"У Гостомелі сказали: "Полковник вже є. Будеш командувати віділенням тероборони?" Я погодився", - комбат 425 ОББпС Валерій "Гост" Поваров
09:00, 21.03.2025
12 хв.
Інтерв'ю
Командир 425 Окремого батальйону безпілотних систем, підполковник Валерій "Гост" Поваров в інтерв’ю УНІАН розповів, як із загоном ТРО палив ворожу "броню" під Києвом, полював на танки під Бахмутом і проміняв роботу в МО на "літачки" та "крила".
Через Гостомель, Бахмут, Куп’янськ - в Міністерство оборони, та назад - до хлопців, з якими нищили ворожі танки та відкопували себе з напівзруйнованого підвалу. Військова кар'єра комбата 425 Окремого батальйона безпілотних систем Валерія Поварова — закручена, наче голлівудський сюжет. Він має погони полковника, за плечима — 15 років слідчого стажу, служив у Нацбюро Інтерполу, був начальником слідчого відділу столичного УБОЗ. Але 24 лютого 2022 року йому запропонували забути про "ромбики" на погонах та стати солдатом — командиром відділення бійців територіальної оборони (ТРО).
З ТРО Валерій Поваров визволяв Київщину, був взводним, ротним. Замайоріла служба у штабі розвідбату, але "Гост" обрав роботу "на землі", точніше "у повітрі" — в екіпажі повітряної розвідки.
На початку 2024 року отримав пропозицію пройти переатестацію і вже у званні підполковника ЗСУ перейти у головне управління військової юстиції Міноборони. Погодився, служив у Штабі з питань мобілізації, але… повернувся до хлопців, з якими літав ще у Бахмуті та під Куп’янськом. Стара, рідна рота перетворилась на 425-й Окремий батальйон безпілотних систем, Валерій Поваров став його командиром.
В інтерв'ю УНІАН Валерій "Гост" Поваров згадав, як разом з ТРОшникамии палив "броню" ворога під Києвом, полював за танками під Бахмутом, та як творчий задум онлайн-трансляцій з Львівської опери став ядром для створення системи стрімів прямо з лінії фронту.
Пане комбате, свого часу ви служили в Інтерполі, були заступником начальника київського УБОЗ, отримали у системі МВС звання полковника... Як так сталося, що свій бойовий шлях у повномасштабній війні ви практично почали як солдат?
24 лютого 2022 року я побачив, як рухаються колони ворога, прибув у Гостомель. Зустрів хлопців з Національної гвардії, запитав: "Хто у вас старший?". Там був полковник. Познайомились. Кажу: "Я теж полковник. Готовий...". У відповідь: "Полковник вже є. Немає командира відділення. Візьмеш ТРОшників?". Я погодився: "Відділення, так відділення".
Наскільки важко було у перші дні?
Наше відділення потрошечку, але відступало. Ми не мали бойової спроможності стримувати ворога. Уявіть: проти роти, в якій у нас було 90 ТРОшників (переважна більшість з них взагалі в армії не служили), діяла батальйонно-тактична група псковської десантної дивізії. Це — 800 осіб з технікою, з артилерією, з підтримкою авіації. По нас двічі завдавали удари з Су-25 ("Грак"). Не влучили, але, м'яко кажучи, неприємно, коли піхоту атакує авіація (в той час росіяни просто над головами літали та атакували, коли хотіли).
Але найважче, що тоді було — відсутність людей, які дійсно знали, як керувати. Тобто, я чекав, що прийдуть офіцери з досвідом. Прийшли хлопці, які служили колись і були фахівцями, наприклад, в авіації, в інженерному забезпеченні…
Не всі офіцери були готові брати на себе відповідальність, хоча настрій у бійців був: "Буду воювати до кінця, у полон не здамся!". Доводилося приймати самостійні рішення та трошечки сумніватися: чи правильно це?
У мене тоді ще не було досвіду участі у бойових діях, я вчився прямо "у полі".
Розкажіть про перші бої. Які з них запам'яталися найбільше?
Коли почалося звільнення Київщини, нас, як піхоту, приєднали до зведеної танкової роти. На той час я вже був т.в.о. (тимчасово виконуючим обов’язки) командира взводу. Ми рухалися від сіл Гнатівка та Петрушки (Бучанський район, — УНІАН). Вийшли на село Мила. Перейшли через Житомирську трасу, зайшли в Дмитрівку, де відбувся танковий бій.
Ви, мабуть, бачили у новинах фото підбитої там колони? Це, у тому числі зробили наші хлопці із гранатометами. Близько десяти одиниць техніки ми знищили разом із танкістами та іншими підрозділами.
