36-річний воїн 67 омбр Ілля Михальчук досі із жахом пригадує 46 днів полону в бойовиків ПВК "Вагнер". Чоловік втратив обидві руки, а зараз проходить лікування у США.
Як повідомляє The Washington Post, "вагнерівці" ретельно спланували штурм позицій під Бахмутом, на яких перебував Ілля. Воїн отримав важкі поранення під час бою: ліву руку посікли уламки розірваних снарядів, а права рука була ще більше скалічена. Як пригадує військовий, він бачив тільки кров та власну плоть. Поранення були жахливими.
Шлях до "вагнерівського пекла"
"Вагнерівці" ненавидять 67 омбр, адже пов'язують її з "Правим сектором". Ілля зізнався, що був готовий до розстрілу, але його несподівано забрали в полон. Втім, справжні жахи тільки розпочалися.
Він пригадує, що бойовики "Вагнера" зняли з нього джгути й замінили їх грубими гумовими трубками, зав’язавши їх вузлами настільки туго, що неможливо було розв’язати. На підконтрольній окупантам території Михальчук благав "ванерівців" ампутувати йому праву руку. За його словами, вони відмовилися йому допомогти.
Через 10 годин воїна привезли на базу для полонених. Його помістили у темний та погано провітрюваний підвал.
За його словами, ліву руку можна було врятувати, але вона почорніла від некрозу, знекровившись від тугого гумового джгута. Ілля зазначив, що "вагнерівці" чітко дали зрозуміти, що медичну допомогу йому не нададуть.
Згодом Михальчуку ввели заспокійливе, а після цього він прокинувся з двома ампутованими по лікті руками. Люди, які проводили процедуру, навіть не зашили шкіру, залишивши рани відкритими.
"Допити були безперервними. Коли Ілля втрачав свідомість, йому вводили невідому речовину, щоб той отямився та продовжував говорити. Окупантів, здавалося, не цікавила тактична інформація, як-от розташування українських військ чи інші потенційно корисні розвіддані... Натомість він припускає, що він потрібен був "Вагнеру" лише для психологічних катувань. Окупанти насміхалися над ампутованими кінцівками, зловтішаючись, що він ніколи більше не воюватиме", - пише видання.
"Ви нікому не потрібні"
За його словами, стратегія "Вагнера" спрямована на те, щоб підірвати цінності українців і змусити їх засумніватися, що вони будуть потрібними суспільству після звільнення з полону. Крім того, вони маніпулятивно намагалися посіяти сумніви у тому, що полонені потрібні один одному.
"Вони намагалися змусити нас повірити, що ми не можемо довіряти один одному, і що це була ситуація "вбий або будь убитим". Вони просто гралися з нами, як кіт грається з мишкою — коли він ловить її, перш ніж вбити", - сказав він.
За словами Михальчука , бійці "Вагнера" - це суміш серйозних солдатів і непередбачуваних катів із в'язниць. Але солдати "Вагнера" в підвалі його імпровізованої в'язниці були професіоналами. Він не знав їхніх імен. Багато хто виявляв більше поваги до воїнів, які потрапили в полон під час боїв, але менше до тих, хто здався, - до них ставилися з глузуванням.
Деяких в’язнів фізично катували, але він не був свідком цього. Найжорстокіше знущання відбувалося в моменти захоплення, а не в підвалі. За його словами, деяким українцям відрізали пальці. Одного чоловіка, взятого у полон разом із ним, облили бензином і підпалили перед тим, як забрати.
"Час почав тягнутися"
Ілля зізнався, що витримати полон йому допомогла підтримка інших полонених. Вони мили і годували його з турботою, на яку він і не сподівався. Вони позмінно розмовляли з ним, коли біль був занадто сильним і давав заснути.
Повітря в підвалі було задушливим, і зрештою солдати "Вагнера" вирізали отвір в одній зі стін, щоб покращити циркуляцію. Полонені існували в якомусь дивному вимірі без сонця та годинників. Перший тиждень пролетів дуже стрімко для Михальчука через дезорієнтацію. На другому тижні новий полонений приніс годинник, на якому блимала дата й час. Після цього, за його словами, "час почав тягнутися".
Виникла рутина. Пізно ввечері охоронці повідомляли, хто з в'язнів буде звільнений наступного ранку. Ім'я Михальчука назвали 15 квітня. Коли він вийшов з підвалу, очі боліли через сонячні промені, важко було дихати свіжим повітрям після стількох тижнів у задушливому підвалі.
Повернення додому
Його разом з іншими полоненими відвезли в узгоджене місце - пряму дорогу, щоб українські та російські військові мали добру видимість. Кілька безпілотників з кожного боку зависли над ними, деякі лише за кілька метрів над їхніми головами. Перше, про що Михальчук попросив, опинившись на рідній землі, - каву та сигарету.
Він не знає, що сталося з десятками солдатів, які були з ним, коли війська "Вагнера" атакували. За його словами, стан невідомості його засмучує.
"Батьки цих побратимів... усі вони хочуть зі мною поговорити. Я навіть не знаю, як з ними говорити чи що їм сказати", - зізнався воїн.
Два тижні Михальчук провів в лікарні. Українські медики провели операції з корекції його поспішних ампутацій. Після цього його відправили на лікування та протезування у США. Протези, які він отримав, оснащені біонічними датчиками. Вони дозволяють згинати лікоть та керують зап’ястями.
"Середній палець" росіянам
Ілля вперше за п'ять місяців взяв до рук предмет. Гумова рука схопила білу пляшку. Воїн зізнався, що це було незвично.
Він відразу почав тренувати найважливіші рухи: як підносити штучну руку до обличчя, щоб їсти, пити і, що важливо, курити. За його словами, одна з важливих цілей - зав’язати собі взуття.
Крім того, нові руки дали воїну й інші можливості. Під час сесії тренувань перекладач запитав Іллю: "Можете показати середній палець росіянам?"
Михальчук усміхнувся.
Українські полонені
За оцінками громадських організацій, щонайменше 10 тисяч українських військових зараз перебувають в російському полоні.
Як розповіла голова громадської організації "Вояцький визвіл", родичка військовополоненого Наталя Єпіфанова, на території Росії та на тимчасово окупованих територіях України діють групи волонтерів, які неофіційно відвідують військовополонених у колоніях.
