До повномасштабного вторгнення Росії в Україну у лютому 2022 року в Україні працювали кілька міжнародних місій військових інструкторів і радників, які були безпосередньо залучені до процесу навчання і підготовки українських військових. Тоді на тлі повідомлень про накопичення Росією значної військової сили біля кордонів України і на окупованих територіях в Криму і на Донбасі, ці іноземні інструктори покинули територію України. Наразі активізувалося питання щодо повернення військових інструкторів країн-партнерів до України з метою підготовки українських військових в Україні, а не за її межами.
Припускається, це прискорить терміни підготовки, бо не треба буде витрачати час на логістичні питання виїзду за кордон та розміщення українських військових в інших країнах. Також навчання українських військових іноземними інструкторами в Україні відбуватиметься в бойових умовах, бо Росія не припиняє спроб розширення війни та загарбання більшої української території. Водночас від партнерів і союзників України в світі лунають різні позиції щодо можливості повернення військових інструкторів до України.
З цього приводу УНІАН вирішив поспілкуватися з військовим експертом і колишнім співробітником СБУ Іваном Ступаком.
Головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський підписав документи щодо надання дозволу французьким інструкторам відвідати українські навчальні центри. Водночас Міністерство оборони України повідомляло, що ведуться перемовини з Францією та іншими країнами щодо можливості прийняття їхніх військових інструкторів. Як ви вважаєте, що це означає? Чи це свідчить про те, що прокладається шлях до того, аби інші країни теж відправляли військових інструкторів до України?
Я хочу дійсно бачити, що це - перший крок. Він важко дається європейцям. Це повинно спонукати, щоб французи поїхали. Так, це війна, це загрозливо. Звісно, ці інструктори підписуватимуть окремі контракти, наприклад, з французьким урядом, з французьким Міноборони про те, що вони чудово розуміють наслідки своєї поїздки. Окремо прописуватимуться фінансові питання для рідних і для близьких на випадок поранення, травмування, загибелі. Плюс, окремо буде оплата їхньої роботи.
Інше питання: чому ці військові інструктори можуть навчити наших військових? Тактиці? Скоріше, наші військові можуть навчити їх. Вони можуть розказати, куди бігти, а куди ні. У нас є досвід. Тактичній медицині? Як варіант. Уже були такі моменти, коли іспанці вчили наших військових тактичній медицині, але було багато прикладів, коли наші, здавалося б, військові курсанти казали іспанським інструкторам: "Ви неправильно це робите, неправильна послідовність, як показала практика".
Як на мене, найважливішим буде, коли поїдуть саме технічні спеціалісти. І їх буде багато. І які обслуговуватимуть західну техніку. Наприклад, французькі самохідні артилерійські установки CAESAR, якщо у них там не дуже серйозний ремонт - щось пошкодилось внаслідок удару або вибуху снаряда десь поруч. Щоб вони на місці в Україні могли проконтролювати електроніку, замінити. Це ж техніка. Без переміщення її до Тулузи, Ліона, Марселя. Щоб на місці це могли робити. Те саме стосується шведських самохідних артилерійських установок Archer, якщо шведи приїдуть, або щоб німці прямо тут на місці могли танки Leopard обслуговувати. Наші військові мінімальний ремонт можуть зробити. Іноземці - середній ремонт. А якщо техніка дуже пошкоджена, усе "навиворіт" – то, звісно тоді, усе відправляється на ремонт до Європи. Тобто, ось це було б важливо.
