Мюнхен у "тіні" Трампа: чим погрози екс-президента США вигідні Україні та Європі

Трамп заявив, що "заохочуватиме" Путіна нападати на членів НАТО, які не виконуватимуть "норму" витрат на оборону. Європейці образилися і на Мюнхенській конференції спробували довести, що ще мають "порох у порохівницях". УНІАН розібрався, що з цього вийшло.

Після розпаду СРСР відомий футуролог Фукуяма оголосив про "кінець історії". Тобто Холодна війна завершилася, і масштабних збройних протистоянь, нібито, більше не мало бути. Європейці почали стрімголов позбавлятися свого військового потенціалу та переходити на дешеві ресурси з вже "дружньої" наступниці Радянського Союзу - Росії. Але потім виявилося, що Кремль "дружнім" аж ніяк не став, а лише заробляв на європейцях кошти, які згодом вкладав у свій оборонно-промисловий комплекс задля реваншу під гаслом "можемо повторити".

Після 2014 року й "гібридного" нападу на Україну деякі натівські країни почали підозрювати, що щось пішло не так, але радикально змінювати звичний уклад та бізнес-процеси не наважувалися. Бо навіть у випадку непередбачуваних обставин завжди лишалася американська "парасолька", яка захистить та прикриє. Вже 2022-го року справжню природу РФ зрозуміли вже усі, але від дешевих ресурсів та миролюбних звичок так важко відмовлятись…

Втім, Дональд Трамп випадково прискорив процес "прозріння" європейців своїми передвиборчими заявами та обіцянками.

Трамп розбирає "парасольку"

Після широкомасштабного нападу на Україну 2022 року європейські лідери перелякалися й почали не лише активно допомагати нашій країні, але й відновлювати власні оборонні спроможності. Але вже у 2023 році вони звикли до "нової реальності", а російська загроза відійшла навіть не на другий, а на 7-12 план у їхньому сприйнятті.

Так, відповідно до доповіді "Мюнхенський індекс безпеки 2024", що був презентований на Мюнхенській безпековій конференції, на перші місця серед страхів мешканців ЄС виходять не військові, а кліматичні загрози, кібератаки, міграційна криза та інші. Наприклад, для німців та французів Росія за рік опустилася за першого на сьоме місце у списку найголовніших загроз, а італійців – на 12-те. Це охарактеризували як "втома від України".

Але завдяки Трампу та його закликам "заохочувати" Путіна нападати на тих членів НАТО, хто не виділяє 2% ВВП на оборону, європейці почали боятися вже не за Україну, а, власне, за себе. Бо та "безпекова парасолька", на яку спиралася вся політика демілітаризації Заходу, може просто зникнути вже після виборів у США в листопаді.

"Фактор Трампа став лише тригером до обговорення більш широкого питання про майбутню роль США у Європі. З Трампом чи без нього, але Європі доведеться все більше покладатися на себе у питаннях оборони", - каже нам Єгор Чернєв, народний депутат та голова постійної делегації України у Парламентській Асамблеї НАТО, який на момент написання статті досі перебував у Німеччині у складі української делегації.

Європейці шукають частку відсотка

За результатами відвідин Мюнхену та Берліну, пан Чернєв робить висновок, що настрої там відносно США не дуже "райдужні". Політики, зокрема у Німеччині, все сильніше упевнюються, що європейська безпека - це справа самих європейців.

"Вже сьогодні ми бачимо, як активність США саме у військовій компоненті на європейському континенті зменшується. Причин для цього декілька. По-перше, це бажання США змістити фокус зусиль на Тихоокеанський регіон та прагнення змусити Європу більше витрачати на власну безпеку, - каже нардеп. – По-друге, внутрішньополітична турбулентність змушує американців більш ретельно рахувати гроші та більше уваги приділяти внутрішнім питанням".

Європейці, у свою чергу, усвідомлюють ризики і починають нарощувати свої спроможності до самооборони.

"У Європі все це розуміють і усвідомлюють, що більшу частину власної безпеки тепер їм доведеться забезпечувати самим. За США залишаться лише ті компоненти європейської безпеки, які європейці не здатні забезпечити самостійно - це "ядерна парасолька", супутникова розвідка та інше", - продовжує політик.

Так, абсолютно неочікувано для себе, французи виявили, що вийдуть на цільовий показник видатків на оборону у розмірі 2% ВВП вже у 2024 році. Принаймні, про це заявив міністр збройних сил Франції Себастьєн Лекорню. Це "відкриття" дивним чином "співпало" зі скандалом після заяв Трампа.

Тобто, при бажанні можливості для нарощування обороноздатності у європейців є. Загалом, як заявив генеральний Секретар НАТО Єнс Столтенберг, за підсумками року 18 країн блоку (з 31) зможуть виконати стандарт у 2%.

