За місяць досконало підготувати мобілізованого неможливо / колаж УНІАН

"За місяць досконало підготувати мобілізованого неможливо", - старший інструктор штурмового батальйону "Арей" УДА Михайло Ковпак

16:29, 15.10.2024
13 хв. Інтерв'ю

Головний сержант військової частини окремого штурмового батальйону "Арей" УДА Михайло "Кот" Ковпак розповів в інтерв’ю УНІАН про проблеми з базовою загальновійськовою підготовкою мобілізованих.

В Україні дедалі частіше говорять про те, що новобранцям не вистачає базових навичок та мотивації для захисту держави. Якість підготовки, яку їм надають у навчальних центрах, різниться. Вона залежить від багатьох факторів, зокрема, залученості та компетентності інструкторів, бажань і здібностей мобілізованих, матеріально-технічного забезпечення центрів. Доотримати навички можна і у навчальних центрах бригад, куди за розподілом потрапляє новобранець.

Старший інструктор штурмового батальйону "Арей" Михайло "Кот" Ковпак розповів УНІАН про те, як "підганяють" бойові навички мобілізованих під свій батальйон та з якими складнощами доводиться стикатись під час навчань.

Михайле, розкажіть про ваш бойовий досвід. Де служили та чому пішли навчати інших?

Відео дня

До армії я приєднався у 2015 році, служив кулеметником у 79-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Тоді війна була зовсім інакшою, ми постійно стояли в обороні. У 2016 році став командиром взводу. У 2021-му звільнився, однак ненадовго, побув вдома пів року і почалося повномасштабне вторгнення.

Я одразу пішов до війська, але повернутися у свою бригаду не вдалося, оскільки проїхати в Миколаїв було неможливо. Тому потрапив до групи добровольців на чолі з головою Інгулецької районної ради Кривого Рогу Сергієм Жеребилом. Вони виконували бойові завдання на Херсонському напрямку. Надалі об’єднались з групою друга "Македонця". Це і стало стартом формування окремого штурмового батальйону "Арей".

Як сержант роти, я ходив на штурми - як і всі інші. Потім здоров’я підкачало, мене перевели на іншу посаду. Зараз я – головний сержант батальйону, до цього був інструктором, але все одно на мені залишилися організація і навчання особового складу, який ми відправляємо на передову. Я старший над інструкторами, але не соромлюся разом з ними пострибати, побігати, поприсідати.

Навчаєте мобілізованих окремого фаху? Чи це якась загальновійськова підготовка?

Це покращена версія загальновійськової бойової підготовки. До нас бійці приходять після навчального центру, але ми не відправляємо їх на передову, допоки вони не пройдуть наше навчання. Ми кожного бійця, можна сказати, "підганяємо" під наш батальйон, який виконує специфічні задачі. Треба розуміти, що в навчальному центрі вчать по-одному, у нас в батальйоні – інакше. Ми всі з бойовим досвідом, тому знаємо, як краще. Щоразу, коли хлопці повертаються, дякують за підготовку.

Зараз Михайло Ковпак – головний сержант батальйону, до цього був інструктором / фото Михайла Ковпака

Скільки триває навчальний процес від початку проходження загальновійськової бойової підготовки й до фронту?

Протягом місяця мобілізований проходить загальновійськову бойову підготовку у навчальних центрах, потім – фахову. Далі, впродовж двох тижнів, ми покращуємо їхні навички та додаємо своє. Раніше у нас навчання тривало місяць, однак зараз трохи напружено, тому терміни зменшені.

Розкажіть про ваш навчальний центр, чим ви вирізняєтеся з-поміж інших? Чи є якісь фішки?

Ми робимо великий акцент на тактичній медицині. У нас є інструктор-медик з позивним "Лютий". Він розжовує хлопцям алгоритм MARCH (пріоритети й порядок дій в наданні допомоги пораненому, – УНІАН) настільки, що люди, які не мають жодного стосунку до медицини, все схоплюють. Також робимо акцент на настріл. У нас є свій полігон, де вчимо хлопців стріляти у русі, з окопу, з коліна, лежачи, щоб кожен військовослужбовець був зі зброєю на "ти".

Як би ви в цілому охарактеризували військову підготовку мобілізованих в Україні?

Відверто, у нас, в Україні, погана базова підготовка. Можливо, через обмеженість у часі. Військовослужбовець місяць перебуває у навчальному центрі. За цей час підготувати досконало людину, яка, умовно кажучи, була зварювальником чи водієм, неможливо.

Тобто потрібно подовжувати терміни навчання?

Так, я думаю, що першочергово потрібно збільшувати терміни навчання. Але в цілому все залежить від самої людини. Я постійно кажу – було б бажання, а все інше напрацюємо.

