Останні краплі: Україна за крок від графіків подачі води

Водоканали опинилися на межі виживання через колосальні суми боргів. УНІАН з’ясував, чому ситуація стала критичною, чи загрожують українцям погодинні графіки відключення води, та як мають зрости платіжки для стабільного водопостачання.

У квітні мешканці Рівного були за крок від масових відключень води. У місцевому водоканалі заявили, що подаватимуть воду з пониженим тиском в окремі години вдень, коли вартість електроенергії найвища, і вночі – усе через "скрутне фінансове становище підприємства". Іншими словами, частину доби у рівненських споживачів з кранів мала текти вода зі слабким напором – це означає, що до жителів верхніх поверхів вона могла не доходити взагалі.

"До погодинної подачі води із пониженим тиском нас змушує скрутна фінансова ситуація, яка склалася на підприємстві через невідповідність наших тарифів реальній економічній ситуації. І мова зараз не про прибутки, а про те, щоб водоканал просто вижив", - пояснював виконувач обов’язків директора "Рівнеоблводоканалу" Андрій Грухаль.

Місцева влада у той же день відтермінувала запровадження обмежень. Хоча жителі міста все одно періодично стикаются з проблемами у водопостачанні через пошкодження зношених мереж.

Ситуація в Рівному не унікальна. За словами директора Центру досліджень енергетики Олександра Харченко, загроза обмежень у подачі води нависла над кожним українським містом.

"Уся територія країни рівномірно покрита цією проблемою. Вона є в кожному абсолютно водоканалі", - зазначає експерт у коментарі УНІАН. 

Проблема водоканалів полягає в тому, що з року в рік їхні витрати невпинно зростають: у першу чергу, через подорожчання електроенергії, крім того, збільшуються ціни на реагенти для очищення води та паливно-мастильні матеріали, що необхідні для виїзду аварійних бригад. Зростає й податкове навантаження на підприємства. До того ж, через міграцію значної частини населення за кордон скорочується й кількість споживачів послуг водоканалів (а отже і їхній сумарний дохід).

Як пояснює Олександр Харченко, витрати на електроенергію складають близько половини від загальної суми витрат водоканалів. Оскільки подача води до кранів та її відведення каналізацією виконується за допомогою електричних насосів.

Керівник асоціації водоканалів "Укрводоканалекологія" Дмитро Новицький зазначає, що чиннимитарифами на сьогодні покривається лише 70% витрат підприємств, через що вони накопичують збитки.

"За даними Світового банку, Уряду України та Європейської комісії, загальні збитки у секторі централізованого водопостачання та централізованого водовідведення оцінюються у 4 мільярди доларів, а втрати – у $11,6 мільярда. Фінансовий стан водопровідно-каналізаційних підприємств є критичним", - зазначив він.

За результатами ж 2024 року українські водоканали зазнали збитків у 5,1 мільярда гривень. При цьому в асоціації наголошують, що помічною була фінансова допомога у 4 мільярди - без неї збитки підприємств сягнули б 9,1 мільярда гривень.

Директор Центру досліджень енергетики Олександр Харченко наголошує, що пускати цю ситуацію на самоплив ризиковано.

"Потім в один день це стане великим проблемним "вибухом". І вже в такому випадку доведеться обмежувати водопостачання ледь не по всій країні. Ця проблема релевантна фактично для будь-якого міста. Водоканали мають шалені проблеми", - попереджає експерт.

Політична боротьба за тарифи

Тарифи для найбільших водоканалів, що обслуговують один або кілька населених пунктів з сумарною чисельністю населення понад 100 тисяч осіб та постачають понад 300 тисяч кубометрів води на рік, встановлює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП).

Навесні минулого року регулятор змінив тарифи для непобутових споживачів низки водоканалів. Проте для населення вартість послуг цих підприємств не переглядалася вже понад три роки (попри неодноразові спроби НКРЕКП винести це рішення на обговорення – уряд та навіть президент виступали категорично проти здорожчання води, надаючи перевагу підвищенню платіжок за світло).

