"У 2025 році українські балістичні ракети ударять по російській військовій інфраструктурі", - воєнний експерт Валентин Бадрак

Директор Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак розповів УНІАН, коли на РФ може полетіти українська балістика, що заважає будівництву нових військових заводів та перспективи експорту зброї.

Пане Валентине, останнім часом в Україні обговорюється можливість скасування заборони на експорт озброєння з України. Як ви ставитесь до цієї ідеї?

Об’єктивна реальність така, що це потрібно зробити. Думаю, що до цього вже готове і наше суспільство, і західні партнери. Чому? Це гроші, яких не вистачає на українську зброю. Адже Україна може купувати на 6 мільярдів доларів, а виробляти може на 20 мільярдів.

Тому ми розуміємо, що треба надати можливість українським виробникам заробляти більше, отримувати додаткові обігові кошти і, відповідно, купувати більше комплектуючих. Приміром, в українських дронах, в середньому, 40% імпортних комплектуючих.

Крім того, переважно, зараз замовлення відбуваються фактично з сьогодні на сьогодні. Тобто середньострокових чи довгострокових планів просто немає. За рахунок експорту ми можемо вийти на такі плани…

Але ж існують і ризики?

Дивіться, частково експорт є й зараз. Але це експорт таких систем, які не впливають на обороноздатність. Наприклад, у Туреччину постачають двигуни, або в Індію постачають елементи для літаків АН-32. Але коли ми кажемо безпосередньо про зброю, то тут потрібно бути обережними й дивитися, аби ця зброя не потрапила через треті країни до ворога. Тому зрозуміло, що перелік країн, які будуть купувати українську зброю, буде дуже невеликий.

Чи відомо, скільки саме держав готові купувати українську зброю? Чи є якісь попередні контракти?

Раніше Україна торгувала з понад 50 державами світу. Думаю, зараз купувати нашу зброю будуть десь 20 країн. І це можуть бути не лише країни НАТО. Це можуть бути країни, які точно виступають проти РФ.

Наскільки це суттєво з точки зору доходів?

Раніше на зброї Україна заробляла мільярд на рік. За винятком 2009 року, коли було укладено контрактів на два мільярди доларів. Тож, думаю, зараз Україна може заробити 3-4 мільярди доларів.

Але є ще один важливий момент. Раніше РФ заробляла на експорті озброєння 15-20 мільярдів доларів на рік, але коли ми з партнерами будемо виробляти різноманітне озброєння та боєприпаси, то будемо тіснити її на світовому ринку. Це – елемент технологічного стримування Росії.

До речі, в РФ вже визнають, що Україна має технічну перевагу в артилерії.

Посол ЄС в Україні Катерина Матернова нещодавно повідомила про виділення 400 мільйонів євро на САУ "Богдана". Як би ви оцінили потребу фронту у таких САУ? Чи, на вашу думку, ЄС готовий фінансувати масштабування виробництва?

Потреби величезні. Зараз не можна назвати якусь конкретну цифру, адже маємо багато втрат, в тому числі "Богдан". Однак саме артилерія завжди потрібна.

Якщо говорити про масштабування, то маю великий оптимізм щодо цього. Ми бачимо, як чимало країн приєднуються до ініціативи Данії [стосовно довгострокової розбудови української обороноздатності]. Литва виділяє 10 мільйонів доларів на масштабування виробництва малих компактних ракет "Паляниця". Естонія виділяє певні гроші на закупівлю української зброї. На черзі, фактично, Норвегія і Нідерланди.

Також є Сполучені Штати, які виділяють 800 млн на дрони. І є Британія та Німеччина, які розгортають виробництво в Україні (поки що йдеться про ремонтні роботи, а далі будуть спільні виробництва).

Крім цього, є ще один проєкт – дуже потужний, але непублічний. Йдеться про виробництво зенітно-ракетних систем середнього радіусу дії – до 45 кілометрів, разом з європейськими компаніями. В цьому проєкті будуть задіяні п’ять українських підприємств і, що цікаво, три приватних. Цей процес набирає обертів, і тому я – оптиміст.

А як швидко все це можна втілити у життя?