Чи є у навчальних центрах рудименти "совка", наприклад, у ставленні до мобілізованих?

Я б не сказав, що вони залишилися. Можливо, у великих навчальних центрах таке є. Але саме в навчальному центрі нашого батальйону все по-сучасному. Ми вчимо бійців не за книжками 1939 року, а йдемо у ногу з часом, з тим, що відбувається у нас в країні. Я в армії вже 10 років, тому, можна сказати, особисто застав, як вчили ще при "совку", а зараз бачу, як ведеться сучасна війна. Я особисто бував на штурмах, водив групи, командував, я все це чудово розумію. Тому ми намагаємося підготувати бійця так, щоб він воював не за "совковими" книжками.

Військовослужбовець місяць перебуває у навчальному центрі / фото Михайла Ковпака

Чула, що деякі новобранці жаліються, що у навчальних центрах їх не стільки вчать воювати, як змушують збирати сміття, заготовлювати дрова тощо. Чи несе хтось відповідальність за те, що мобілізовані потрапляють до війська недостатньо навчені? Як викорінити таке байдуже ставлення до них?

Це, напевно, залежить від командування, керівників навчальних центрів. Як викорінити? Можливо, їх би разочок випустити на передок, щоб вони зрозуміли, що не можна використовувати мобілізованих просто як робочу силу.

Як навчання відбувається у нас? Зранку до обіду заняття, пообідали, потім невеличкий відпочинок, і далі навчання аж до вечора. Увечері люди можуть поприбирати, замести, помити у приміщенні, де живуть. Але це вони роблять для себе, ніхто їх не змушує як в казармах. У нас таке не вітається. Як каже наш комбат: "У нас одна велика родина". Тому кожен військовослужбовець – це людина, а не робоча сила.

Чи могли б ви порівняти загальну військову підготовку мобілізованих в Україні та тих, хто проходив її за кордоном?

У нас є один інструктор, який навчався за кордоном приблизно 45 днів. Сказати чесно, нового чогось він не привіз, але є певні заняття, які можна запозичити у них. В цілому, у всіх - що за кордоном, що у нас - однакова базова військова підготовка. Не скажу, що сильно відрізняється.

Нам, певно, самим є чому їх повчити?

Так, іноземці іноді кажуть, що не вони мають нас вчити, а ми їх. Дехто з військовослужбовців з-за кордону приїжджає воювати за нас – хлопці підготовлені, мають бойовий досвід, але вони в шоці, оскільки тут все відбувається не так, як було у них.

Часто до війська йдуть невмотивовані чоловіки, як то кажуть, "з вулиці". Чи траплялись вам такі? Якщо так, то чи складно їх навчати?

Наш батальйон заснований на добровольцях. Але нам так само дають людей з військкоматів. У нас є рекрутингова група, яка проводить співбесіди, і ми намагаємося відбирати саме тих, хто хоче служити й воювати, а не тих, кого впіймали у магазині або на зупинці.

Батальйон "Арей" заснований на добровольцях, але їм так само дають людей з військкоматів / фото Михайла Ковпака

Є, звісно, у будь-якому випадку якісь складнощі у навчанні, оскільки, як я вже казав, зварювальнику або водію важко так швидко перевчитися на військового. Такі люди завжди є, їх важко навчати. Воно так здається, мовляв, та що там вчитися, а насправді окрім того, що вміти стріляти, треба ще голову мати на плечах, орієнтуватися на місцевості та в різних ситуаціях. Не кожному це легко дається...

До прикладу, за тиждень можна пройти весь MARCH або всі стрільби з різних положень, але деяким потрібен тиждень лише для того, аби навчитися прицілюватися. Але через те, що вони погано розуміють, ми не кинемо їх, будемо займатися, навчати, добиватися того, що потрібно. Не дійде через голову, дійде через руки й ноги, через фізичну підготовку, трохи іншим методом.

У мережі ширяться меседжі про те, що Україна втрачає території через погану фізичну та психологічну підготовку мобілізованих: новобранці бояться стріляти у ворога, залишають позиції, дехто у перші ж тижні після навчання отримує поранення або гине. Чому це відбувається та як, на вашу думку, цього можна уникнути?

Уникнути цього навряд чи можна. На мою думку, більшість залежить саме від тих, хто навчає мобілізованих. Інструктори мають підготувати новобранців і фізично, і психологічно. Якщо людиною займатися нормально, то не буде жодних проблем.

Однак ситуації бувають різні. Боєць може отримати поранення і в перший тиждень, і це необов’язково залежить від психологічної та фізичної підготовки.

Треба зважати ще на умови, територію, поставлені задачі та зброю, якою "насипає" ворог.

Яким чином у навчальний центр відбирають інструкторів? Бойовий досвід обов’язковий?

