Подорож до Арктики: дістатися полярного кола, побачити північне сяйво і пробігти крижаний марафон

Ідея туристичної подорожі до Арктики може виглядати для багатьох нездійсненною, зважаючи на далеку відстань, суворий клімат і вартість цього задоволення. Але побачене там – того варте. Побувати у шведській частині Лапландії вдалося мандрівниці із Буковини Любові Бойко, яка поділилася з УНІАН своїми враженнями від поїздки.

На початку березня Любов Бойко, альпіністка зі стажем (в її активі – сходження на Маттергорн, Казбек, Ельбрус, Тетнульді та Лайлу, а також найвищі вершини Татр і Румунських Карпат) та авторка ютуб-каналу про подорожі Kitty Mountain, відвідала Арктику – побувала у шведській частині Лапландії.

Подорож, яка тривала понад два тижні, була сповненою краси, пригод та відкриттів. За цей час мандрівниця досягла полярного кола, побачила полярне сяйво та північних оленів, прогулялася національним парком Скулескуген у Швеції на узбережжі Балтійського моря, а ще першою серед українок взяла участь в екстремальних арктичних змаганнях Lapland Arctic Ultra, перемігши на дистанції 20 кілометрів.

• Початок довгого шляху
• Відвідини нацпарку Скулескуген у Швеції
• Екстремальні гонки замерзлою річкою
• Фінанси – болюче питання
• "Аномально тепла" Арктика та фантастичне полярне сяйво
• Найкращий час почати – вже і зараз

Початок довгого шляху

Запрошення здійснити подорож до Арктики та взяти участь змаганнях Любові надійшла від закордонних шанувальників її ютуб-каналу.

"Я багато подорожую, переважно Карпатами. Красу українських гір показую у своєму блозі. Його дивляться мандрівники із різних країн, яких захоплюють наші краєвиди, природа. Саме глядачі мого ютуб-каналу запропонували мені взяти участь у Lapland Arctic Ultra. Мовляв, я активна, адаптована до зимових гір, тож могла б спробувати. Вони також сконтактували мене з організаторами. Лапландія була моєю дитячою мрією, яка колись видавалася чимось далеким, недосяжним. Досі я ніколи не бувала у Скандинавії та мала про неї лише загальне уявлення. Тож вирішила – чом б ні? Тим паче, така нагода. Можна і регіон подивитися, і позмагатися", – розповіла дівчина УНІАН.

Із Чернівців вона шість годин добиралася потягом до Львова, звідти ще дві тисячі кілометрів їхала автобусом до Німеччини, а далі у портовому місті Любек сіла на пором, яким пливла ще дев'ять годин Балтійським морем до міста Мальме на півдні Швеції.

Дорогою познайомилася з іншими учасниками змагань, які приїхали з усіх куточків світу. Серед них – пара німців, що подорожувала на авто, яке перевезли поромом. Любі пощастило: у їхній машині було місце, тож вона проїхала з ними по Швеції ще 1600 кілометрів.

Відвідини нацпарку Скулескуген у Швеції

Дорогою новостворена група навідалася до національного парку Скулескуген у Швеції на узбережжі моря, що включений до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Відвідування парку на той момент було безкоштовним.

Зокрема, там розташований унікальний скелястий каньйон, який утворився внаслідок другого льодовикового періоду. Скулескуген – це місце, де море зустрічається з горами, адже це найбільш піднята берегова лінія в Швеції і не тільки. Також у парку можна побачити прадавні ліси, унікальні кам'яні утворення та гроти, а ще зустріти диких тварин.

Ппід час подорожі мандрівників вразило, як у Швеції дбають про туристів. Тут, на відміну від європейських заборон, дозволено розкладати намети будь-де, окрім приватної території. Навіть серед дикої природи всюди є вбиральні, деякі – із сучасними унітазами, а укритися від снігу можна у шелтерах – навісах без вікон та дверей.

Для більш комфортного перебування є так звані кабіни: повноцінні дерев'яні будиночки із усім необхідним для того, щоби подорожні могли відпочити, обігрітися, переночувати. Крім того, буковинка була вражена тим, що біля цілком справних пічок вже стоять заготовлені дрова.

"Ці кабіни розташовані у середньому за 20-30 кілометрів одна від одної. Вони є всюди. Всередині дуже затишно. Місцеві комуни дбають, щоби там завжди були дрова. Тож кожен може будь-коли навідатися туди і розпалити піч. Самим рубати дрова там суворо заборонено.

Також поряд скрізь є туалети: дерев'яні, як у наших селах, та з унітазами. Шведи страшенно не люблять, коли туристи ходять десь під дерева-кущики із серветками. Загалом усе дуже цивілізовано. За дотриманням порядку стежать рейнджери. Вони щиро радіють туристам, завжди готові допомогти кожному. Це дуже імпонує", – усміхається дівчина.

