Нова епоха самостійності: на що здатна Україна без США

Трамп зупинив поставки зброї та надання розвідданих для Києва. Європа ж поки лише почала перехід на "військові рейки". Чому тоді військові експерти зберігають оптимізм, і чи є в України майбутнє без підтримки США, - розбирався УНІАН.

4 березня США зупинили військову допомогу для України та надання даних розвідки. Це рішення продовжило тренд нової американської адміністрації на "ручне" регулювання підтримки України у форматі "батога та пряника". І попри негативні наслідки для нашої держави та цинічність такого підходу, оскаржити його вкрай складно.

"Санкції, питання зовнішньої фінансової підтримки або військової допомоги, інші питання зовнішньої політики США – все це майже не підлягає оскарженню. Якби це була суто внутрішня історія – позбавлення, наприклад, гранту якоїсь американської компанії, то тут вони могли б оскаржити рішення через суд. Але рішення, які знаходяться виключно у повноваженнях президента, на 99% оскаржити не вдасться", - розповідає УНІАН Богдан Бернацький, експерт з санкцій та фахівець-міжнародник. 

Сам же стиль Трампа в управлінні державою фахівець оцінює як "ручний" - без офіційних наказів або будь-яких документів.

"На жаль, такий підхід Трампа є характерним. Він не буде відстоювати інституційні підходи, які були притаманні попереднім адміністраціям. Натомість, більше буде керувати у такому "хаотично-неформальному підході", - каже експерт. – Це дипломатична гра, яка дозволяє йому потім сказати, що "нічого не було – я нічого не зупиняв". Або, навпаки, ще більше посилити тиск. І таким чином регулювати свій влив на нас". 

У свою чергу, директор Defense Express Сергій Згурець підкреслює, що рішення американського президента про зупинку військової допомоги виходить далеко за межі стосунків між США та Україною і є загрозою для всієї Європи.

"Рішення абсолютно нелегітимне. Воно створює багато питань й щодо того, як поведе себе США в разі нападу на Європу. Адже саме американці забезпечують у Європі військову логістику. А що як зупинять постачання європейських армій з американських складів? Щодо цього й ідуть головні дискусії. Тобто, ці рішення Трампа виходять за межі правового поля і руйнують юридичні, політичні й навіть ідеологічні підходи, які раніше сформувалися не лише між українцями й американцями, але й між європейцями та американцями", - наполягає очільник Defense Express.  

Аналогічна ситуація і у питанні блокування доступу до розвідданих – це наочно показує залежність України та Європи від "ручного управління" зі США. Втім, пан Згурець акцентує увагу, що це поки що лише "призупинення", і є ймовірність, що постачання відновиться. 

Але наскільки боляче Україна відчує цей удар, та хто постраждає у першу чергу? 

Загрози для цивільних та фронту 

Колишній співробітник Служби безпеки України, військовий експерт Іван Ступак зауважує, що поки не зрозумілі масштаби зупинки військової допомоги, і як довго усе це триватиме. Тому складно оцінити наслідки. Проте він впевнений, що блокування поставок від США першими відчують саме цивільні, а не військові. 

"Зупинено поставки ракет до Patriot`ів. А Patriot’и не стоять на фронті. Вони там дуже вразливі і прикривають важливі військові об’єкти у тилу. Але головним чином – прикривають Київ та інші великі міста. А ще "боляче" - це розвідка та цілевказання. Це дуже-дуже неприємно. Ще одна проблема, якій не приділяється увага – це американський софт", - перелічує фахівець головні проблеми, спричинені "паузою". 

"Я розглядаю цю історію виключно як санкції проти України, без жодних сентиментів. Це таке "покарання" (для української влади, - УНІАН) за "неправильну" поведінку", - продовжує експерт.  

Закордонні ЗМІ повідомляли, що українська армія зможе протриматися без американської допомоги лише 6-7 місяців. Приблизно стільки ж тривала "пауза" в постачаннях у 2023-24 роках. Але Сергій Згурець вважає, що наразі робити точні прогнози передчасно.

"Часовий період, коли ми це відчуємо, визначити складно, бо невідомо, які в нас ще є запаси. Те ж стосується зупинки надання розвідданих. Це все, певним чином, шантаж проти України, щоб ми якнайшвидше пристали на "план" Трампа", - каже фахівець, натякаючи, що вихід Штатів з підтримки України може тривати як довго, так і завершитися вже у вівторок, 11 березня - після перемовин у Саудівській Аравії. 