Інструктор має сам пройти бойовий шлях і вміти не тільки все робити, а й доступно пояснити, щоб інші зрозуміли. У нас усі інструктори пройшли певний бойовий шлях. Вважаю, що це має бути усюди. Як може інструктор щось викладати, якщо він цього не відчув на собі? За книжками, відосиками – це одне, але людина повинна мати власний досвід.

Війна не стоїть на місці, вона розвивається, і людина має розвиватися також. Змінюється зброя. Я завжди чомусь вчуся, щось переглядаю, читаю нову сучасну літературу. Вважаю, що кожен інструктор має самовдосконалюватися.

Інструктор має сам пройти бойовий шлях / фото Михайла Ковпака

Як ставитесь до ідеї створення в Україні приватних навчальних центрів для військових, наприклад, з підготовки операторів БпЛА чи інших спеціальностей?

Думаю, що це правильно. Не завжди в кожному навчальному центрі є можливість і засоби, щоб навчати, наприклад, операторів БпЛА. А вони необхідні на передовій, "льотчики" багато роблять. Тож, якби були якісь толкові заклади, я б і сам пішов та повчився, щоб розуміти, що це. Я за такі приватні центри.

Нещодавно командирам бригад дозволили набирати добровольців напряму, без ТЦК. Як ставитесь до цього? Де мають навчатися ті, кого відібрав командир – у загальновійськових центрах чи бригадних?

Якщо командир набрав добровольців, то він розуміє, що йому з ними служити, виконувати бойові завдання. Це в його інтересах навчити військовослужбовців так, щоб вони щось вміли, а не просто числилися для кількості. Тому вважаю, що краще було б, якби їх навчали у бригадах чи батальйонах, якщо є така можливість. Ці люди вже виявляють свою готовність служити у підрозділі, тому моє ставлення до цього позитивне.

До того ж, при розподілі людей у військкоматах є пріоритети: першими віддають людей десантникам, морпіхам, штурмовикам. А решту, що лишається, відправляють куди хочуть.

Не секрет, що середній вік українського солдата – 45 років. Який в середньому вік мобілізованих, з якими працюєте ви?

По-різному, але середній вік десь так і є – 40-45 років.

Середній вік українського солдата – 45 років / фото Михайла Ковпака

Чи є проблеми з підготовкою старших чоловіків?

Буває таке, що, умовно кажучи, у людини загинув син або брат, і вона мотивована служити, але трохи фізично не витягує. Тобто, вона вчиться, але на великі дистанції бігати або підіймати велику вагу не може. Це проблема, але так не завжди.

Крім того, ми вважаємо, що кожна людина корисна. Це бойова одиниця, а не одиниця для чисельності. Тому нехай людина буде фізично не підкована, але з неї може стати, до прикладу, чудовий кулеметник.

На вашу думку, чи потрібно зменшувати мобілізаційний вік?

Зараз в Україні мобілізації підлягають люди до 60 років. Вважаю, що це забагато. Розумію, що у когось є мотивація та бажання. Але, відверто, якщо в якійсь бригаді така людина знадобиться, до прикладу, як водій, то у нас – штурмовий батальйон, і нам потрібні бійці іншої фізичної підготовки, віком десь до 55 років. Думаю, що після 55 років мобілізовувати не варто.

А як ставитеся до того, щоб почати призивати у 20-25 років?

Вважаю, що 20 років для призову на військову службу – це замало, а ось 25 років вже нормально.

Що ви думаєте про мобілізацію засуджених?

Чудово до цього ставлюсь. Не треба думати, що всі засуджені – це наркомани, крадії, вбивці тощо. Ні. У нас є такі люди, їм держава дала другий шанс, і скажу, що з ними мені було набагато легше працювати, ніж з деякими мобілізованими.

На думку військового, 20 років для призову на військову службу – це замало / фото Михайла Ковпака

Серед засуджених є нормальні хлопці, які вже мають певні успіхи. У нас один із колишніх засуджених – водій, що займався еваком, врятував своїх побратимів. Був обстріл, але він не побоявся і повернувся за хлопцями й вивіз їх.

У нашому батальйоні хлопці відмінні. У них є бажання займатися фізично, чомусь навчатися. Вони такі ж самі військовослужбовці як і всі інші, в нас їх не кидають на м’ясо, як це робить Росія.

З цією спецротою не виникає конфліктних ситуацій в роботі під час підготовки?

Ми ще з цим не зіштовхувалися. У нас хлопці толкові, не суперечать. Коли вони до нас приходять, їм одразу говорять: "Пацани, забувайте те, що у вас було там. Ви стали військовослужбовцями". Те, що було раніше, залишилося "за парканом", а все інше має починатись з чистого аркуша.

Марта Нетюхайло

Новини партнерів
завантаження...
Ми використовуємо cookies
Погоджуюся