Звідти мандрівники дісталися полярного кола на крайній півночі Швеції. Дорогою вони бачили пару північних оленів – тварини спокійно стояли на засніженій дорозі й зовсім не зважали на авто. Відчувалося: саме вони тут господарі, а не люди, зауважує Любов.

Екстремальні гонки замерзлою річкою

Гонки Lapland Arctic Ultra стартували 2 березня у маленькому містечку Оверкалікс шведської провінції Норботтен. Шлях пролягав замерзлим руслом річки Калікс, що протікає у цьому регіоні. Напередодні випав сніг.

"Та перед цим був період відлиги і лід підтанув, став м'яким. Було вкрай важко бігти. Вже скоро взуття промокло повністю. На кожному кроці ноги вгрузали у кригу. Дуже швидко починаєш відчувати втому і біль у ногах. Чимало учасників – професійних спортсменів – виявилися неготовими до таких умов", – зазначає мандрівниця.

При цьому, за її словами, кожен мав змогу обрати дистанцію: на 20, 50, 185 або 500 кілометрів. Долати її можна було пішки, на лижах чи навіть велосипедах. Любов як новенька у таких гонках обрала найкоротшу – на 20 кілометрів. І пройшла її усього за 2 години 44 хвилини. Точніше, не пройшла, а пробігла, забезпечивши собі переконливу перемогу. Дівчина прибула першою, обігнавши навіть учасників на лижах.

"Усі ці 20 кілометрів я просто бігла, тому й виграла. Бо не знала, що можна йти, – усміхається Любов. – Було нелегко, та я терпіла і не зупинялася. Раніше професійно займалася маунтенбайком, здобула розряд кандидата в майстри спорту. Також маю чималий досвід подорожей Карпатами за різних погодних умов. Тож достатньо акліматизована до зими і звикла до фізичних навантажень. Більшість учасників одразу рванули і виснажилися. Дехто використовував льодоступи, та вони загрузали у кризі та лише заважали. Я ж рухалася рівним темпом без усілякого допоміжного інвентарю.

Уздовж траси стояли намети із напоями та перекусами, де можна було підкріпитися. Мені гукали: "Може, щось потрібно?". Та я дякувала і відмовлялася. За всю дистанцію навіть ковтка води не випила. Відчувала азарт змагань, прагнула викластися на повну. Для мене це був виклик" – каже дівчина.

Значною мотивацією для участі у гонках для Люби стало знайомство із досвідченими мандрівниками. Серед них – всесвітньовідома польська блогерка Ева зу Бек.

"Торік Ева була зареєстрована на 185 кілометрів. Але у її собаки, з яким долала шлях, виникли проблеми із лапкою, тож Ева зійшла з дистанції. Цього року вона поставила за мету пройти 500 кілометрів. І вона це зробила!", – захоплюється Любов.

За її словами, змагання регламентовані чіткими правилами. Наприклад, 500 кілометрів треба подолати не пізніше, ніж за десять днів. Щодня слід проходити близько 50 кілометрів. Якщо організатори бачать, що учасники не вкладаються у ці вимоги, їх знімають з гонок, бо шансів дійти вчасно все одно вже нема.

"Це змагання, у яких треба показати свою силу і витривалість. Я у захваті від тих, хто наважився на тривалі дистанції, вони надзвичайно відважні люди. Адже це не те, що по асфальту бігти, а дорогою, яку замітає снігом. За собою тягнути сани з речами. Хочете – спите в снігу, хочете – у наметі. Їжте, що забажаєте, ваш клопіт. Так, є маркування, підтримка організаторів. Якщо виникли проблеми – можна їм зателефонувати і викликати снігохід. Та загалом ви повністю автономно долаєте цю дистанцію. Усе необхідне має бути з вами. Саме тому перед початком змагань перевіряють спорядження. Якщо ваш спальник не розрахований на 45-градусний мороз, вас не допустять до змагань. Також обов'язковою умовою є базове володіння англійською, щоб у випадку непередбачуваної ситуації ви могли порозумітися з організаторами та учасниками", – розповідає мандрівниця.

Фінанси – болюче питання

За всі роки змагань Lapland Arctic Ultra Любов Бойко стала першою учасницею з України. На жаль, у рідній країні фінансової підтримки для своєї поїздки вона не знайшла. Засмучена, вона вже навіть думала відмовитися від змагань. Втім, здійнити мрію допомогли шанувальники її блогу з-за кордону, які взяли частину витрат на себе. Також організатори дозволили їй не сплачувати реєстраційний внесок за участь – зазвичай його вартість становить приблизно від 50 євро на короткі дистанції та понад 2500 євро на найдовші.