Насправді деякі речі робляться дуже швидко. Якщо брати закупівлю українських дронів, то тут все залежить від виробників, а українські виробники все роблять дуже швидко.

Крім того, за два місяці зробили 18 САУ "Богдана". Це – рекорд. Український, а, можливо, і європейський. Навіть французький Nexter робить щомісяця 6-8 "Цезарів" (французька 155 м САУ CAESAR, - УНІАН).

Так само, думаю, швидкий результат буде по ракетах "Паляниця": можу передбачити, що цикл виробництва однієї такої ракети буде, ймовірно, місяць-півтора.

На фронті з’являється все більше fpv-дронів на оптоволокні. Українські розробники показали свій зразок такого дрона. З відкритих джерел відомо, що вони ефективні проти систем РЕБ. Скільки зараз таких дронів на фронті та яку роль вони там грають?

Перше оптоволокно в Україні виробляється. Тут, як відомо, ми від Росії відстали - фахівці вже повідомвляли, що РФ першою зробила дрони на оптоволокні.

Так, дрони на оптоволокні стійкі до РЕБ. Однак я не думаю, що вони призведуть до революції. Вони використовуються на дуже невелику відстань. Умовно кажучи, це як собака на повідці. І цей повідок не можна зробити безкінечним. Також саме по собі оптоволокно не є суперовою технологією, бо рветься.

На мій погляд, оптоволокно тимчасово буде грати велику роль, але домінувати не буде. Зараз дуже швидко йдуть нові розробки. В тому числі йдеться про використання у дронах штучного інтелекту.

Якщо говорити про кількість, я можу оперувати лише офіційними даними. Президент України нещодавно сказав, що на фронт, в тому числі за участі волонтерів, вже відправлено 1 мільйон fpv-дронів. І у мене є передчуття, що волонтери надали більше, ніж держава…

Як би там не було, Україна збільшує виробництво дронів, але залишається суттєва залежність від китайських компонентів. Що з цим робити?

Те, що в нас не масштабується виробництво компонентів дронів, проблема. Я бачу розв’язання ситуації в тому, аби створити єдиний центр розвитку безпілотної техніки на базі нового роду військ – Сил безпілотних систем. Це потрібно, зокрема, для уніфікації. Дивіться, станом на зараз в нашому війську використовуються 170 типів дронів, а треба 20-30 типів – не більше. Тому потрібна уніфікація. Причому уніфікація в усьому – зв’язку, системах наведення, тощо.

Щодо того, коли буде запущено розвиток компонентів, це може статися тоді, коли зрозуміємо, які дрони у нас основні. Зараз виробництва створюються на рівні стартапів. І ми наче й пишаємося, що маємо 200 підприємств, але насправді це не зовсім добре. Тому й треба зібрати "під одним дахом" розробників, виробників та експлуатантів, тобто військових, науку та промисловість. Тоді можна буде серйозно просунутись з такою програмою.

Україні взагалі потрібен центр розвитку [військових] технологій. У нас немає іншого виходу, інакше мільярди доларів на виробництво будуть розпорошуватись. А ми не можемо собі такого дозволити.

І якщо раніше я був переконаний, що це потрібно робити у промисловому відомстві, то сьогодні впевнений (і війна це показала), що такий центр потрібен у військовому відомстві – так само, як у американців. Оскільки міністерство оборони - головний замовник зброї, воно має керувати усіма проєктами та координувати роботу.

Нещодавно президент оголосив про успішне випробування вітчизняної балістичної ракети. Скільки часу потрібно для запуску її серійного виробництва?

Я впевнений, що у 2025 році українські балістичні ракети будуть використовуватися для ударів по російській військовій інфраструктурі. Звісно, українську балістичну ракету потрібно підсилювати іноземними, американськими технологіями. Нам потрібні рішення, які вже є, наприклад, які були в ракетах ATACMS. Зважаючи, що технології не нові, американці готові нам їх надати.

Загалом питання розвитку балістичних ракет рухається, але не так швидко, як би цього хотілося. Не остання тут проблема адміністрування. Вже давно серед фахівців точаться розмови про те, що у головному конструкторському бюро, яке займається цим питанням – КБ "Південне", треба змінити менеджера. Тобто, там дуже гарна команда конструкторів, але менеджмент кульгає на обидві ноги.

