Зрозуміти іншого: чому українці на окупованих територіях змушені брати російські паспорти

Ціль України в російсько-українській війні – вистояти й вийти на кордони 1991 року. Але йдучи до досягнення цієї цілі, варто вже перейматися тим, якою буде інтеграція територій та людей, які перебували в російській окупації під постійним тиском рік, півтора, дев’ять років. Адже далеко не всі вони зрадники й колаборанти.

*Матеріал підготовлено в рамках кампанії "Мости солідарності та відновлення: звільнені та прифронтові міста" за підтримки благодійної організації "Смарт Ангел".

Чимало людей в різних містах, і в 2014-му, і в 2022-му, не вагаючись, виходили на вулиці проти озброєних "невідомих зелених чоловічків", в яких маскувались російські військові, чи вже проти цілком відомих російських солдатів та навіть важкої техніки. Проте, опинившись в окупації, українці живуть під тиском: змушені спілкуватися з російськими військовими й окупаційною владою, змушені використовувати рублі замість гривні, змушені брати російську гуманітарку та документи, щоб виживати... Про це важливо не забувати, якщо після звільнення виявиться, що у людей з окупованих територій, наприклад, російські паспорти, або що вони працювали "на ворога". Тож тим, хто не опинився в окупації, доведеться шукати й знаходити спільну мову з тими, кому пощастило з доволі швидкою деокупацією, і тими, хто деокупації чекав роками. 

Зрадники чи невідомі герої?

Найяскравіше викладені вище тези ілюструє ситуація в місті Енергодар та на Запорізькій атомній електростанції (ЗАЕС), де, здебільшого, працюють його мешканці. Річ у тім, що російські окупанти з моменту захоплення станції проводять щодо співробітників ЗАЕС фільтраційні заходи й чинять на них тиск, зокрема, щодо отримання ними російських паспортів та укладання трудових договорів з "Росатомом".

Ще торік через це в українському суспільстві жваво обговорювалась проблема: чи нестимуть працівники ЗАЕС кримінальну відповідальність за "пособництво" державі-агресору? Експерт з питань ядерної енергетики та ядерної безпеки Ольга Кошарна впевнена, що співробітники ЗАЕС змушені брати російські документи та підписувати контракти з "Росатомом": "Адже місія наших людей – зберегти власне життя та життя близьких людей, а також ЗАЕС - безпечною та працездатною".

Своєю чергою адвокат юридичної фірми ADER HABER Дмитро Воронцов нагадує, що люди, які заради збереження життів пішли на вимушений крок (тобто, після захоплення ЗАЕС продовжують працювати вже "на "Росатом""), не мали іншого вибору, тому повинні бути захищені від необґрунтованого кримінального переслідування.

"Треба враховувати характер дій людини – добровільний чи примусовий. Якщо працівник ЗАЕС поставив свій підпис на юридично нікчемному документі і при цьому він діяв під фізичним та психологічним примусом, то притягнення такої особи до відповідальності за пособництво державі-агресору є вкрай сумнівним", - зазначає він.

Життя у страху

Співрозмовниця УНІАН Людмила - з невеличкого містечка на Херсонщині. В окупації їй довелося прожити довгих п’ять місяців, й дивом вдалося виїхати на підконтрольну Україні територію до страшних подій, спровокованих підривом росіянами греблі Каховської ГЕС. Людмила підтверджує тези про примус та розповідає про життя в окупації, як життя у суцільному страху, адже "провинитися" можна на кожному кроці.

"Дуже просто "приміряти" на себе чуже, але не носити цей "одяг". Тобто можна скільки завгодно продумувати, як ви діяли б у тій чи іншій ситуації, але направду з озброєними людьми ви б нічого не зробили", - каже вона.

Російські окупанти можуть зупинити будь-кого просто на вулиці за якимись "підозрами", або просто так – бо це лотерея, і попросити показати документи.

"А, коли показуєш український паспорт, вони можуть його просто порвати й викинути. І ще погрожують, що наступного разу, якщо побачать український документ, взагалі розстріляють, - розповідає Людмила. – Коли зайдуть наші (Сили оборони України, - УНІАН), не знаю, як будемо з цієї ситуації з документами виходити. Поки що люди про це не думають".

За словами жінки, в тому, що люди хапаються за будь-що, щоб вижити, немає нічого дивного. Адже, наприклад, пенсіонери без паспорта РФ не мають змоги отримати пенсію від окупантів. Українську пенсію вони не отримують з весни 2022 року, з моменту, коли опинились в окупації. А без грошей немає можливості вижити: треба за щось купувати найнеобхідніше - харчі й ліки.

"Коли росіяни зайшли до нас, ми їх не сприймали. Люди чинили опір, був спротив – бігали, розвішували жовті стрічки, обговорювали події в чергах… Згодом все це зійшло нанівець. Коли бачиш з вікна, як в будинку навпроти виламують двері, а потім виводять людину  з мішком на голові, то ти сто разів подумаєш, що варто робити, а чого не варто, що варто казати, а де краще мовчати", - зазначає вона.

До речі, за інформацією Центру стратегічних комунікацій, гауляйтер смт Лазурне в Херсонській області пригрозив місцевим мешканцям, що без паспорта РФ їм не видаватимуть інсулін та інші медикаменти. Ба більше, пригрозив вивезти на лінію розмежування дітей тих українців, хто не відправляє їх на навчання в російські школи.

"Росіяни схиляють громадян України до оформлення російського громадянства під час "бесід" при оформленні грошової допомоги, російських "пенсійних свідоцтв", подання заявок на матеріальну допомогу та продуктові набори, їх видачі. І паралельно збирають їх персональні дані", - зазначають спеціалісти Центру.

