Ядерна зброя як фактор виживання: Україна підвищує ставки

Україна бореться за виживання, а забезпечити його може приєднання до НАТО або отримання ядерної зброї. УНІАН розбирався, що стоїть за такими заявами.

Натяк німецьких медіа на те, що Україна планує відновлення ядерного потенціалу, спричинив в українському інформаційному полі хвилю жартів (коли на голови щодня летить все, що вбиває, навіть ядерна зброя вже не страшна) та нових мемів про оргію на Щекавиці. І хоча в Офісі президента страхи окремих німецьких журналістів спростували, а МЗС України назвали це "інсинуаціями неназваних джерел", ЄС та США мають напружитись. 

Ядерне стримування більше не працює

Річ у тім, що події останніх років та реакція на них вагомих геополітичних гравців ставлять під сумнів основи режиму нерозповсюдження ядерної зброї. І мова не лише про тригерну для українців тему Будапештського меморандуму. Адже, по-перше, роками мусолячи тему ядерного стримування, той самий Китай активно нарощує власну кількість ядерних боєголовок. По-друге, Росія, яка отримала частину власного ядерного арсеналу саме завдяки відмові від нього України, не лише розпочала в Україні війну, а й регулярно вдається до ядерного шантажу.

Все це призводить до того, що багато країн, які раніше так чи інакше покладались на захист ядерних держав, дійсно зрозуміли: для захисту себе потрібна власна ядерна зброя, альтернативи в сучасному світі не існує.

"Після того, що сталося з Україною, жодних аргументів проти отримання власної ядерної зброї різними країнами більше не існує. Всі, хто раніше сумнівався, тепер гарантовано прийняли рішення отримати свою ядерну зброю. Відкрито заявляти про це ніхто не буде, але докладати зусиль будуть. І напевно вже це роблять. Є тільки момент здатності реалізувати задум і питання динаміки цього процесу", - вважає воєнний аналітик Олексій Копитько.

Ба більше, ті країни, які, на відміну від України, справді всерйоз налаштовані мати власний ядерний арсенал, можуть його отримати від… Росії. Звідти вже час від часу озвучуються ідеї на кшталт: Росія повинна роздати ядерну зброю лояльним країнам.

"Контрольоване розповсюдження ядерної зброї – це цукерка, яка у Кремля є, а у Заходу немає. І одна з іпостасей БРІКС – клуб незахідних володарів і претендентів на ядерну зброю", - додає Копитько.

На його думку, найдраматичніше для партнерів України усвідомлення, що у разі, якщо Україна програє, після чого виникне якесь підконтрольне Росії утворення, "воно аж бігом стане номінально ядерним за допомогою Москви".

Навіщо Україні "ядерна карта"

Навряд комусь треба детально пояснювати політичний аспект "ядерних" заяв президента України Володимира Зеленського, адже вони – пряме продовження плану перемоги, представленого і українському суспільству, і західним партнерам.

"Україна не збирається відновлювати ядерний статус, але розраховує, що її ядерне роззброєння й тогочасні обіцянки "ядерного клубу" будуть враховані при формуванні нової моделі Євроатлантичної безпеки. Простіше кажучи, будуть надані реальні, а не ефемерні, як сталося по факту з ядерним роззброєнням, гарантії безпеки, зокрема, через приєднання України до НАТО", - зазначає дипломат, колишній посол України в США Валерій Чалий.

"Попри російську агресію, що триває, Україна продовжує дотримуватись положень Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і залишатися відповідальною учасницею міжнародного режиму ядерного нерозповсюдження. На відміну від Росії, Україна виконує взяті на себе зобов’язання та розраховує на їх виконання іншими відповідальними міжнародними акторами", - додає речник МЗС України Георгій Тихий.

За словами воєнного експерта Михайла Жирохова, для Заходу ядерна зброя – певний маркер. І Україна демонструє Заходу вибір – або приєднання до НАТО, або альтернатива – розробка ядерної зброї. І якщо перше лежить в реальній площині, друге – можливо лише теоретично.

"Очевидно, що зробити ядерну зброю за кілька тижнів, як про це каже Рьопке (аналітик BILD, - УНІАН) - нереально. Навіть за наявності атомних електростанцій, певного обладнання і спеціалістів, це так швидко не робиться", - зазначає Жирохов.

