Ще до початку історичної перепалки у Білому домі журналісти обговорювали, що Зеленський готовий пообіцяти США не лише українські копалини, але й забезпечити Трампа яйцями. У США розгорнулася справжня яєчна криза, а в Україні яйця є, дуже якісні, більше того – ми їх активно експортуємо. Вчора цей факт отримав додаткове наочне підтвердження – в усіх можливих сенсах.
Можна по-різному оцінювати результати учорашніх "перемовин" та емоційну стійкість українського президента. Наша залежність від США очевидна, особливо у частині постачання ракет до Patriot та розвідданих, тому без американської підтримки нам дійсно буде важче. Але нам не звикати воювати з обмеженими ресурсами та зв’язаними за спиною руками. Якби український президент повів себе інакше, мовчки погоджуючись з відвертими маніпуляціями, він би тим самим розписався під путінською брехнею: про те, що Україна сама винна у війні; про те, що в Україні не лишилося карт на руках та немає чим і ким воювати; про те, що наша країна вже вщент зруйнована; про те, що Росія хоче миру, а нам ніколи не перемогти…
Мовчки погодившись із цими тезами зараз, ми би дали "зелене світло" на їх втілення в життя у майбутньому і одразу поставили себе у слабку позицію об’єкта, а не суб’єкта. Тих, за кого можна приймати будь-які рішення, і хто не огризнеться у відповідь. Саме так себе повели лідери України у далекому 1994 році, підписавши Будапештський меморандум, за що ми розплачуємось дотепер.
А історія любить сильних і сміливих. Тих, у кого є яйця. І у нас вони є.
Цікаво, що зараз ми спостерігаємо події, що дуже нагадують лютий 2022 року. Тоді в Україну не вірив ніхто - Путін мав захопити нас за 3 дні (а Трамп вважає, що без американської допомоги російському царю це таки вдалося б за два тижні), а український народ мав зустрічати російські танки квітами. У перші дні війни усі наші поточні союзники ховали Україну і не збиралися надавати нам допомогу, адже навіщо давати гроші на похорон, а зброю віддавати Путіну. Проте український народ показав "зуби": об’єднався, припинив політичні чвари, люди масово йшли до війська, і усі невпинно донатили. Це докорінно змінило міжнародний розклад: побачивши, що Україна не здається, західні партнери почали надсилати перші пакети допомоги, потім – більше, і так ми дійшли до поточної точки.
І зараз, як і у перші дні та місяці війни, українці донатять – так, як не робили це вже останні два роки. Збір співзасновника monobank Олега Гороховського "на ядерку", який він запустив у відповідь на учорашній фарс, вже налічує понад 17 мільйонів гривень! Європа також одностайна (винесемо за дужки пропутінських посміховиськ – Орбана та Фіцо) – усі європейські лідери висловлюють слова підтримки та обіцяють бути з нами "стільки, скільки треба". Та й навіть в американському суспільстві починається, хоч і кволий, проте певний розкол. На сторону України стають ряд сенаторів та губернаторів окремих штатів. І це Трамп при владі лише місяць – цікаво подивитися, якою буде внутрішня підтримка його політики ще згодом, і чи досидить він до кінця свого президентського терміну. Бо сучасна цивілізація, яка не просто декларує, але й дотримується західних цінностей свободи та гідності, не любить булінгу та аб’юзу. А саме так вчора повели себе Трамп із Венсом.
Трамп обіцяв привести світ до миру через прояв сили, але поведінка американських топ-посадовців у Овальному кабінеті, окрім зневаги, продемонструвала відчай. Адже вже зараз стає очевидним, що Трамп не може покласти край війні, як він обіцяв у своїх передвиборних промовах. Путін не збирається йти на поступки та відмовлятися від намірів захопити усю нашу територію, бо без України цей невдалий політичний експеримент та недодержавне формування під назвою "російська федерація" рано чи пізно припинить своє жалюгідне існування. А такий сценарій не вигідний американському президенту, який досі бачить світ поділеним на "великі" і "маленькі" країни, де "великі" мають право вирішувати долю "маленьких". Крім того, Трамп відчайдушно хоче відтягнути росіян від китайців, зробивши їх союзниками та партнерами. Вже зараз зрозуміло, що це хибний шлях, і рано чи пізно це стане очевидно й для американського президента. Але нам своє робить – продовжувати захищати свою незалежність і сувернітет, не дозволяючи старим маразматикам… - пробачте, геополітичним стратегам – перетворити нас на розмінну монету.
Єдиний шлях для Трампа до Нобелівської премії миру – здати Україну Путіну. І він усіма силами прагне це зробити, хоча поки не має на це важелів: бо це буде прояв слабкості на міжнародній арені, ще принизливіший за Афганістан. Тому він усіма можливими способами шукає приводи для нашої капітуляції – головне, аби винним у поразці України виглядав Зеленський.
Саме цю карту вчора намагався розіграти американський президент.
Погодились на приниження – ми вже у слабкому становищі. Не погодились – значить, ми не хочемо миру, допомагати нам більше не треба.
І за такого несприятливого для нас розкладу ми зробили найкращий хід – показали, що такий стиль "перемовин" нам не до душі, і ми продовжимо воювати тими силами, які маємо, покладаючись на решту союзників, яких американський президент недооцінює.
Водночас, для Трампа це був найгірший сценарій – бо він остаточно показав свої справжні наміри, які стають очевидними навіть для тих, хто ще донедавна сподівався, що це така витончена геополітична гра, в якій США хочуть знищити росію, використовуючи підлабузництво як приманку. Ні, усе значно простіше – обираючи між двома сторонами, він обрав рф, а до України йому глибоко байдуже. Як, зокрема, і до Східної Європи. А така міжнародна політика згубна, бо остаточно знищує статус США як "лідера вільного світу" та "світового поліцейського". А значить, тепер, цю роль має взяти на себе хтось інший. У кого немає проблем з яйцями.
А що ж далі?.. Чекаємо на зустріч європейських лідерів у Лондоні, у ході якої стане зрозуміло, чи продовжить Європа бути слабкою та забюрократизованою зоною перманентної стурбованості (як бачить її сам Трамп), чи нарешті підніме голову та покаже остаточну готовність до справді радикальних дій. Цікаво, що до цієї зустрічі доєднається також президент Туреччини Реджеп Ердоган, який, хоч номінально і є союзником США, але насправді недолюблює Америку ще дужче, ніж росію, і у об’єднанні проти США він вбачає особливий інтерес. Крім того, жодної реакції поки не виказав британський прем’єр Кір Стаймер, який, схоже, зайняв вичікувальну позицію. Не виключено, що безпосередньо зараз британці готують потужну відповідь, яка пролунає саме завтра, під час зустрічі справжніх Лідерів вільного світу.
На сьогодні сміливість – наш найголовніший козир. Бо в очах Старого світу ми зараз уособлюємо у собі всі ті принципи, на яких побудовані західні демократії. З цієї точки зору – вчора сталося саме те, що й повинно було статися, адже, за сценарієм американських "босів", ми не мали шансів вийти з Білого дому переможцями. Але все ж нам вдалося зберегти гідність. Як влучно підмітили жартівники у соцмережах, вперше у своїй історії Україна не підписала те лайно, яке їй підсовували.
…А яйця експортуватимемо комусь більш гідному.
Надія Бурбела