"Ми – німі, навіть якщо з-під окупації вдалося виїхати"

Якщо у перші місяці окупації люди чинили спротив, то зараз навіть згадки про "партизан" викликають у місцевих розпач. Річ у тім, що окупанти підозрюють всіх у всьому. І шукають проукраїнськи налаштованих громадян, влаштовуючи провокації.

За словами заступниці міністра оборони Ганни Маляр, в окупованій Каховці та інших населених пунктах на Херсонщині росіяни, наприклад, поширювали фейки про нібито відведення військ та проводили демонстраційне переміщення військової техніки. Водночас ворожі агенти провокували населення щодо свободи вираження думок, щоб потім передати інформацію своїм "правоохоронцям".

Або спеціально відключали абонентів російського телефонного зв'язку та проводового інтернету й запускали на вулиці автомобілі зі спецобладнанням -для виявлення роботи мобільних пристроїв, щоб звинуватити населення у передачі інформації на українську сторону.

Окупанти розуміють, що населення їх не сприймає. Можуть зупинити пенсіонера й запитати, наприклад, де знаходяться родичі, куди виїхали діти. І краще не казати, що в Європу, краще казати, що в Росію. Або тим, хто виїжджає, ставлять умови: випустимо, якщо скажеш адресу, номер телефона місцевого ветерана АТО, військовослужбовця ЗСУ чи його родини.

"Коли вимикається зв’язок і починають їздити машини, які ловлять сигнал, це означає, що завтра буде "шмон", - розповідає співрозмовниця УНІАН з Херсонщини пані Людмила. – А партизани – це наш окремий біль. Люди з окупованих територій багато разів просили не писати, як в якомусь з окупованих міст партизани розвісили стрічки й передають привіт. Бо після таких повідомлень росіяни "шмонають" усе місто. Люди тижнями бояться виходити з дому. Бо лиш з’являється інформація про партизанів, знаєш, що скоро буде інформація про те, як пропала та людина, як пропала ця… І коли машина окупантів просто проїжджає повз твій дім, це дуже страшно".

За словами жінки, цей страх, на жаль, не зникає навіть у тих, кому пощастило виїхати на підконтрольну Україні територію, або за кордон. Наприклад, хочеться сховатися від людей у формі, навіть якщо це правоохоронці.

"Коли виїжджаєш, все одно залишаєшся в окупації, бо нічого не можеш казати. Залишаєшся німим. Якщо приходиш на мітинг у Європі, обов’язково стоїш десь ззаду, ніколи не виходиш на перший план, ніколи не даєш коментарів пресі. Бо, не дай Боже, тебе побачать і можуть прийти до рідних, хто залишився вдома. Ми всі – і ті, хто виїхав, і ті, хто залишилися, чекаємо на звільнення мовчки", - розповідає пані Людмила.

Робити все, щоб вижити

Експерти громадської ініціативи КримSOS, яка є учасником Коаліції "Україна. П’ята ранку", розповідають УНІАН, що українці ще з 2014 року змушені були підлаштовуватись під нові реалії життя в окупації. З моменту анексії Криму РФ послідовно створювала умови, у яких, наприклад, відсутність російського паспорта фактично унеможливлювала життя на тимчасово окупованій території. Отримання соціальної допомоги, забезпечення права власності на житло та навіть отримання медичної, соціальної та гуманітарної допомоги стало можливим лише за умови наявності російського документа. Таку ж політику країна-агресорка провадить і на інших тимчасово окупованих територіях України (в Донецькій, Запорізькій, Луганській і Херсонській областях).

"І у 2014-му на початку окупації Криму, і у 2022-му, Росія використовує паспорт як механізм маніпуляцій. Усі соціальні виплати, пенсії, інші життєво-важливі послуги вимагають наявності російського документа. Іноді взяти його – це єдина можливість для людей вижити в умовах окупації", - зазначає юристка КримSOS Анастасія Калініна.

Її колега, аналітик КримSOS Євгеній Ярошенко додає, що такі дії окупантів призводять до воєнних злочинів. Зокрема, громадяни України з паспортами РФ можуть стати жертвами незаконного призову до окупаційної армії та брати участь в бойових діях проти власної держави. Ухилення від такого призову означає кримінальну відповідальність за російським законодавством, яке держава-окупант незаконно застосовує на окупованих територіях.

За словами експерта, нав’язування російського громадянства "може мати на меті стирання української ідентичності на окупованих територіях". Він нагадує, що 14 березня 2023 року Держдума РФ також ухвалила закон "Про особливості правового стану громадян Російської Федерації, які мають громадянство України". Фактично мова йде про примусову паспортизацію депортованих та примусово переміщених громадян України, включно з дітьми-сиротами та дітьми, які залишилися без опікунства батьків.

Отже, за словами Євгенія Ярошенка, у цьому питанні всім українцям варто пам’ятати чотири важливих речі: "По-перше, рішення окупаційной влади на окупованих територіях є незаконним і з точки зору українського законодавства, і з точки зору міжнародного права. По-друге, Росія створила на окупованих територіях такі умови, коли отримання російського паспорта фактично стало ключем для виживання, тобто отримання такого документа є не добровільним, а примусовим. По-третє, українці, змушені взяти паспорт РФ, наражають себе на небезпеку примусового призову до окупаційної армії чи примусової участі у "виборах", або ж переслідування за "державну зраду". І останнє – громадяни України на окупованих територіях залишаються громадянами України".

Тетяна Урбанська

УНІАН в Google News