Для менших же водоканалів, які не підпадають під регулювання НКРЕКП, цінову політику визначає місцева влада – виконавчі комітети місцевих рад. Проте, як зазначає Олександр Харченко, місцеві чиновники також свідомо затверджують занижені тарифи (з політичних міркувань), які не покривають базових витрат на електроенергію, не кажучи вже про модернізацію систем, ремонт насосів і заміну труб.

За словами в.о. директора "Рівнеоблводоканалу" Андрія Грухаля, нині економічно обґрунтований тариф мав би складати 57,07 гривень за постачання та відведення кубометра води для усіх без винятку категорій.

"Особливо для населення, яке складає левову частку споживачів послуг "Рівнеоблводоканалу". Втім, саме для населення діючий тариф дуже далекий від реалій, бо досі залишається на довоєнному рівні (2021 року) і складає із ПДВ 32 грн. 60 коп.", - додав очільник підприємства.

Давайте порахуємо. Зараз умовне домогосподарство з двох осіб, яке споживає, в середньому, 6 кубометрів води на місяць, сплачує "Рівнеоблводоканалу" 195,6 гривень. У разі підвищення тарифу до зазначеного Андрієм Грухалем рівня платіжка зросла б до 342,42 гривень.

Схожа ситуація і у інших українських містах. Для порівняння, кияни платять 16,16 гривень за кубометр холодної води і ще 14,22 грн за водовідведення. Разом виходить 30,38 гривень. На думку головного наукового співробітника Національного інституту стратегічних досліджень Геннадія Рябцева, економічно обґрунтований тариф для жителів столиці мав би бути у два-три рази вищим.

Слід додати, що вартість послуг може різнитися залежно від міста. Наприклад, у Львові тариф за водопостачання й водовідведення становить трохи більше 25 грн/куб, у Харкові - приблизно 24 грн/куб, а в Житомирі - більше 37 грн/куб.

Водоканали переконані – підвищення тарифів у зазначених межах не буде критичним для українських родин (особливо у порівнянні з платіжками за світло та опалення), тоді як для власне підприємств цей крок стане рятувальним колом, яке допоможе їм забезпечувати стабільне та безперебійне надання послуг.

Звісно, питання збільшення платіжок є доволі болісним для населення – особливо в умовах війни. Але чим довше чиновники ігнорують водоканали, тим вищою буде сума втрат, і тим більше зрештою доведеться заплатити кожному споживачу. Адже проблеми підприємств щороку накопичуються.

Пошук інших можливостей

Втім, не усі згодні з необхідністю підвищувати тарифи на водопостачання та водовідведення для населення. За словами голови спілки споживачів комунальних послуг Олега Попенка, платіжки українців й без того за минулий рік зросли, в середньому, на 20%. Вирішення проблеми він вбачає у державній підтримці. Насамперед, у включенні водоканалів до програм доступного кредитування, що дозволить оновити обладнання і суттєво зменшити споживання електроенергії.

"Є приклади, де місцева влада розуміє соціальну важливість водоканалів. У Полтавській області, наприклад, обласний бюджет щомісяця компенсує різницю в тарифах. У місті Лубни це роблять уже третій рік поспіль", - каже експерт.

Втім, потрібно розуміти, що навіть у разі державної підтримки водоканалів, у підсумку всі витрати все одно покриватимуть самі ж громадяни через сплату податків.

Водночас, Попенко критикує керівництво "Рівнеоблводоканалу", яке пригрозило обмежити водопостачання населенню через накопичені борги за електроенергію.

"За законом водоканали не мають права обмежувати водопостачання чи водовідведення для споживачів, - каже експерт. - Але, на жаль, у реальності вони можуть знайти привід. Наприклад, посилатися на аварії, технічні несправності тощо. Такі випадки трапляються. У Житомирі, наприклад, наприкінці 2023 року вийшов з ладу центральний колектор, модернізований за кошти європейських партнерів. У результаті кілька тижнів мешканці міста залишалися без централізованої води й користувалися привозною".

