З плином війни в Україні медична допомога на фронті значно покращилася, оскільки медики переймають західні практики, а цивільні лікарі звикають мати справу з військовими жертвами. Однак медики на фронті перебувають під величезним тиском, пише The Wall Street Journal - критичні посади залишаються незайнятими, а персонал стикається з вигоранням.
Як розповів WSJ військовий хірург, головлікар одного з підземних госпіталів Євген Антонюк, члени його команди часом працюють по два тижні, проспавши менш ніж три години на день.
"Це інший світ у догляді за хворими. Але найбільша проблема - це психічне здоров'я персоналу", - каже він.
Стандарти військової медичної допомоги в Україні значно покращилися, розповів анестезіолог Сергій, оскільки багато медиків пройшли навчання за кордоном. Тепер кожен лікар знає, як робити місцеву анестезію, і всі знають, як робити УЗД.
Як пише WSJ, цивільні лікарі вже звикли до зовсім інших обставин, поранень і методів лікування у військовій медицині. Однак Україна стикається з гострою нестачею персоналу, включно з медсестрами.
Як пояснює Роман Кузієв, заступник командувача українськими медичними силами на східному фронті, в Україні медсестри здебільшого жінки, яких не призивають. Крім того, за його словами, на фронті вкрай не вистачає анестезіологів.
Як каже Антонюк, необхідно абстрагуватися від ситуації, однак це не завжди можливо, особливо коли жертвами стають члени команди.
"Антонюк каже, що іноді турбується про психічне здоров'я своєї команди, особливо коли на фронті масові втрати, і вони працюють цілодобово, майже не відпочиваючи", - пише WSJ.
Новини про поранення військових
Заступник командира 72-ї механізованої бригади України розповідав, що більше половини піхотинців-новобранців ЗСУ гине або отримує поранення в перші дні.
За даними WP, близько 16 тисяч солдатів Збройних сил України пройшли через 13 реабілітаційних центрів, створених із 2022 року. Водночас лікарі в реабілітаційних центрах розповідають, що значна частина бійців у цих центрах зосереджена на тому, щоб повернутися на фронт, мотивуючись необхідністю продовжувати відбивати наступ росіян або просто не підвести своїх товаришів.