"Всі союзники по НАТО збільшили свої оборонні витрати. Цього року, як ми очікуємо, 18 країн-союзниць досягнуть позначки оборонних витрат у 2% ВВП. Це вражаюче зростання, - запевнив він. – Усього європейські союзники й Канада додали 600 мільярдів євро на оборону, і ті країни, які ще не досягли позначки у 2% ВВП, мають плани, як зробити це дуже швидко".

У минулому році таких країн було лише 11, а у 2014 році, коли РФ розпочала агресію проти України, їх було лише три, одна з яких – США. І на США досі припадає близько 70% всього бюджету НАТО або $886 млрд.

Цікаво, що найбільш "дисциплінованими" членами НАТО, які найшвидше нарощують оборонні бюджети після 2014 року є Литва (2,54% від ВВП або $2 млрд; +365% за 9 років), Латвія (2,27%; $1 млрд; +249%) та… Угорщина (2,43%; $5 млрд; +316%). Якщо з балтійськими країнами все зрозуміло, то чого так активно озброюється Орбан - це питання цікаве.

Окрім згаданих країн, цільовий показник у 2% від ВВП досягли Польща (3,9%), Греція (3,01%), Естонія (2,73%), Румунія (2,44%), Велика Британія (2,07%), Словаччина (2,03%), а також новенька у альянсі Фінляндія (2,45%). У доларовому вимірі найбільші бюджети мали Німеччина, Велика Британія та Франція – $68 млрд, $65 млрд та $56 млрд відповідно за підсумками 2023 року. Це попри те, що Німеччина має оборонний бюджет лише 1,57% від ВВП.

Вплив на Україну

Зростаюче самозабезпечення та збільшення бюджетів на оборону країн Європи матиме неоднозначний вплив на Україну. Бо, з одного боку, країни будуть збільшувати військове виробництво (з чого й нам щось перепаде), але з іншого – будуть більше залишати собі. Особливо це стосується країн, що межують з РФ чи Білоруссю.

"Відповідно до інформації комісара Бретона, європейська промисловість має потужності виробляти один мільйон снарядів на рік. Але це не означає, що ми матимемо готовим один мільйон снарядів до березня, - наголошував Боррель у листопаді минулого року, коли мова йшла про затримку мільйона снарядів для ЗСУ. – Європейська промисловість багато експортує у треті країни. Тому ми звертаємося до країн-членів перенаправити експорт і змінити пріоритети для того, аби зробити пріоритетом виробництво для України".

Тобто, в разі приходу до влади Трампа та його спроб "вийти" з НАТО й вивести війська з Європи, проблема "нестачі" снарядів для України може посилитися. Але, судячи з публічних заяв та публікацій у західних ЗМІ, європейські лідери вже зараз до цього готуються, нарощуючи виробництво і для себе, і для України.

Зараз у західних ЗМІ мова вже йде навіть про створення "особливого європейського підрозділу", окремого від США. Але поки що ця ідея застрягла на рівні балачок, оскільки, як пише The Washington Post, німці та французи пересварилися через те, хто буде платити (а отже і керувати) цими військами.

Але для України є й позитив від тієї ситуації, що склалася. Через погрози Трампа та розмови про захист Європи своїми силами, європейська громадськість знов згадала про загрозу від РФ, а також від КНР та інших автократів. Окрім Німеччини, яка таким чином фіксує своє лідерство у ЄС, та країн Східної Європи, які ризикують стати наступними "жертвами" для РФ, загрозу від Кремля найбільше відчувають скандинавські держави. І тому саме вони є зараз "адвокатами" України у цій новій безпековій конфігурації.

Зокрема, прем’єрка Данії Метте Фредеріксен на Мюнхенській конференції заявила, що європейці роблять для України недостатньо.

"Нам треба прискоритися. Незалежно від того, що трапиться в США, Європа має бути готова захистити себе. А щоб захистити себе, ми повинні захистити Україну, тому що Україна - це Європа. Нам більше не потрібні слова, нам потрібні рішення", - заявила вона.

Наступного дня після конференції пакет допомоги у 630 млн євро для України оприлюднила Швеція. Це найбільший розмір допомоги від цієї країни за весь час, а вони поки що навіть не у НАТО. А швецький завод Nammo відтепер буде цілодобово виробляти снаряди для ЗСУ. Коли країна нарешті увійде до безпекового блоку, то, можливо, зможе передавати нам ще більше, адже в них з’являться "зайві" ресурси.  

Тобто, Трамп, як чергова безпекова загроза, своїми погрозами наразі не стільки розділяє Європу, скільки, навпаки, гуртує. Але цей процес потребує часу.

Єгор Чернєв теж пропонує дивитись на ситуацію ширше і не фіксуватись виключно на негативі. Так, зараз ця невизначеність з американською допомогою та європейські "перетягування ковдри" нам не на користь, але головне, що є стратегічне рішення щодо підтримки України, і воно набуває практичних рис.