І звісно, я хотів би бачити особисто європейців, які приїдуть не брати участь у бойових діях, а щоб стати на кордоні з Білоруссю та Придністров’ям замість наших військових. Бо це – 1 тисяча 400 кілометрів. Тисяча кілометрів кордону з Білоруссю і 400 кілометрів – з Придністров’ям. І там знаходиться велика кількість наших військових. Насправді ми не знаємо, скільки, але, щоб не розкривати військову таємницю, можемо послатися на слова Лукашенка: він сказав, що з нашого боку кордону стоїть 120 тисяч військовослужбовців. Тобто, це його слова. Він міг перебільшити, тому можемо говорити про половину - скажімо, 60 тисяч. Все одно, це велика кількість. Якщо французи приїдуть і стануть, наприклад, від Волині і до Чернігівської області на кордоні в траншеях, в окопах – то це буде дійсно велика допомога нам.
На тлі цього повідомлення про французьких інструкторів, які можуть приїхати до України, високий представник Європейського Союзу Жозеп Боррель сказав, що серед країн-членів ЄС немає консенсусу щодо підготовки українських військових європейськими інструкторами на українській території. Що ви думаєте з цього приводу?
Загалом, спільної думки немає. Європа, на жаль, як колгосп: "а я не погоджуюсь, а я згодний, давайте усі узгодимо наші питання". Це неправильно. Це погано. Це гальмує ухвалення важливих рішень. Кожна країна повинна ухвалювати свої рішення. Якщо латвійці готові, будь-ласка, ми чекаємо. Французи готові – ми чекаємо. Не треба, щоб усі проголосували, усі погодилися, а потім вирішувати – "А від нас поїде 10, а від нас тисяча людей поїде". Тобто, ще раз – кожна країна хай визначається окремо.
НАТО не може ухвалити таке рішення. Ми ж знаємо позицію Словаччини, Угорщини, Туреччини. Колективного рішення не буде. Фішка в тому, що за колективним рішенням дуже легко заховатися. А якщо кожен окремо – то це великий політичний виклик. Тому, треба мати дійсно серйозні нерви, щоб самому піти, заявити про свою позицію, схвалити її всередині країни і відправити своїх військових в Україну.
А чи можна розуміти готовність Франції відправити інструкторів до України як певний сигнал іншим країнам, що ті повинні більше робити для підтримки України?
Як варіант, так, але є дещо більше. Я вважаю, що французи міркують егоїстично про себе.
Дивіться, ще раз, Європа – це колгосп. Сполучені Штати майже на пів року випали з моменту ухвалення рішення про допомогу Україні. І європейці побачили, що стара концепція, яка працювала останні 70 років з моменту заснування НАТО, не працює. Скажімо, у випадку будь-якої проблеми телефонувати американцям, бо вони надішлють авіаносну групу, ескадру, бомбардувальники, десантників, зелені берети, рейнджерів – усіх розбомблять, усіх захоплять і все вирішать, а нам треба тільки на бізнес працювати… Усі побачили, що не працює ця історія, тому треба брати на себе відповідальність. Хто може це зробити? Був би Борис Джонсон – він взяв би на себе відповідальність. Його, на жаль, немає.
Пам’ятаєте, французи тривалий час їздили, спілкувалися з Путіним, а потім – психанув Макрон і каже: "Ми готові брати на себе відповідальність". Я думаю, що він хоче стати лідером Європи. Наскільки це можливо - бути першою скрипкою у цьому великому оркестрі, у цій какофонії. Німці кажуть: "Так, ми теж готові, але ми будемо більше працювати". Німці – це про роботу, про важку працю, економіку, а французи – це як Наполеон (за сигналом - усі помчалися, усі за мною). Я думаю, що він бере на себе таку відповідальність. А американці - навпаки, поступово втрачають свій вплив у Європі.
Після засідання "Рамштайн-22" американський генерал Чарльз Браун сказав, що наразі США не мають планів щодо повернення інструкторів до України і, можливо, це відбудеться після завершення війни.
Бачите, вони втрачають свій вплив. Поступово втрачають, і не можна вже сподіватись, що американці допоможуть, відправлять свою кавалерію. Все, Європа повинна брати на себе відповідальність. Не ховатися за тими, хто приїде з-за океану. Вони не прилетять.
