На полях саміту ЄС-Західні Балкани в Брюсселі, за даними видання Politico, 18 грудня має відбутися зустріч президента України Володимира Зеленського, генсека НАТО та європейських лідерів (серед запрошених учасників – канцлер Німеччини Олаф Шольц, президент Франції Еммануель Макрон, президент Польщі Анджей Дуда, президент Європейської ради Антоніу Коста та президент Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн), які обговорять можливі формати завершення російсько-української війни та створення європейської миротворчої місії в Україні.
Якщо брати загальні міркування щодо таких перспектив, маємо розуміти, що зараз з’являється багато різного роду мирних (щирих або не зовсім) ініціатив, які мають на меті вихід на якісь домовленості. І вже їх можна буде умовно чи прямо називати мирними. Тому в цьому плані така зустріч з її цілями виглядає в цілком позитивному світлі. Але станом на сьогодні потенційний результат – поява миротворців в Україні - викликає одні питання.
Ба більше, ми маємо чітко для себе розуміти, що миротворці нас не захистять.
Річ у тім, що навіть гіпотетично, мова не йде про класичну місію Організації Об’єднаних Націй. Адже, на жаль, ООН самоусунулась від усього цього. Скажімо так, у плані виконання своїх основних функцій щодо збереження миру і безпеки, організація показала свою повну неспроможність. Тому, очевидно, що це будуть якісь інші параметри.
Однак, коли Генсек НАТО Марк Рютте каже, що перший пріоритет зараз – це посилення України, щоби вона мала кращі позиції на можливих переговорах, при всій повазі до нього, треба розуміти – НАТО не має військ. НАТО не має якихось власних фінансових ресурсів. Є війська і ресурси конкретних країн-членів НАТО. Тому Україні треба говорити насамперед з главами держав.
Але і тут не все просто. Приміром, із Франції свого часу лунали деякі заяви, але я не бачу, щоб за ними відбулися якісь дії. Тобто, так, Франція готує український підрозділ у себе на території, можливо, готова надавати ширшу підтримку, але це дуже далеко від направлення військ.
Крім того, треба розуміти, що зазвичай миротворчі місії оформлюються відповідними міжнародними домовленостями, які, як правило, містять у собі політичну, фінансову та юридично-технічну складову.
Політична – це коли миротворчість вступає в якусь можливу фазу реалізації, якщо десь ми маємо якісь ознаки миру.
Однак поки що, судячи з того, що ми кожен день спостерігаємо, ознак якогось миру я особисто не бачу.
Друге - в нашому суспільстві, у громадськості немає розуміння фінансової складової цього гіпотетичного процесу у якомусь майбутньому. Мова про те, чиїм коштом ця місія відбуватиметься, хто її фінансуватиме? Приміром, місії в рамках Організації Об’єднаних Націй фінансуються, виходячи з річного бюджету організації.
Крім того, мова може йти про сотні мільйонів євро фінансування. Так, свого часу місія в Конго сягала приблизно 800-900 мільйонів на рік. І йшлося там про кілька тисяч миротворців. Тобто, в нашому випадку, коли називаються цифри в 20-30 тисяч миротворців, можна собі уявити, скільки це коштуватиме.
На жаль, про це ніхто не говорить, але я не думаю, що в країнах, які начебто згодні когось кудись направляти, у урядів є такі гроші, які б вони могли використати без затвердження, без відповідного бюджетного процесу тощо.
І нарешті, юридичні і технічні питання: який статус цих місій, які у них будуть повноваження, які правові обов’язки щодо приймаючої сторони, які функції?.. Це все має бути дуже детально виписано, оформлено у вигляді великої міжнародної угоди…
Складність цього процесу просто неймовірна. І, насамперед, зараз для всього цього немає політичних передумов.
На мій погляд, предметом перемовин у Брюсселі є те, щоб Європа брала активнішу участь у зусиллях навколо війни - військових, військово-технічних, економічних, фінансових, санкційних і т.д. До цього її підштовхує нова адміністрація США і європейці це все, у принципі, розуміють. Навколо цього, мені здається, буде дискусія, обмін думками… Така зустріч потрібна, щоб розуміти, наскільки Європа взагалі - політично, фінансово й економічно – готова підвищити свою роль. Європа має для себе вирішити, які ресурси вона може виділити, чи може виділити їх взагалі, і так далі. Але поки що з того, що я читаю в європейській пресі, я не бачу навіть натяку на це: йдеться лише про зміцнення власної обороноздатності.
Олег Бєлоколос, директор Центру досліджень національної стійкості, український дипломат і політолог
