"Часто спостерігаємо красиві моменти, як росіяни самі себе стріляють. Вони настільки зомбовані, що бояться здаватись в полон", - комбат 152-ї окремої єгерської бригади "Монах"

Командир батальйону 152-ї окремої єгерської бригади з позивним "Монах" в інтерв’ю УНІАН розповів про "м’ясні" штурми росіян, чи справді наступ ворога сповільнився, та як можна створити боєздатний колектив з мобілізованих військовослужбовців.

152-га бригада ЗСУ почала формуватись у розпал повномасштабного російського вторгнення в Україну, у вересні 2023 року. 

З вересня 2024 року окрема єгерська 152-га бригада воює на Покровському напрямку. Це – та сама піхота, яка безпосередньо відбиває "м’ясні" штурми росіян. УНІАН вдалося поспілкуватись з командиром батальйону цієї бригади з позивним "Монах". 

Ваш батальйон – свіжосформований. Що ви очікували від роботи з мобілізованими громадянами? 

Коли я йшов командиром батальйону, мені повідомили, що стовідсоткової укомплектованості немає, що людей будуть набирати. І я розумів, що буде дуже важко навчити військовослужбовців, яких, будемо говорити відверто, ТЦК щойно загрузив і привіз. 

Основний склад солдатів, сержантів та офіцерів батальйону були мобілізовані у травні 2024 року. Тобто, це не ті люди, які мотивовано йшли на службу у 2022-2023 роках. Я думав, що у мене буде багато відмовників та СЗЧ. Думав, буде капець. 

З новосформованим батальйоном ми заїжджали на Курщину, і я сильно переживав, що особовий склад "погубиться": хтось заїде, хтось не доїде… Повторюсь, всі – від солдатів до офіцерів були мобілізовані, всі вперше входили у бойові дії (на весь батальйон було лише три офіцери, які бували на бойових). Але, на моє велике здивування, всі ці страхи були марні. 

Ми повсюди були разом. Я розумів, що мені треба бути з особовим складом на полігоні, щоб вони бачили, хто в них командир, що з людьми треба говорити. Раніше в дружніх підрозділах мені доводилось на практиці стикатись з тим, коли військовослужбовці говорили комбату: "Ти хто, б**ть, такий? Ми тебе не бачили. Як ми можемо з тобою воювати?"…

Також потрібно слідкувати, щоб воїн був нагодований, помитий, випратий і виспаний. Важливо, в яких умовах він спить, як він харчується, де відбувається помивка… Тоді можна щось від нього вимагати. Якщо ж цих чотирьох речей не буде, військовослужбовець може так прямо й сказати: "Командир, пішов ти!". І, в принципі, буде правий. 

Вважаю, що такі базові речі дають свої плоди. Мені було дуже приємно, коли вже після Курщини, на Покровському напрямку хлопці мені казали: "Командир, ми вас знаємо" - "Звідки?" - "Так ми з вами були на БЗВП (базова військова підготовка, - УНІАН)". Це ще більше мотивує щось робити, прагнути вдосконалення. 

Ви особисто з якого року воюєте? Чи доводилось вам стикатися з такою інтенсивністю боїв та штурмів, як зараз, в інші часи та на інших напрямках?

Я в армії з 2014 року, починав з Дебальцевого. Але найбільший жах, який бачив на власні очі – це 2022-2023 роки, Соледар. Саме там я вперше зіткнувся з "м’ясними" штурмами ворога, побачив реальну картинку, коли вони йдуть і йдуть, як зомбі.

З осені, коли бригада отримала смугу [на Покровському напрямку], росіяни проводили інтенсивні наступи "м’ясом". Відбувалося це зранку – до сьомої, або вже увечері, як "посіріло" - четверта, п’ята години. РФ відсилала своїх військових не лише на бронетехніці, а просто на машинах, в хід йшли навіть "Жигулі" та "Буханки". Вони їхали набиті, напаковані їхньою піхотою. Пробували доїжджати, але нічого у них не вийшло. Ми їх клали пачками. А вони продовжували і продовжували… Зараз, навесні, вони вже темпи знизили. 

Якщо для наглядності, скільки, приблизно, ваш батальйон знищив ворогів?

Бувало таке, що доходило до роти за день, тобто, під сто осіб.  

Виходить, батальйон за тиждень? 

Думаю, що може й більше вони кладуть своїх людей. У нас є відеоматеріали, на яких зафіксовані російські штурми, можна детально вивчити і порахувати. 