Другий момент – треба, щоб всі складові ракетної програми велися та координувалися не через Мінстртатегпром, а через Міноборони. Конкретно – через "ракетного" заступника міністра.

Чому ви вважаєте це принциповим?

Річ у тім, що міністр стратегічних галузей промисловості пан Сметанін хоче підприємства, які займаються балістичною ракетою і напряму підпорядковуються міністерству, перевести в "Укроборонпром". Але це величезна помилка. "Укроборонпром" взагалі не потрібен. На його місці мають працювати галузеві холдинги (така модель була відпрацьована ще у 2020 році на прикладі радарного холдингу).

Навіщо зараз потрібні такі маніпуляції? "Укроборонпром", за версією  Defense News, потрапив в топ-50 світових оборонних компаній. Тому наші "промисловці" хочуть загнати ракетні підприємства в "Укроборонпром" з однією метою: щоб збільшилася вага "Укроборонпрому" і він піднявся в рейтингу. Тобто, вся ця історія – це штучна маніпуляція.

На зарплати "Укроборонпрому" витрачається понад 20 мільйонів гривень, які фактично забираються у підприємств ОПК. В "Укроборонпромі" зараз шістдесят шість підприємств, деякі з яких там просто не повинні бути. Наприклад, АТ "Антонов". З моменту, коли під час каденції Порошенка його загнали в "Укроборонпром", "Антонов" не випустив жодного літака. Тому, з огляду на нашу ситуацію, в першу чергу потрібно вивести з "Укроборонпрому" ракетні підприємства та підприємства літакобудівної галузі.

Одна з проблем українських виробників - це фінансування розробки  та випробування озброєнь. Це вимагає шалених витрат. На яких умовах банки погоджуються кредитувати зброярів?

На жаль, у нас дуже недолуга банківська політика в цій сфері. Наша економіка не перейшла на військові рейки, і в цьому ми поступаємося РФ.

На початку російської агресії були розмови про 5-7%. Але зараз є історії, коли на виробництво бронетранспортерів пропонують кредит під 16,5% річних. Це неприпустимі ставки, тим більше на період війни. Такі ставки роблять кредитування для справжніх підприємців нецікавим.

Наприклад, коли Україна робила ракету-носій, то позику було взято під 3%, але у японському банку. Можемо уявити, які різні підходи. Наші відсоткові ставки роблять не цікавими кредитування для справжніх підприємців.

Низка компаній світових виробників зброї вже заявляли про готовність відкриття заводів в Україні, зокрема мова про німецький Rheinmetall. Що заважає старту їхньої роботи?

Байрактар (компанія Bajkar Machina, - УНІАН) у лютому 2024 року пообіцяв, що через 12 місяців буде завод. Побачимо, що вони скажуть у лютому 2025 року… Rheinmetall казав, що на запуск їхнього боєприпасного підприємства потрібні 24 місяці… Зважаючи, що Україну бачать величезним ринком зброї, щось буде запущено. Є великі сподівання, що в Україну (не так швидко, як ми би хотіли, але десь рік-два) прийде шведський SAAB (а це дуже серйозні можливості стосовно різних видів зброї).

Одна з проблем полягає в тому, що у нас немає трирічних, десятирічних планів, як я вже сказав. І це не якісь примхи. Чому на Заході замалі темпи розвитку виробництва боєприпасів? Тому що компанії NAmmo та SAAB кажуть, що їм для цього потрібен план на десять років. Ми поки що не можемо надати план навіть на три.

Також у нас існує проблема фізичного захисту підприємств. Потрібно брати приклад з таких держав як Норвегія, яка під землею літаки F-35 розміщує, Іран, який під землею виробляє і ракети та дрони, роззосереджує їх. У нас вже є певні напрацювання щодо розміщення. Але, думаю, що поки триватиме велика війна (її гаряча фаза), то західний світ буде обережно підходити до локалізації виробництва.

Ярослав Конощук

УНІАН в Google News