Два російські суховантажі, які мали вивозити обладнання з Сирії, зламалися десь в Середземному морі, а один з них затонув. І тепер росіяни терміново шукають їм заміну. Звичайно, нам приємно цим зловтішатися, але є ще один важливий аспект: цей дрібний, по своїй суті інцидент, є таким собі лакмусовим папірцем готовності Росії до Третьої світової, якою нас лякають з усіх сторін. Але ні зараз, ні за п’ять років після передишки, ні Путін, ні той, хто прийде йому на зміну, не будуть готові воювати з НАТО.
Просто, щоб всі розуміли: Росія готувалася до сьогоднішніх бойових дій чотирнадцять років (з 2008, після війни в Грузії). Тому, коли хтось каже, що перепочинок в 4-5 років поверне Росії могутність - це міф. За нинішнього фінансового стану РФ, відсутності технологій та провалів в літако- та суднобудівництві, Росія не може стати країною, яка буде драйвером Третьої світової. Єдине, що може робити Росія, - це гадити. Зрештою, це те, що вона досі відносно успішно робила.
Проте не все так просто. Якщо зараз колективному заходу вдасться зламати хребет Ірану (а він виявився значно слабшим, ніж це здавалося до 2022 року), у Росії залишиться лише один воєнний союзник - КНДР. Китай і далі гратиме в свою гру, де війна і воєнні дії будуть залишатися останніми козирями, які краще не використовувати. Та й КНДР завжди грала в гру: дайте більше грошей.
Є ще один важливий аспект, який не враховується зараз: поки наша війна для росіян - це все ще не екзистенційна війна, попри всі старання пропаганди.
Ця війна, перш за все, про гроші. Третя світова буде війною без грошей і за ідею.
А для цього потрібно сильно змінити армію, яка звикла заробляти на війні.
Якщо коротко, ми маємо розуміти кілька важливих моментів.
По-перше, ніякої Третьої світової в тому вигляді, як це було в 1914 чи 1939 роках, найближчим часом не буде. Нас, звичайно, чекає низка локальних воєн. Але вони існували і до цього, і будуть провадитися після.
По-друге, всі ті, хто зараз "топить" за швидку Третю світову, діляться, в цілому, на чотири категорії: ідіоти; ті, хто увірував, бо про це багато говорять; ті, хто ловлять інформаційну хвилю, і в ній чи то самі себе лякають чи то хайпують; і ті, хто хоче з цього отримати політичний зиск.
На жаль, ми знаходимося в епіцентрі всієї цієї історії. Тож, коли ми говоримо про майбутні переговори, ми маємо памʼятати, що віртуальна і, як на мене, майже нереальна в середньостроковій перспективі Третя світова стає реальною частиною майбутніх домовленостей (або не домовленостей) щодо України.
По-третє, наша головна проблема в тому, що зараз у Путіна (ширше в російських еліт та великої частини росіян) виникла патологічна зацикленість на Україні, як головному компенсаторі їхнього воєнного приниження. Останні 400 років єдиним предметом для гордості росіянина була армія. А нинішня війна показує всю слабкість цієї самої армії. Росіянам потрібна хоч якась гіперкомпенсація. І тут ми виходимо за межі суто воєнних дій та маємо справу з пропагандою.
По-четверте, саме тому, окрім військового аспекту, який є домінантним, нам зараз вкрай важливо звернути увагу на інформаційну частину війни. Причому, як всередині країни так і на території ворога.
На жаль, американці (Захід) принципово самоусунулися від інформаційної боротьби на території РФ.
Їхня ставка на хороших росіян остаточно провалилася всередині цього року. Річ у тім, що в цей час відбулися дві важливі події: з одного боку, росіяни прискорили "самовикриття" своїх консерв, які почали просувати головний наратив, який, де-факто, дублював американський: "Путін буде ще дуже довго, і щось змінювати можна буде тільки після смерті Путіна". З іншого боку, в цей же період хороші росіяни остаточно впевнилися, що на горбі ЗСУ вони не увійдуть в Кремль. А тому почали міняти свою риторику в сторону все того ж: "змінити щось можна тільки після Путіна".
Та в будь-якому разі, нам потрібно брати до уваги один важливий аспект: сучасні війни не виграються без інформаційної складової. І перш за все, на території ворога.
Вадим Денисенко, політолог