Після звільнення Київщини я став т.в.о. командира роти та залишався ним десь до вересня 2022 року. Восени мені запропонували перейти в 120-й, на той час — розвідувальний батальйон (згодом він став полком). Я перейшов в підрозділ "ОЧІ", в повітряну розвідку. Пропонували очолити штабну роботу, але я обрав бойовий підрозділ. Був командиром розвідувальної групи, брав участь в обороні Бахмута.
Взагалі, під Бахмутом знаю майже кожен кущик. Бо ми пів року літали щодня, без вихідних, а відпочинок — лише трошки відіспатися. Адже потрібно було надавати інформацію: коригували артилерію, допомагали піхоті. Є цікава історія, як ми вирахували танк.
Розкажете про це детальніше?
До нас звернулася 77-ма аеромобільна бригада, по ній працював танк з Парасковіївки. У ворога — дуже досвідчений екіпаж: кілька пострілів — і одразу змінювали позицію. Знову кілька пострілів — і знову зміна. Так танк поступово "розбирав" наші позиції, і знищити його було вкрай важко.
Ми полювали на нього тиждень. З'ясували звідки він веде вогонь, нанесли на карту всі позиції, де його бачили. Проаналізували все й зрозуміли, де він може ховатись. Артилерія знищила його з першого ж пострілу — тільки башта відлетіла.
Надалі працювали з хлопцями з 3-ї штурмової, які проводили контрнаступ на Кліщіївку. Так склалось, що наша позиція була з флангу, ми "під кутом" бачили всі позиції противника. Не давали працювати танкам. Як тільки починався рух, передавали координати, коригували артилерію, всі засоби, які знищували ворога. Надавали інформацію про дальні цілі, коригували враження авіацією та HIMARS. Це можна порівняти з сьогоднішніми задачами нашого батальйону: знищення логістичних центрів, штабів.
Але ж у Бахмуті обстрілювали й вас?
Ми тільки приїхали в Бахмут, розгорнулися, і на третій день нас випадково накрили. Там була шалена щільність військових. Поруч з нами — міномет, за 50 метрів — гармата, тут — піхота, там — піхота. Росіяни просто "насипали" по місту і накрили нас — засипало в підвальчику. Вибух був прямо за стіною, менш ніж за метр від мене. Вибуховою хвилею збило з ніг. Поки падав, за ці долі секунд, уламки пробили капюшон куртки, але шию не зачепили. Хлопці з нашого екіпажу були у підвалі трохи далі, і теж без поранень.
Одразу після прильоту
Тоді рознесло лише обладнання, але ми все одно продовжили роботу. Шукали іншу позицію, бігали від будинку до будинку цілий день і здійснювали розвідку.
Наступні тижні майже щодня снаряди та міни влучали у будинки перед нами, за нами, праворуч, ліворуч. Все рознесли, а по нас лише уламки прилітали.
Нормально працювали… Відійшли з Бахмута, коли ворог вже настільки наблизився, що почали прилітати кулі.
Знаю, що ви працювали й на Куп'янському напрямку.
У Куп'янську я вже не був безпосередньо в екіпажі, а координував, допомагав здійснювати розвідку та займався евакуацією. Наприклад, один наш екіпаж працював вночі. Коли повертались, у темряві заїхали в колію від танка і стали. Це було в районі Голубівки, по прямій — метрів 500 до ворожих підрозділів. Ситуація складна, постійні обстріли. Вранці 31 грудня вирушили їх витягувати.
Стрибаємо в нашу "Тойоту", їдемо не по прямій, а через ліс, болото, повз мінні поля та інші наші підрозділи, які могли не розібратись, хто куди їде, та почати "Friendly Fire". Постійно чекаємо, що почнуть обстрілювати... Але, знаєте, хлопці тоді часто жартували: "Командире, частіше до нас приїжджайте! Як ви у нас — жодного обстрілу". Ось і тоді було тихо.
Підскочили до нашої машини, накинули трос, витягли. Треба швидко розвертатись та повертатись, але дорога вузька, з одного боку — та глибока колія, в яку заїхали побратими. Там, де нема колії — або болото, або заміновано… Але обрали безпечну ділянку, без пригод розвернулись та помчали назад. Врятували і людей, і цінне обладнання.
Знаю, що ви пройшли переатестацію, отримали звання підполковника ЗСУ, перейшли у Міністерство оборони та знов повернулись у свій підрозділ. Чому зробили такий крок?
