Головна новина року світової політики в тому, що майбутнє світового порядку і роль в ньому Заходу тепер напряму залежить від результату війни в Україні. Питання лише в тому, як швидко Захід це зрозуміє.
У війнах між демократіями й авторитарними режимами, останні завжди мали перевагу в тому, що діяли швидко. Тоді як демократії завжди коливалися, переживали за рейтинги і вперто не хотіли виходити із зони комфорту.
Цей етап коливань вперше і найкраще описаний терміном "дивної війни", яка точилася на самому початку Другої світової. Тоді Захід у відповідь на напад на Польщу формально оголосив війну гітлерівській Німеччині, але при цьому жодних дій не вживав. Гітлер використав цю паузу, аби разом зі Сталіним окупувати Польщу, почати кампанію у Данії та Норвегії, а також підготувати вторгнення у Францію.
Таку саму "дивну війну" веде Захід зараз, коли незаперечна і масштабна підтримка України дивно комбінується із західними деталями у російських ракетах та цинічних дебатах у західних парламентах на тему, "чи треба підтримувати Україну".
Саме зараз відбуваються вирішальні битви на всіх можливих дипломатичних, публічних і непублічних майданчиках
Хороша новина тут в тому, що період "дивної війни" не може тривати довго. Саме зараз відбуваються її вирішальні битви на всіх можливих дипломатичних, публічних і непублічних майданчиках. Вони відбуваються на політичній арені Європи, де на нашому боці, очікувано, Велика Британія, Польща і - трохи несподівано – Німеччина. Вони відбуваються всередині американського Конгресу, де республіканці, на жаль, почали забувати спадок Рейгана. Вони відбуваються всередині ООН, НАТО, ОБСЄ, сотень міжнародних бізнес-гігантів, які ніяк не визначаться, скільки коштують гроші на крові. Вони відбуваються навіть на автомобільних пунктах пропуску на польсько-українському кордоні…
Найкраще демократії приводить до тями участь у війні власних громадян. Хоча у випадку затягування етапу "дивної війни" це стає лише питанням часу.
Якщо відповідь Росії буде неналежною, нас чекає новий багатополярний світ із численними локальними війнами та світовим хаосом.
Багатополярність – це, звісно, не кінець світу, але це відсутність надійних прогнозів.
По великому рахунку, історія зайде на своє велике коло глобальних конфліктів, перерозподілу власності та переоцінки всіх цінностей. І точкою відліку цього кола стане Україна.
Тішить одне. Велике коло історії завершиться перемогою сил добра – через перевагу у технологіях, грошах та освіті. Але потім історики напишуть, що початку путінського божевілля сприяв підлітковий інфантилізм українського суспільства та пенсійні очікування комфорту, втомленого благами західного обивателя.
Сергій Таран, політолог, директор Міжнародного інституту демократій