На думку пана Згурця, Україна вже адаптується до нових умов – майбутнього без певних видів американської зброї, що може спричинити зміни у підходах до ведення бойових дій. Але окремі види озброєнь та технічних рішень замістити буде важко.

Наскільки ми залежимо від США

За даними Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI), у період з 2020 по 2024 роки Україна стала найбільшим імпортером озброєнь у світі, збільшивши постачання майже у 100 разів, порівняно з 2015-2019 роками. Наша частка у світовому імпорті зброї склала 8,8 відсотків, а головними постачальниками були США (45%), Німеччина (12%) та Польща (11%). 

То у чому ж ми найбільше залежимо від американців? Окрім згаданих раніше систем ППО, повна залежність спостерігається лише по системах РСЗВ. 

"Ми не можемо замістити HIMARS’и. Але давайте відверто, вже півроку не було відеоматеріалів, що підтверджують роботу цих комплексів. Таке враження, що вони вже закінчилися. Але є й інші варіанти. Можливо, залишки ракет заховали десь у гаражах. Або вони втратили свою ефективність через російський РЕБ, - розмірковує Іван Ступак. – Пам’ятаєте керовані снаряди Excalibur, якими ми так хизувалися? Це ж теж "високоточка". Але через російський РЕБ їх ефективність впала з 70% до 6%, обстрілюємо поля. Можливо, з HIMARS’ами так само. Ще пояснення – HIMARS’и не можна підтягувати близько до фронту через "Орлани" та FPV-дрони, які здатні залітати на 20-30 кілометрів у наш тил. Через всі ці чинники, можливо, й поставлено на паузу використання HIMARS’ів".

Тобто, HIMARS’и вже не є вирішальним чинником на фронті, і призупинка їх постачання зараз не є критичною для ЗСУ. 

Ще одне питання – Starlink. Зважаючи на непослідовність Ілона Маска, навіть попри його останні обіцянки зберегти доступ для України, досі існує великий ризик того, що американський мільярдер вчергове передумає та відключить нас від своєї системи супутникового зв’язку.

"Starlink - це ненадійна історія, бо Маск непрогнозована людина. Space X наче підтвердила, що "все ОК, хлопці, не партеся, все проплачено!". Але вони можуть у будь-який момент все призупинити", - розповідає пан Ступак.

ЄС вже веде перемовини з французьким конкурентом Starlink – компанією Eutelsat щодо можливості заміни великої кількості терміналів Маска в Україні. Проте далі розмов справа поки не йде. До того ж, існують сумніви, чи зможуть термінали OneWeb від Eutelsat стати повноцінною заміною Starlink’у. 

"Я звертаю увагу на розповсюдженість та легкість у використанні. Бо Starlink - це як "Макдональдс": він доступний наче картопля фрі. Чи зможемо ми забезпечити альтернативним зв’язком всі підрозділи чи лише штаби? Наскільки OneWeb буде ефективним за умов РЕБу? Невідомо", - зауважує Іван Ступак. 

Але супутники - це не лише зв’язок. І якщо комунікації американці нам поки що не обрізали, то розвіддані вже обмежили. Про це каже Сергій Згурець. 

"Британію попередили, щоб вона не передавала Україні розвідувальну інформацію. Між США, Британією, Канадою, Австралією та Новою Зеландією є альянс "П’яти очей" (Five Eyes, FVEY, - УНІАН) для обміну розвідувальною інформацією. І американці заборонили нею ділитися з Україною. Сама система була вибудована довкола США. На відміну від розвідувальної системи Франції, наприклад, яка є самодостатньою. Міністр збройних сил Франції Лекорню вже заявив, до речі, що Франція продовжить надавати Україні розвідувальну інформацію", - каже експерт. 

На цьому тлі у Британії розпочалася дискусія, чи не створити новий альянс "Чотири ока", без США. Адже так само, як і українцям, Вашингтон може "призупинити" постачання розвідданих і самим британцям. Але поки що це теж лише розмови. 

Наступне питання, у переліку "болючих" тем – софт. 

"У радянській зброї достатньо гайкового ключа, щоб воно запрацювало. У американській ключове – це програмне забезпечення. Ми не зможемо використовувати контр-батарейні радари, наприклад, або різноманітні системи управління. А софт до F-16? Там карти, навігація, інші програми, яким потрібні оновлення", - окреслює масштаби проблеми Іван Ступак. 

