Осінь, на яку всі прогнозували другу спробу мирного саміту по Україні, настала. І раптом практично одночасно посипались заяви і події.
- Одночасно з кількох джерел з’явилась інформація, що канцлер Німеччини, третьої економіки світу і першої – Європи, має намір найближчим часом посадити Україну і Росію за стіл переговорів. В будь-який спосіб змусити Україну прийняти територіальні втрати, аби лиш Шольц зміг стати "канцлером миру" (що для нього буде вагомим чинником на тлі різкого зростання популярності ультраправих). Так, можливо, італійська La Repubblica – не найоб’єктивніше джерело щодо Німеччини, однак аналогічні тези надходять з інших джерел, в тому числі власне від Шольца особисто.
- Одночасна різка активізація Індії і Китаю: Сі закликає "створити сприятливі умови для політичного врегулювання". 10-11 вересня в Москві буде індійський прем’єр "для обговорення можливих повоєнних мирних ініціатив". 11-12 вересня на зустріч БРІКС в Петербург приїде китайський голова МЗС. Ймовірно, також з тезами про мирні домовленості та їх умови.
- Синхронно і Орбан, раптово збіднілий на 5-30% спецпільги від "Лукойла", які дозволяли йому тримати рейтинг всередині країни, зробив свою заявку. Він, мовляв, "відновить свою мирну місію" - це буде якийсь "помітний захід". І теж на вересень.
- Водночас з усім цим, російська пропагандистська мережа масово знов запустила тезу "мир за будь-яку ціну і чимшвидше", але в новій варіації: "Це буде унікальний шанс і для України, і для Росії вискочити з вирви смертей, руйнувань та деградації, з військової пастки, до якої потрапили обидві країни. Всі проблеми, "зради" та "втрати лиця" насправді вторинні порівняно з можливістю зупинити війну. Зупинити потік смертей, руйнувань та страждань. І якщо зупинка цього потоку стане головним пріоритетом для влади обох воюючих країн, то й інші проблеми і спірні питання можуть бути швидко вирішені". Тут маємо ще й варіацію кремлівських вкидів ще стамбульських часів 2022 року: серії "винні обидві сторони", "обидві сторони страждають однаково і втрачають людей" та іншу відверту брехню (хоча, варто визнати, агресор, дякувати СБУ, ГУР МОУ та іншим спецпідрозділам, тепер дійсно "також тяжко страждає": особливо НПЗ, склади боєприпасів, військові аеродроми і прикордонні області).
- І тут же Лавров оприлюднює той самий реальний план гарантованої перемоги Росії, про який я неодноразово казав: знищити Україну повільно, без війни, зате надійно. Це в сенсі: розвалити нас зсередини через вимогу особливих "прав для російськомовних" і "квот для захисників прав російськомовних". Пряма мова Лаврова не залишає сумнівів, що саме цей сценарій Кремль визнав тепер оптимальним для знищення України. І спробує нагнути на його виконання наших союзників. За винятком, мабуть, хіба країн Балтії і Польщі, можливо, ще країн Скандинавії – тобто, сусідів РФ, котрі з такою повзучою анексією стикались самі.
Росії потрібна Україна без українців. Неукраїнська Україна. Зачистити мовний та історичний суверенітет, тоді державний суверенітет через виборчі квоти для "захисників російськомовних". А тоді територія просто впаде перезрілим плодом назад в "підбрюшшя Москви".
І от цей момент буде найскладнішим в переговорах – встояти перед позірно цілком "гуманітарними" і "цивілізованими" вимогами і переконати союзників, що там не пахне ні цивілізацією, ні гуманітарністю.
Між іншим, прямо зараз апробація сценарію відбувається в Грузії. Якщо проросійська партія отримає підтвердження мандату на практично одноосібну владу, тоді підтвердить російську як другу державну і певний пакет лобійованих Кремлем законів (зокрема щодо інвестицій з Росії, прав на скуповування нерухомості і землі росіянами), а тоді Росія проверне фінт з "поверненням Абхазії і Південної Осетії як автономій назад до складу Грузії"... В такому випадку Путін переконається, що сценарій реальний.
І тоді його спробують нав’язати Україні: російську мову, права російських бізнесів і грошей, квоту для проросійських партій в усіх виборних органах – мінімум в 30-40%. А за це можна і окуповані території повернути Україні. Звісно, з особливими правами територій і органів самоуправління. І з визнанням прав "нових переселенців". І, відповідно, з визнанням подвійного громадянства з Росією, як мінімум, щодо оцих "переселенців". І з особливими (для російського бізнесу і бюджетних вкладень) економічними зонами.
Тоді навіть особливої демілітаризації не знадобиться від України вимагати. За років 10-20 така Україна тихо ляже під Москву що зі зброєю, що без. Добровільно і з радістю.
Лишається сподіватись, що союзники зможуть чітко побачити цю перспективу і зрозуміти її категоричну неприйнятність вже для себе, а не тільки для України. І нас не схилятимуть до прийняття подібних умов.
Олексій Голобуцький, політтехнолог, заступник директора Агентства моделювання ситуацій