За його словами, водоканали мають власників у вигляді обласної чи місцевої влади, які й мають нести відповідальність за модернізацію, контроль і розвиток. У Кропивницькому, наприклад, обласна влада допомогла залучити кошти європейського фонду і модернізувати водоканал, що дозволило знизити споживання електроенергії на чверть.

Варто відмітити, що Європа не стоїть осторонь. Так, Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) виділяє 300 мільйонів євро на відновлення енергетичної та критичної інфраструктури. З них, зокрема, 100 мільйонів підуть на реалізацію проєктів, спрямованих на покращення водопостачання та водовідведення. Ще 100 мільйонів євро передбачено на відновлення об’єктів водо-, теплопостачання та водовідведення.

Проте цих коштів не вистачить на покриття усіх збитків та втрат, яких зазнали українські водоканали.

Гаряча проблема 

Через дискусії щодо можливого (та, зрештою, невідворотного) зростання тарифу на холодну воду у багатьох споживачів постає логічне запитання: чи потягне це за собою подорожчання води гарячої?

За словами головного наукового співробітника Національного інституту стратегічних досліджень Геннадія Рябцева, ситуація трохи складніша. Зв'язок між тарифами на холодну і гарячу воду дійсно існує, однак він не є визначальним.

"Безумовно, якщо зросте ціна на холодну воду, це може вплинути і на собівартість гарячої. Але все ж таки основною складовою тарифу на гарячу воду є електрична енергія, а не вартість самої води", - пояснює експерт.

Тобто головне джерело витрат при наданні послуги є саме енергоносії, необхідні для нагрівання води до нормативної температури. Власне, з цього й формується тариф.

"Словосполучення "ринковий тариф" у контексті гарячої води є некоректним, адже самого ринку фактично не існує. Ми маємо справу з природною монополією. У столиці немає конкуренції між постачальниками", - відповідає експерт Рябцев на те, якою могла б бути реальна ринкова ціна на гарячу воду.

Відтак, єдине, про що можна говорити – це економічно обґрунтований тариф, який повинен покривати реальні витрати на надання послуги. Проте наразі вартість, яку сплачують споживачі, є заниженою з політичних причин.

"Тарифи, які платять споживачі, часто не відповідають реальній собівартості. Це створює системну проблему, - вважає Рябцев. - Потрібен аудит. Лише повна ревізія витрат, процесів і фінансової дисципліни дозволить зрозуміти, наскільки обґрунтованими є тарифи, де криються основні втрати, та хто реально виграє від того, що ситуація не змінюється".

Водночас важливо зазначити, що наразі тарифи на гарячу воду в Україні офіційно залишаються без змін через запроваджений мораторій, згідно з яким заборонено підвищувати ціни на газ, централізоване теплопостачання та гарячу воду протягом дії воєнного стану та ще 6 місяців після його завершення.    

Проте питання прозорості тарифоутворення та накопичення боргів нікуди не зникає, а навпаки, нагадує про себе дедалі частіше.  

Ситуація із водопостачанням в Україні є прикладом того, як інфраструктура, від якої залежить якість життя мільйонів громадян, може опинитися на межі колапсу через економічну неефективність та ігри в популізм. Державі нарешті необхідно розставити пріоритети, провести аудит видатків, переглянути тарифну політику та втрутитися у ситуацію, що склалася, поки не стало запізно. Водоканалам, у свою чергу, необхідно провести і свою масштабну "домашню роботу" - прибирати непродуктивні витрати, мінімізувати крадіжки на місцях та зменшувати енергозалежність. Якщо цього не буде зроблено, приклад Рівного масштабується на інші міста – і з гіршими наслідками.

Дмитро Петровський, Тетяна Стежар

УНІАН в Google News