І дійсно, CША зупинили підтримку софту на винищувачах F-16, обмеживши роботу радарів та системи перешкод AN/ALQ-131. Рішенням є французькі Mirage 2000-5F, в яких є свої "глушилки". Але вони ще зразка 1980-х років, а переоснащення потребуватиме часу. Це, однак, не означає, що F-16 тепер стануть "прикрасою" аеродромів на землі. Вони працюватимуть, але тепер ще далі від лінії фронту, з меншою ефективністю. 

Літаки - це не єдиний приклад, де французи та європейці загалом зможуть "перекрити" американську допомогу, хоча й не повністю. 

Переозброєння Європи

Головні сподівання українців зараз на Європу та "притомні" країни G7, які словом та ділом підтримують нас попри позицію США. І турбуються про власну безпеку.

Єврокомісія вже оголосила "План переозброєння Європи" на 800 мільярдів євро за декілька років. З них 150 мільярдів - це Фонд переозброєння Європи:  "живі" гроші у вигляді позик для європейських та українських виробників зброї. Ще 650 мільярдів – це "послаблення фіскальних правил". Раніше ЄК обмежувала бюджетні видатки країнам-учасницям, щоб економіка Союзу була збалансованою на випадок кризи. Тепер всім дано "зелене світло" на збільшення видатків на ВПК. 

На саміті 6 березня цей план було погоджено, а у майбутньому буде наповнено конкретикою. Під "конкретикою" мається на увазі, зокрема, й те, у кого європейці зможуть закуповувати зброю для себе та України. 

Але вже почалися суперечки, адже більшість країн, з Німеччиною на чолі, бажають переозброїтися якомога швидше і пропонують закупати зброю й поза межами ЄС. Зокрема у Туреччини, яка є найбільшим виробником зброї у регіоні. Натомість Франція наполягає, що європейські кошти потрібно витрачати лише на закупівлі у межах ЄС – головним чином, звісно, у самих французів. Втім, рано чи пізно європейці дійдуть згоди у цьому питанні.

Важливо додати, що це все лише по лінії Єврокомісії. Але кожна країна ще має власні програми переозброєння. Найбільша ініціатива – створення оборонного фонду на 200 мільярдів євро – зараз обговорюється у Німеччині, більше 60% експорту зброї з якої минулого року припало на Україну. Франція, Польща, Чехія, Швеція та інші країни також постачають нам багато озброєнь. 

Країни так званої "Данської ініціативи" вже прямо фінансують український ВПК. Не лише задля допомоги нам, але й на перспективу для себе – в разі нападу РФ на Європу Україна може стати важливим постачальником зброї. 

Але чим нам зможе допомогти Європа прямо зараз, поки на нас тиснуть США та РФ?

Сергій Згурець вважає, що підтримка Європи - значна, але потрібно дивитися по кожній категорії озброєнь окремо. Наприклад, ЄС не має свого аналогу HIMARS. 

"Європа зараз намагається перебудовувати свою військову промисловість, реалізувати оголошений план ReArm Europe. Це вже більш зрозумілі кроки, але вони почнуть працювати лише коли підуть замовлення для європейських виробників. А всі провідні виробники – французькі, німецькі – кажуть, що поки що збільшення замовлень немає. Європейський ВПК трансформується, але темпи виготовлення європейських зразків озброєнь є нижчими, ніж у РФ", - зауважує пан Згурець. 

Як приклад фахівець наводить виробництво танків, яке у ЄС на потужностях  Rheinmetall та KNDS не перевищує 120 одиниць на рік, тоді як РФ випускає до 300 машин щороку. І це без врахування відновлення зі складів, завдяки чому минулого року Кремль зміг поставити у війська до 1,5 тисяч танків. Втім, танкове виробництво є ще у Франції та Італії, які нам поки що цю техніку не постачали. 

"По інших зразках зброї виробництво у Європі має швидші темпи. Зокрема, це ракетне озброєння. Бо є й Taurus`и, й Storm Shadow/SCALP, й різні інші зразки", - зауважує експерт.  

Добре б, якби ще було надійне та незалежне від американських супутників цілевказання для цих ракет. Втім, Франція й тут попереду всіх – 7 березня країна запустила третій розвідувальний супутник останнього покоління CSO-3. Це незалежна від США система спостереження, яка, однак, поки що дуже поступається американській за потужностями. 

Європа потребує часу для повноцінного переходу на "військові рейки". 

"На жаль, ЄС лише підходить до обговорення своїх гарантій безпеки для України і при цьому постійно "озирається" на військовий потенціал Америки. Особливо у проєктах, пов’язаних з військовою підтримкою України. Не кажучи вже про європейські військові контингенти на території України. Європейці здатні на швидші рішення, але поки що більше роблять заяв, ніж практичних кроків", - додає директор Defense Express. 

