо рідкісних металів лунали від Трампа ще й по відношенню до Тайваню, Канади, Гренландії - і все під приводом "аби не дісталося китайцям".
Нещодавно, наприклад, американські посадовці зустрілися з представниками японської Tokyo Electron і нідерландської ASML щоб обговорити обмеження щодо обслуговування їхнього обладнання у Китаї. Ці компанії є найбільшими у світі виробниками апаратури для виготовлення напівпровідників. Тобто ця тема з надрами та рідкісними металами дійсно глобальна та пріоритетна для США, бо вони її просувають на всіх рівнях.
А чого це так важливо для США? Бо вся концепція "зробити Америку величною знову" зводиться до повернення до Штатів промислового виробництва, що неможливо, якщо ти не контролюєш оті рідкісні метали, які стають все більш затребуваними. А Китай, який має майже монополію у цій галузі, з 2010 штучно зменшував експорт цих ресурсів, провокуючи дефіцит напівпровідників та інших важливих для електроніки елементів у всіх, хто має виробництво за межами Піднебесної.
Тобто, оці ресурси стали потужним інструментом протекціонізму з боку КНР, про що Трампу розповіли підприємці з його оточення, які якраз добре знаються на технологіях.
Мова, до речі, не лише про цивільні, але й про військові технології. Не дарма ж французи саме таке формулювання обрали після візиту президента Макрона до США.
І тепер Трамп маніакально шукає, по-перше, як Штатам отримати якомога більше оцих важливих елементів, а по-друге - як погіршити доступ до таких родовищ передусім Китаю, але також ЄС та всім можливим конкурентам. Тому угода з Україною така важлива для Трампа й усіх "MAGA". До того ж Вашингтон робить подібні пропозиції навіть РФ, намагаючись таким чином не просто "перекупити" Путіна, але й заблокувати доступ Китаю до російських ресурсів.
Тому найбільш ревно, хоча й поки що мовчки, за американськими переговорами з українцями, росіянами та європейцями спостерігає Китай. Спостерігає і вичікує. Те, що вся активність Трампа прямо або опосередковано буде спрямована проти Піднобесної, до якої Білий дім якраз і застосовує принцип "мир шляхом сили", було зрозуміло ще до виборів.
УНІАН ще на тлі виборів у США розбирав групи впливу у Білому домі, де відтепер домінуватимуть "китаєзнавці". Тобто ті, хто відповідає у Вашингтоні за зовнішню політику, тепер переорієнтовують весь фокус уваги саме на КНР. Для цього вони хочуть вивільнити американські гроші та ресурси з усіх напрямів, крім китайського. Блокада Китаю - це дійсно задача нетривіальна.
Тому й відбулися "наїзди" на Панаму (щоб "витиснути" китайський капітал з Панамського каналу), Гренландію (щоб її порти та арктичні ресурси не дісталися китайцям) та навіть на Україну й РФ. Бо для такої агресивної конкуренції з другою економікою світу потрібен буде кожен долар.
Трамп не цурається навіть співпраці з Кремлем, з яким обговорює не лише розробку російських корисних копалин, а й ресурсів у Арктиці та навіть на окупованих українських територіях, що взагалі за межею здорового глузду.
Не факт, що вони тут дійдуть згоди, але це прямий та недвозначний сигнал для Китаю.
США пропонують Путіну частину українських територій та додатково американські інвестиції з технологіями в обмін на "охолодження" стосунків з КНР. Трамп хоче зробити з Китаєм те, що колись Ніксон у 1970-ті, але "дзеркально". А Путін з усім своїм "стойлом" у вигляді Лаврова та інших переговорників за першим же покликом Трампа радо біжать все це діло обговорювати.
Кремль увесь останній тиждень робив вигляд, що дійсно піде на поступки Білому дому. На "болотах" загалом була справжня ейфорія довкола самої можливості повернення західних капіталів, технологій та брендів. "Дерев’яний" до сьогодні укріплювався, індекси Мосбіржі зростали… Ейфорія як є. Точніше була, доки Лавров не відкинув вчергове "мирні" пропозиції Трампа. Але відкинув так, щоб всі зрозуміли, що Кремль не проти перемовин, але хоче значно більшого, ніж поки пропонує США.
Але після 24 лютого багато чого змінилося. Європа вступилася за Україну. Хай і непослідовно, але достатньо потужно, щоб змусити США піти на поступки по угоді щодо надр. Вона, звісно, буде підписана. Але, якщо інсайди по тексту угоди підтвердяться, це вже може бути не "колоніальна" нерівноправна угода у стилі бурхливих 1700-х, а "План Маршалла" на мінімалках.
Тобто, одноосібний контроль США за українськими надрами вже недосяжний. А це не дозволить американцям так легко торгуватися з Кремлем за український рахунок. Це побачили й у Москві, через що й наробили більш жорстких заяв. Бо не може самопроголошений "цар" виглядати слабшим перемовником за Зеленського…
Та ще й місцеві "турбопатріоти" повилазили з боліт, щоб повідомити, що вони проти повернення до прозахідного курсу. А це вже пряма "фронда" проти Путіна. Вся ця спільнота щиро вірила у "переорієнтацію на Схід" (тобто на Китай) і ось так раптово повернутися до "партнерства зі США", та ще й щодо видобутку ресурсів… Це для них занадто різкий "фінт" від любителя багатоходівок. Повний розрив шаблону, який має досить гарні перспективи вирости до справжнього розколу у суспільстві. Але це залишимо "до свят".
Китайці ж поки Штатам прямо не відповідають. Хіба що періодично нагадують, що не збираються відмовлятися від планів на Тайвань. Усі новини останніх місяців були про те, що Китай готується. Готується до війни - збільшує армію та флот. Готується до санкцій - закуповує золото. До "технологічної блокади" з боку США - тому й акумулює виробництва та напівпровідники.
Ситуація насправді дуже схожа на ту, що була перед Другою світовою, коли США ввела санкції проти Японії й фактично заблокувала постачання нафти й інших промислово важливих ресурсів для японських заводів.
Тоді це призвело не до повернення Токіо до прозахідного табору (під час Першої світової японці та американці були союзниками по Антанті), а до утворення Антикомінтернівського пакту з Німеччиною та Італією якраз проти Заходу. І до Перл-Харбору. Паралельно тоді Захід "умиротворював" Гітлера, "зкормлюючи" йому по частинах Чехословаччину та інші "малі" країни.
Якщо тоді це не спрацювало, то чому Трамп думає, що "умиртворення" Кремля за рахунок України та спроби блокади КНР призведуть до іншого результату? Втім, Трамп вже цілою низкою заяв всім показав, що історію знає погано.
…Ми зараз бачимо спробу багатоходівок з боку нової адміністрації США. Але якщо раніше їхні плани були "шиті білими нитками", то тепер вони прямо зізнаються, що намагаються за рахунок інших вбити клин між РФ та КНР, а заразом взяти під контроль грошові потоки та технології у світі. Європа вже почала протидію. Зараз чекаємо на дії Пекіну, який неодмінно відреагує на фактичні результати перемовин між США та Росією.
На хід нашої війни це теж матиме прямий вплив, з огляду на залежність російської економіки від Піднебесної. Китайцям достатньо обвалити курс юаня (який фактично регулюється вручну), щоб фінансам РФ стало дуже зле. Але й у РФ це розуміють. Як і у США. Тепер чекаємо на кульмінацію "дипломатичного бліцкригу" Трампа, хід якого Україна вже змінила, показавши, що ми не статисти на сцені і маємо власні інтереси.
Але поки п’єса у розпалі, а ставки все більші.