"Я зверталася до знайомих, які мають певні фінансові можливості. Розповіла, що хочу гідно представити Україну, а також розповісти про Арктику на своєму каналі. Та стикнулася зі скепсисом – мовляв, не на часі, навіщо мені це треба. Хтось каже: "Ти ж це робиш для себе". Насправді не зовсім. Своїми подорожами я намагаюся мотивувати інших, показувати, що немає нічого неможливого. Якщо кожен буде перебувати лише у своїй тісній бульбашці, ми просто перетворимося на купку торгашів без вищих прагнень, цілей. Треба демонструвати, що, попри війну, ми здатні на неймовірні речі. До мене на змаганнях було багато уваги не як до Любові Бойко, а як до українки, яка, незважаючи на такі складні часи, все ж змогла приїхати і показати гарний результат", – каже дівчина.

Наступного року вона планує спробувати свої сили на дистанції 185 кілометрів, та це залежить від фінансових можливостей.

"Дехто запитує: "І скільки коштує таке задоволення поїхати в Лапландію?"... З одного боку, це справді круте задоволення. Але це не те, коли тебе привезли, нагодували, розмістили в готелі. Туди навіть доїхати складно. Ти сам-один їдеш у невідомість. Так, я там зустріла однодумців. Та це все вже відбулося в процесі", – зауважує співрозмовниця.

"Аномально тепла" Арктика та фантастичне полярне сяйво

Після змагань Любов разом із іншими учасниками відправилася мандрувати Арктикою.

"Мені дали сани, які називаються "пулька". Із наплічником немає сенсу ходити, бо там всюди глибокий сніг, у який постійно провалюєшся. Шведська Лапландія – переважно рівнинна, гір мало. Розроблені маршрути, якими їздять туристи на поширене в цих краях полювання на північних оленів. Також там популярне катання на снігоходах. Ми часом використовували їхні сліди, щоб не провалюватися по пояс у сніг. Подолали декілька маршрутів. Часто вони пролягали через замерзлі озера. Отак ідеш два-три кілометри по кризі, й відчуваєш, як холод аж випаровується із водойми. Хоча я звикла до морозів, та все одно промерзала до кісток. До речі, цьогоріч у Лапландії було аномально тепло: переважно до 20, максимум 30 градусів морозу. Через це у мене не було проблем із акліматизацією, бо у Карпатах також зазвичай до мінус 20 градусів. Можна сказати, я із нашої Арктики переїхала до шведської", – усміхається мандрівниця.

Любов дуже хотіла побачити полярне сяйво, яке раніше спостерігала лише на фото та відео. Проте у перші дні було хмарно, постійно сніжило.

"Є спеціальні додатки в телефоні, які прогнозують ймовірність появи полярного сяйва. Я встановила собі такий додаток і постійно його моніторила. Впродовж першого тижня ця ймовірність становила не більше 30 відсотків. Та ось нарешті ми його побачили. Це було у гірській частині Лапландії. Ми спостерігали сяйво з кабіни, в якій зупинилися переночувати. Це було неймовірно. Довкола за десятки кілометрів – жодного населеного пункту, не заважає стороннє освітлення. Наш будиночок – на вершині гори, серед тундри. А все небо залите однорідним зеленим сяйвом. Я кілька годин фотографувала цю красу", – згадує дівчина.

Вдруге буковинка побачила полярне сяйво незадовго до завершення мандрівки. Тоді сильно похолоднішало, до мінус 30-ти градусів уночі. Саме така погода найбільш сприятлива для появи цього унікального оптичного явища.

"Близько десятої вечора ми пішли до річки. І звідти милувалися сяйвом. Цього разу це була гра різних фігур. Вона дуже динамічна: на кілька хвилин якесь видиво могло виринути із зеленого тла, потім зникнути, відтак знову з'явитися. Здавалося, у небі виграє світломузика", – захоплено переповідає Любов.

Настав час рушати додому. Цю подорож, каже дівчина, вона запам'ятає на все життя. Хоча попереду, сподівається, їх буде ще багато. Бо вже через кілька днів після приїзду додому невтомна мандрівниця знову вирушила у Карпати.

Найкращий час почати – вже і зараз

"У мандрівках відчуваю, що моє життя не минає марно. Наша основна цінність – це час, який не повернеш. День може минути на дивані, або ми можемо зробити купу всіляких речей. Пригадую, коли почалася повномасштабна війна, всіх охопила паніка, я також мала стрес. Втім, виникло відчуття: навіть якщо моє життя зараз обірветься, мені не шкода за те, як я його прожила. Я не гналася за посадами, кар'єрою. Просто робила і роблю те, що надихає", – каже дівчина.

Тим, хто мріє й собі податися в мандри, Любов радить: найкращий час – це вже. Бо коли ви відкладаєте, сумніваєтеся, обдумуєте своє бажання, то є велика ймовірність, що ви його так і не втілите.

"Не ставте перед собою кінцеву мету, а просто робіть перший крок. Почніть із маленького. У процесі ви зустрінете близьких по духу людей, зрозумієте, що вам потрібно, виявите свої слабкі місця, знатимете, над чим працювати. А не так, що: "Зараз я не можу піднятися на Еверест, значить, не буду взагалі нічого робити".

Галина Олійник

УНІАН в Google News