Слабкості "Старого світу"

Військовий експерт Іван Ступак досить категоричний щодо того, чи зможуть європейці швидко замістити втрачений американський внесок для України. 

"Гроші - це добре. Це класно. Але замістити американську допомогу вони не зможуть. Навіть якщо є гроші, це ще потрібно виготовити. Проєктування заводу – мінімум рік. Мінімум! Щоб побудувати – теж рік-два. А ще потрібно законтрактувати порохи, целюлозу, метал, якщо мова про снаряди. Тому гроші - це супер, але те, що зараз прийняли у ЄС, дасть результат лише через 3-7 років", - розводить руками експерт. 

Втім, він пропонує не недооцінювати те, чого європейці вже досягли після 2022 року. Хоча цього поки що недостатньо.

"Європейці працюють. Rheinmetall вже розігнав свої виробничі потужності. До кінця року вони мають вийти на випуск, здається, 900 тисяч снарядів на рік. Це натівський калібр 155 міліметрів. А нам потрібно мільйони зо два щороку. Є ще їх власні потреби – не все йде до нас. Але важливіший показник – вартість. Якщо снаряд радянського зразка близького калібру коштує приблизно 500 доларів за штуку, то західний 155 мм – під 5 тисяч євро. Відчуваєте різницю? Але вони точніші, порівняно з радянськими зразками", - продовжує експерт. 

Тобто, європейці за ті ж гроші можуть випустити значно менше зброї, ніж росіяни, або українці. Хоча вона й буде більш якісною. Тому не потрібно обманюватися величезними європейськими бюджетами – вони не відповідають обсягам виробництва через завищені ціни. 

Показовим виглядає приклад системи SAMP/T – конкурента Patriot`a. Азербайджанський експерт Агіль Рустамзаде стверджує, що SAMP/T має ще багато "дитячих хвороб". 

"Французько-італійська система протиракетної оборони, призначена для захисту України від повітряних загроз, зіткнулася з серйозними експлуатаційними проблемами з моменту її розгортання. Збої в роботі програмного забезпечення… нестача ракет Aster… проблеми з ефективністю у порівнянні з системою Patriot. Представник Eurosam, спільного підприємства, що стоїть за SAMP/T, поки що не коментував ці побоювання щодо продуктивності", - розчаровує нас пан Рустамзаде. 

Тобто, комплекс не поганий, але до використання Україною він не мав бойового застосування. Тому потребує доопрацювання. Іван Ступак звертає увагу на іншій нюанс – кількість ракет та комплексів. 

"Наші не просять більше в європейців SAMP/T не тому, що вони погані (це не так), а тому, що їх просто немає. Patriot’ів та ракет до них більше. Patriot’ів у світі десь 250 комплексів, з яких 100 - лише у Штатах, а ще 90 – у Європі", - вважає військовий експерт. 

Інша проблема – значна частина європейських озброєнь базується на американських комплектуючих. І, за словами Івана Ступака, ми зможемо отримувати їх тільки, якщо США нададуть дозвіл.

"Є така штука як "товари військового призначення", які передаються з "сертифікатом кінцевого споживача". Тому, наприклад, британці нам не можуть передати ATACMS`и або ракети для Patriot`ів без наявності дозволу. Згадайте історію зі снарядами до Gepard’ів, які мали швейцарські комплектуючі, а швейцарці не дозволяли німцям їх передавати. Так само з ізраїльськими комплектуючими є проблема. Такі проблеми – це "поле не оране" для наших політиків", - зазначає фахівець. 

Сергій Згурець натомість вважає, що поки зарано робити негативні висновки по американських комплектуючих. Адже Трамп намагається на всьому заробляти. 

"Думаю, на перший план Трамп поставить питання комерціалізації постачання нам американської зброї. Тобто – європейці зможуть купувати американську зброю для України. Принаймні, я на це сподіваюся. Але не знаю якою буде ціна, адже ми вже бачили випадки завищення вартості ракет для Patriot, - каже військовий експерт, хоча визнає, що в разі блокування проблема буде значною. – Дійсно, у Європі є низка проєктів, де присутні американські компоненти. Особливо залежна Британія. Ми не знаємо чи будуть цей обмежувальний чинник використовувати проти нас американці, але, безумовно, такий важіль в них є". 