"У короткостроковій та середньостроковій перспективі це може мати для нас вкрай негативні наслідки. Швидко компенсувати частку США у допомозі Україні неможливо. Проте ще залишається надія на те, що пакет допомоги Україні на цей рік таки буде прийнято, – каже нардеп. – У довгостроковій перспективі стратегічна автономія Європи та посилення її обороноздатності спільно з Україною може мати для нас позитивні наслідки. Це означатиме інтеграцію України в оборонний комплекс Європи, створення сотень спільних підприємств ВПК, отримання нами сучасних технологій та цілих технологічних циклів виробництва".

Також він вважає, що це все посилить нашу власну обороноздатність та зробить нас більш незалежними від американської військової допомоги у більшості компонентів.

Республіканське дежавю

Нинішні події дуже нагадують сценарій 20-30-х років минулого сторіччя, коли у США прийшли до влади президенти від Республіканської партії, що намагалися відсторонитись від подій у Європі та взагалі у світі. А самі європейці після Першої світової активно скорочували свої війська та потужності ОПК, аж доки Німеччина з "партнерами" не розділили Чехословаччину, яку, до речі, Захід відмовився захищати від агресивних сусідів.

Тоді, наприклад, підписали Вашингтонську морську угоду, відповідно до якої відбувалася демілітаризація флотів. Втім, італійці та японці свої флоти розбирати на метал, чомусь, не захотіли, а навпаки нарощували виробництво кораблів. Останнім зменшення флоту США стало у нагоді після успішної атаки на Перл-Харбор.

У Європі ж у 1927 році підписали Пакт Бріана-Келога про "відмову від війни у якості інструменту національної політики". Серед його ініціаторів була республіканська адміністрація Білого дому, а серед підписників, зокрема, Німеччина, Італія і та ж Японія. Звісно, це було ще до Гітлера, але саме через ці дії демократичні країни продовжували демілітаризацію, доки диктатори, навпаки, нарощували свої війська.

Курс на самоізоляцію республіканців та порушення через це економічних зв’язків з Європою став одним з чинників "Великої депресії" - найгострішої економічної кризи у США за всю їх новітню історію.

А програму Cash and carry, яка потім трансформувалася у всім відомий ленд-ліз, республіканці-ізолюціоністи гальмували з вересня 1939 року (коли Рейх та СРСР напали на Польщу) до 11 березня 1941 року. І якщо президент-демократ Рузвельт пропонував частину допомоги зробити грантовою, то конгресмени-республіканці вимагали надавати її лише у борг (це і є "ленд-ліз").

Cash and carry та ленд-ліз розроблялися Вашингтоном для підтримки британців проти німців, а потім китайців проти японців. І перший рік – виключно цивільними товарами, щоб не було "ескалації", бо США зберігали нейтралітет. Лише після нападу японців на США військова допомога набула значних обсягів, а згодом вийшла на пікові показники, коли почалася підтримка СРСР, який до 22 червня 1941 року вважався союзником Гітлера за участь у розділі Польщі.

Як бачимо, історія зробила коло і повернулася до вихідної точки. Як сторіччя назад республіканці блокували та відтягували допомогу союзникам, а президент-демократ постійно вагався та говорив про "нейтралітет" і невтручання, так і зараз ми чуємо подібні ж заяви від Тармпа та вимоги республіканців "надавати Україні допомогу у вигляді позики" (це і є той самий ленд-ліз).

Проте якщо перший раз історія розвивалася як драма, то другий – вже походить фарс, який ми й маємо змогу спостерігати у виступах Трампа та його прибічників. Тим не менш, Захід, попри всі свої негаразди, зараз виглядає більш відкритим до допомоги Україні, ніж століття назад до Чехословаччини чи Польщі.

Принаймні, європейці вже й без підказок з-за океану почали нарощувати військові бюджети, а Трамп їх лише прискорив, бо підтвердив страхи. Та й Путін – це лише невдала пародія на його кумира Гітлера й не здатен до бліцкригів. Кремль постійно робить помилки, якими ми зможемо скористуватись в разі сталого постачання ЗСУ з боку ЄС та інших партнерів. А це лише питання часу.

Ситуація для нас і для європейців складна. Але є велика вірогідність, що вона тимчасова. Про це кажуть й самі європейці та американці, й представники української делегації на Мюнхенській безпековій конференції, яка й стала каталізатором загальних політичних процесів.

Як правильно сказав прем’єр Нідерландів Рютте – годі "нити через Трампа", краще "робити все" для перемоги України. І тоді результат буде, незважаючи ні на які перепони. Тож, робимо все для перемоги й чекаємо на літаки від Рютте.

УНІАН в Google News