Так, я міг би залишитися у Міністерстві оборони, працювати у відносному "лайт режимі". Але у мене є побратими, які загинули. Це хлопці, з якими ми стояли на блок-пості у лютому 22-го, є втрати серед наших екіпажів… Зрозумів, що хочу активніших дій, хочу "повернутися на землю", хочу власним досвідом надавати допомогу ЗСУ. Вважаю, що моя відповідальність — продовжувати цю справу, закінчити її на нашу користь. Недаремно ж хлопці поклали життя?!
Розкажіть про 425-й окремий батальйон безпілотних систем, яким ви зараз командуєте. У чому його унікальність?
У нашому батальйоні є рота FPV, "бомбери", наземні дрони, але специфіка — повітряна розвідка. Це один з найважливіших напрямків.
Піхоті зараз дуже важко. Я сам був піхотинцем, бачу, що відбувається безпосередньо на лінії бойового зіткнення. Я знаю, що таке пройти від опорника до опорника. Знаю, якою ціною це дається, наскільки треба бути фізично підготовленим, яку треба мати стійку психіку та мотивацію.
Дії нашого батальйону значно полегшать роботу піхоті. Ми зможемо знищувати велику кількість ворога ще на підходах, не давати їм можливість вступати в контактний бій.
А щоб розповісти про унікальність, треба повернутися в початок 2022 року. І тоді БПЛА, які були в наявності, літали, збирали інформацію. Але, що з нею потім робили? Брали флешку та везли до командування.
Разом з тим, ще за часів АТО хлопці робили перші вдалі спроби трансляцій з дрона, а, повернувшись до цивільного життя, почали займатись стрімами цивільних заходів. У 2022 році творчий задум для онлайн-трансляцій зі сцени Львівської опери став ядром нової системи "ОЧІ".
Ця система дозволяє одночасно транслювати, виводити на монітор "картинку" кількох екіпажів. Її дуже швидко оцінили на всіх рівнях, і, наприклад, звільнення Харківщини вже відбувалось у "режимі онлайн".
Зараз "ОЧІ" дають можливість об'єднати в одну систему будь-які засоби повітряної розвідки. Тобто, командиру роти необхідно знати, що у нього відбувається тут і зараз — це інформація з "мавіків". Комбату цікаво, що там на десятки кілометрів, тоді це "Матріс-300", який дає більше ніж 30-40 км в глибину. На оперативно-тактичному рівні цікава вся картина, це – "крила". Всю цю інформацію надає система "ОЧІ". Ми можемо одночасно вивести на екран онлайн-трансляцію великої кількості розрахунків, під'єднати до цієї інформації велику кількість інших підрозділів.
Це унікальна система?
Є схожі розробки, але у нас вище якість зображення (не даремно у нас служить багато телевізійників). Ми офіційно кодифіковані ЗСУ. У нас дуже багато уваги приділяється кібербезпеці, такого рівня захисту в інших точно немає.
Але головна цінність нашого батальйону насправді — це люди, ті хто працює з системою "ОЧІ" та наші екіпажі. Майже з усіма з них я був на передку. У нас є досвідчені інструктори, які ще мене колись навчили літати.
Ви згадували ваш досвід роботи в Міноборони, зокрема мали дотичність до теми мобілізації, тож це питання не має вас дивувати. Одна з проблем мобілізації для українців – невизначеність, ніхто не знає, що з ним буде після отримання повістки. І доволі часті питання на кшталт: "А не вийде так, що я навчусь літати, а потраплю у піхоту?". Що ви відповісте?
425 ОББпС є частиною пріоритетного формування. Ми можемо мобілізувати людей безпосередньо до нас. Тобто, у навчальний центр людина відправляється вже як військовослужбовець нашої частини, в іншу потрапити не може. Після БЗВП (базова військова підготовка) — фахове навчання у нас. Наступний крок — відпрацювання навичок, як ми кажемо, в лайт-умовах. Наприклад — це моніторинг державного кордону.
Наші інструктори приділяють багато часу, щоб розібратись: якій засіб, яка посада підходить новоприбулому. Так, не кожен зможе керувати великим "літачком", не кожен зможе літати на "Мавіку", бо має бути відчуття дрона, для цього потрібен Божий Дар. Але ця людина, можливо, краще знається на комп'ютерних даних, зможе обробляти інформацію. Система "ОЧІ" потребує фахових комп'ютерних фахівців.
Також нам потрібні ті, хто може обслуговувати техніку, обладнання. Приклад з особистого досвіду: відремонтувати кабель Старлінка в польових, бойових умовах — ще та задача. Це ж треба "жилки" знайти, скрутити, ізострічкою, чим завгодно прикріпити для того, щоб був зв'язок і можна було вийти на командування.
Взагалі зараз нам потрібно багато фахівців: від пілота до кухаря. Повірте, людина, яка вміє готувати, дуже цінується.
Влад Абрамов
Новини партнерів