Нова реальність українського ВПК

Чомусь Трамп, Путін й навіть самі українці "за звичкою" забувають про одну дуже важливу "карту", яка є в України – власний ВПК. Він ще не покриває всіх потреб, але недооцінювати його не варто. Особливо на тлі того, що наші найближчі партнери цілеспрямовано розвивають нашу "оборонку". Найчастіше у межах "Данської ініціативи" (запропонованою Данією, за аналогією з "Чеською ініціативою", що передбачала закупівлю снарядів для ЗСУ за межами ЄС), але вже багато й інших двосторонніх угод. І чим активніше Трамп намагається відібрати у данців Гренландію, тим активніше вони озброюють Україну.  

""Данська ініціатива" - це супер. Ми самі можемо робити собі зброю. Неймовірне досягнення для умов війни. Все розтягнуто по хатах, по підвалах. Росіяни не можуть дотягнутися до критичних об’єктів. Лише щось локальне можуть вразити, але все виробництво знищити не здатні, - з ентузіазмом розповідає пан Ступак, проте додає "ложку дьогтю". – Але ж ми зараз робимо все "на колінках" - у гаражах, підземних сховищах. У таких умовах важко вийти на промислові виробничі потужності. По завершенню війни нам потрібно буде вирити цілі підземні міста, щоб був повний цикл виробництва".

Ілюструє він це прикладом з далекобійними дронами, які від оголошення до промислового запуску йшли більше року. Втім, після минулої "паузи" українці зробили багато висновків і не лише накопичують американську зброю, але й активніше виробляють вітчизняну. 

"Опубліковані західними ЗМІ цифри (про частку американської допомоги лише у 20% у постачанні ЗСУ, - УНІАН) виглядають близькими до реальних. Плюс-мінус, звісно. Частку українського виробництва оцінюють вже у 55%, хоча точні показники ніхто не скаже, бо це військова таємниця", - акцентує військовий експерт. 

Тобто, втрата американської зброї є болючою, але вже не такою критичною темою, з огляду на можливості сучасної України. Вразливими є лише окремі категорії, про які вже було сказано вище. Але в наших озброєнь є проблема – не завжди відповідна якість. 

"Частка українського виробництва значна і військові підтверджують, що вітчизняна зброя надходить. Наприклад – снаряди. Таких проблем з кількістю в нас вже немає. Але є з якістю. Були випадки, коли з 10 пострілів до міномету тільки дві міни вибухали. А всі інші, як мені казали, "перехрестили" й відправили до ворога у сподіванні, що хоча б по голові окупанту вдарять. Зараз з якістю стало краще, але проблеми все ще є. Тому зі зростанням власного постачання "призупинку" зі США військові не так сильно відчують", - вважає Іван Ступак.  

"Помиральна яма" відміняється 

То що, нам варто лізти у "помиральну яму" після зупинки американської допомоги чи все не так катастрофічно, як на це сподіваються у Кремлі й Білому домі? 

"Ніяких "помиральних ям"! Слухайте, ми вже стільки пройшли. Й це пройдемо. Буде важче, але не критично. Не хотілося б втрачати США як союзника, але маємо що маємо. Тим не менш, задача української дипломатії зараз - вирівняти стосунки зі США. Паніки немає. Натомість є багато роботи", - підсумовує весь сюжет Іван Ступак. 

Сергій Згурець теж не втрачає обережного оптимізму, хоча й наполягає на необхідності відновлення співпраці зі США. 

"Враховуючи обмеження європейського ВПК на поточному етапі, потрібно робити ставку на власні можливості там, де ми можемо компенсувати втрати через "паузу". Ми багато чого можемо. Прикладом є виробництво дронів у трьох середовищах – на воді, землі й у повітрі. А ще є історія успіху САУ "Богдана". Їх було випущено 154 одиниці лише минулого року. Питання з боєприпасами складне, але є певні зрушення", - підтримує ентузіазм колеги Сергій Згурець. 

Загалом, це найкращий висновок. Адже всі опитані експерти сходяться на тому, що настала нова епоха – ми вперше з початку війни забезпечуємо себе на дві треті всім необхідним. Звісно, коштом більш відповідальних партнерів, які або напряму фінансують наш ВПК, або фінансують цивільні витрати, щоб ми могли направити бюджетні кошти на оборону, але результат вже є. 

І сама Європа теж поступово, у форматі "два кроки вперед – один назад", але невідворотно переходить на "військові рейки". Що, з урахуванням доступного європейцям фінансування та технологій, повертає Старий світ як потужну військову силу. Але це потребує часу. 

Немає в України надійнішого союзника ніж українська армія та українські зброярі. Разом з наявністю свідомих партнерів це дає нам оті "карти", про які не хочуть чути Трамп та Путін. 

Андрій Попов  

УНІАН в Google News