Розкажіть, як загалом відбуваються ворожі штурми? 

Коли ми, спостерігаючи з коптерів, виявляли, що противник здійснює маневри в нашому напрямку, ми піднімали дрони для ураження ворожої техніки та особового складу на підході. Після цього, якщо дехто з російських військовослужбовців намагався застрибнути в окопи, або бігти до посадки, проти них діяла наша піхота – відстрілювала на своїх ближніх підходах. 

Конкретно там, де я стояв, у противника був виїзд на дві дороги, ми їх спостерігали 24 на 7. Виявили, коли росіяни виїжджають, то є одне перехрестя, яке вони мають пересікти. Туди була наведена наша артилерія… Тобто, загалом йде робота не тільки батальйону, все відбувається за підтримки бригади, різними силами і засобами. 

Зараз, буквально пару тижнів як, вони перестали йти на такі штурми. Іноді пробують перебігати маленькими групами по 2-4 особи (за день буває 20-30 осіб). Але ми їх все одно виявляємо і знищуємо. В основному, ураженнями з FPV-дронів. 

Зараз в зоні відповідальності нашої бригади є такий клаптик землі, де росіянам потрібно перебігати з однієї посадки в іншу. Ми їх там і ловимо. Доволі часто на цій ділянці можна спостерігати красиві моменти, як вони самі себе стріляють. 

Немає опції здатися в полон? 

Складається враження, що вони настільки зомбовані, що здаватись в полон бояться. Тому він перебігає, і хоча ще живий, розуміє, що ні вправо, ні вліво, ні вперед – далі не піде, а дороги назад йому немає, і тоді він просто стріляється… 

Ваш батальйон увесь час перебував на конкретній ділянці на Покровському напрямку? Наскільки, за вашими спостереженнями, ворогу вдалося тут просунутись?

Ми десь місяць-півтора були на відновленні. І коли нас знову відправили на Покровський напрямок, коли ми сюди приїхали, я думав, що оця дорога, яку ми контролювали і про яку я розповідав, вже буде не наша. Що на цій дорозі вже будуть йти бої. Але мені комбріг сказав: "Чуєш, давай, свій песимізм сховай і роби свою роботу". І, бачите, масового просування противника тут не відбулося. 

Загалом, думаю, ми непогано все робимо. Та й одній людині я пообіцяв, що в Дніпропетровську область росіяни не зайдуть. 

Чи є у вас брак БК, та що, на вашу думку, зараз потрібно розвивати для посилення обороноздатності України?

Від моїх одногрупників, з якими я навчався, від побратимів з інших напрямків, від знайомих я чув про брак БК. Але особисто я та мій батальйон з цим не стикались. У нас зараз всього достатньо. 

Коли служив командиром роти ще в попередній бригаді, були випадки, коли мені на три дні давали всього три цинка вогів МК-19 (американський автоматичний станковий гранатомет зі стрічковим живленням, - УНІАН). І доводилось їх по одному, по два використовувати – "тук-тук", два рази клацнув, і все. Зараз, як командир батальйону, я говорю своїм ротним, що економити не треба, нічого не бракує, все дають. 

Дуже сильно хід війни змінили FPV-дрони. Ми можемо багато що ними вражати. Росія воює по стандарту бойового статуту, написаного за Другу світову. Але тій армії, яка у нас була, було важко зупиняти противника тими силами і засобами, які були раніше. FPV-дрони це змінили, і це дуже добре. Нам потрібно саме цей напрямок дронів розвивати. Але без піхоти ми воювати не зможемо. 

Важливо розуміти, що зараз всьому навчають, просто так у бій не кинуть, якщо ти тільки прийшов у армію, купувати собі бронік і каску особисто теж не потрібно – бійця повністю екіпірують усім необхідним. Військовослужбовець проходить навчання на базовій військовій підготовці. І ставлення там цілком адекватне. Тобто, якщо людина в якомусь напрямку може показати себе краще, ніж просто піхотинець, ми направляємо його саме по тому напрямку. Умовно, якщо він нормальний технік, він йде по техніці, якщо може літати на БПЛА, він йде літати. 

Реально, хотілося б, щоб громадяни нашої країни зрозуміли, що піхоту треба міняти, потрібні ротації. А ніхто не приходить і не міняє. Тому ми – і це дуже боляче - зазнаємо втрат. Якби приходили нові люди, було б легше. 

Дмитро Ключко

УНІАН в Google News