Бажання vs реальність

За словами завідувача відділу Національного інституту стратегічних досліджень Олексія Їжака, свого часу Україна мала приблизно 100 кг високозбагаченого урану для досліджень і, теоретично, могла використати цей матеріал для створення бомби, проте, ще за президентства зрадника і втікача в РФ Віктора Януковича, відмовилась від цього запасу в обмін на політичні амбіції потиснути руку тодішньому президенту США Бараку Обамі.

"Та й загалом питання мати чи не мати ядерну зброю – це питання політичної філософії. Більшість країн світу відмовилися від ядерної зброї в розрахунку на цивілізованість поведінки ядерних країн. І якщо стосовно України ці гарантії не виконуються і ядерна країна (Росія) напала й погрожує ядерною зброєю, то можна ставити питання про відновлення ядерного потенціалу, й нагадувати, що в сучасному світі це не настільки складно… Але я не думаю, що в Україні хтось з політиків хоче мати ядерну зброю. Ми хотіли б приєднатись до НАТО як без’ядерна країна та отримати гарантії, що дорівнюють ядерним", - вважає він.

Питання поновлення ядерного потенціалу лежить не лише в площині міжнародних зобов’язань, які є в України, технічної спроможності (можна припустити, що вона присутня) та наявності відповідних спеціалістів. Мова також про час на розробку далекобійних ракет та платформ для їх запуску, і – найважливіше – кошти на утримання всього цього.

Як зазначають експерти Defense Express, які дослідили ядерний арсенал Франції (240 бойових зарядів TN75 потужністю у 110 кт та TNO потужністю 100 кт, встановлені у балістичних ракетах M51, які мають роздільні бойові частини з 6-10 блоків, носії цих ракет -чотири атомних підводних човни класу Le Triomphant; а також 50 боєголовок TNA потужністю 100-300 кт, встановлені на ракетах ASMP-A, носіями яких є винищувачі Dassault Rafale), на це Париж витрачає 14% всього оборонного бюджету. В 2024 році він становить 47,2 млрд євро, з них 6,6 млрд євро йде безпосередньо на "ядерне стримування". Окремо спеціалісти виділяють ще кілька статей витрат: 5 млрд євро на розробку міжконтинентальних балістичних ракет М51, плюс замовлення на них – ще 3 млрд євро.

Тобто, навіть за мінімальних розрахунків, і якщо брати довоєнний бюджет України, то аналогічний "пакет" коштуватиме Києву близько 17% всіх бюджетних витрат (за курсом 2021 року – понад 39 млрд євро).

"Це вдвічі більше, ніж було виділено на всі ЗСУ, або у шість раз більше, якщо порівнювати із бюджетом на закупівлю, ремонт та модернізацію всього озброєння", - йдеться у аналізі Defense Express.

Ядерний шантажист світу – це не Україна

Окрім всього, зараз доволі цікаво спостерігати не лише за реакцією Заходу на "ядерні" заяви України, але й бачити реакцію Росії. Там "червоні лінії" і щодо НАТО, і щодо ідеї поновлення Україною арсеналу ядерної зброї вже обговорюються на всі боки. І, може статись, що в Кремлі навіть придумають якусь "провокацію", щоб звинуватити в ній Київ.

Варто пам’ятати, що відбувається таке вже не вперше. Спочатку навесні 2022 року росіяни не змогли переконати світ у тому, що українські вчені начебто проводили в зоні Чорнобильської АЕС експерименти з виготовлення "брудної бомби". Тема, як то кажуть, не зайшла. Тому восени 2022 року Росія здійснила другу спробу переконати Захід в неадекватності України, яка, мовляв, вже готується "брудну бомбу" використати. Знову не вдалося.

Влітку 2024 року, на тлі успіхів України в Курській області РФ, російські пропагандисти знову почали свою заїжджену брехню: мовляв, Україна нібито вже завезла боєголовки до Жовтих Вод і готує вибух "брудної бомби", паралельно намагаючись атакувати Курську та Запорізьку АЕС.

Божевільна російська пропаганда й відверта брехня про нібито плани України застосувати "брудні бомби" або атакувати атомні електростанції – вже звичні для українців. І, певно, тому Україна чи не єдина держава, яка вже не боїться навіть ядерного удару. Натомість у світі, на жаль, досі плекаються ілюзії, що з Росією, яка таким ударом постійно погрожує, про щось все ще можна домовитись.

Тетяна Урбанська, Ярослав Конощук

УНІАН в Google News