Вперше за чотири роки сирійські повстанці почали великий наступ на війська президента Башара Асада. За даними західних медіа, їм вдалося захопити кілька населених пунктів та ліквідувати високопоставленого іранського командира під час просування до міста Алеппо. Це загострення після досить тривалої паузи в бойових діях можна пояснити кількома причинами. Основна з них - через наближення можливих перемовин, в яких всі залучені (а ключових гравців в Сирії навіть більше, ніж в Україні), сторони намагаються поліпшити свої переговорні позиції.
По-перше, теперішнє загострення - це можливість послабити позиції Росії, її військового угруповання в Сирії та примусити її іти на певні компроміси.
Нагадаю, головна мета заходу РФ до Сирії у 2015 році - вихід з міжнародної ізоляції – так звана зовнішньополітична перемога там була вкрай важливою для путінського режиму після анексії Криму і початку війни на Донбасі. Крім того, Росія намагалась використати сирійську карту під час перемовин зі Сполученими Штатами щодо України. Зараз залишити Сирію повністю Росія не може, адже вклала туди багато ресурсів, але її ресурси кинуті в Україну. Тож логіка загострення зрозуміла.
По-друге, використовуючи зміни ситуації, зокрема, зменшення військової присутності Росії в Сирії, намагається посилити свої позиції Туреччина. Її мета – інкорпорувати підконтрольні їй угруповання в політичне життя повоєнної Сирії, створити 30-кілометрову буферну зону на кордоні, адже курди є великою проблемою для внутрішнього життя Туреччини. А також, скориставшись моментом в контексті приходу нової адміністрації в США, підкреслити свою важливість в регіоні. І можливо, Ердоган навіть використає все це для зниження цін на російський газ, на енергоносії, на постачання інших продуктів...
Тому ми бачимо активізацію курдських угруповань, які, можна сказати умовно, перебувають під контролем Сполучених Штатів, і тих угруповань, які знаходяться під контролем Туреччини.
Також це пов’язано безпосередньо з російсько-українською війною. Є інформація, що нібито Башар Асад поїхав до Москви з вимогою повернути завербованих сирійців для участі у війні в Україні. Але навряд Путін ризикне розпорошувати такі ресурси, адже у нього до часу "Ч", 20 січня 2025 року, існує в них потреба (саме тому на Курщині були залучені північнокорейські військові).
При цьому, варто розуміти, що загострення в Сирії має локальний характер. Як то кажуть, це такий собі міжсобойчик між Путіним та Ердоганом з опосередкованим невеличким втручанням Сполучених Штатів, які вкрай обмежено, трошки допомагають курдам. Тому навряд треба перейматися, що це може відбитися на допомозі Україні. Так, ситуація в Сирії – головний біль для Кремля. Але не для колективного Заходу.
Максим Ялі, кандидат політичних наук, академік Академії політичних наук України
