Видання NYP з посиланням на чиновників, обізнаних з деталями мирної угоди, повідомляє, що Україна начебто готова відмовитись від частини окупованих Росією територій, якщо це вважатиметься визнанням "де-факто", а не "де-юре". В матеріалі йдеться про те, що ""де-факто" означає: ми визнаємо, що росіяни окупували цю землю, але ми не кажемо, що [Україна] відмовиться від неї назавжди. "Де-юре" означає: ми визнаємо, що [росіяни] захоплюють цю землю, і ми ніколи більше її не побачимо".
Впевнений, що Кремль довів до нової адміністрації США всі свої "хотєлки" ще 18 лютого 2025 року, коли в Ер-Ріяді за посередництва міністра закордонних справ Саудівської Аравії принца Фейсала бін Фархана аль-Сауда та радника з національної безпеки Мосаада бін Мухаммеда аль-Айбана вперше зустрілися спеціальний посланець президента США на Близькому Сході Стів Віткофф, держсекретар Марко Рубіо, радник з нацбезпеки Майк Уолтц із помічником президента Росії Юрієм Ушаковим та головою МЗС Росії Сергієм Лавровим.
Сказати, що американська сторона була приголомшена забаганкам Кремля, це нічого не сказати. Адже тут були всі вимоги, які раніше озвучувалися Путіним: і денацифікація, і демілітаризація, і не вступ України до НАТО і, зрозуміло, міжнародне визнання російськими всіх окупованих українських земель, включаючи Крим.
Власне, Трамп та його оточення опинилися у пастці, в яку потрапили виключно зі своєї вини.
Досить згадати потік доброзичливих меседжів у бік Путіна та Росії, які ними озвучувалися ще задовго до початку переговорів. Врешті, Москва замріялась і назовні вилізла вся російська імперська сутність…
...Тепер, як мені здається - тут я переходжу вже до припущень - адміністрація Трампа тестує керівництво та політикум України, організовуючи різні вкиди на тему територіальних поступок з нашого боку. Мовляв, без них неможливо буде завершити російсько-українську війну та досягти стійкого миру.
Відповідно, з боку Києва має зберігатися категоричне неприйняття будь-яких, навіть гіпотетичних, пропозицій про територіальні поступки України в обмін на мир. Бо зрозуміло, що в такому разі не буде ні миру, ні майбутнього української держави.
Водночас, оскільки такі провокації продовжуватимуться, українській владі та політикам слід давати жорстку відсіч у кожному випадку, коли за ними стоятимуть реальні політики.
Тут доцільно сказати, що Меджліс кримськотатарського народу виходить з неприйнятності як варіанта щодо визнання "де-факто" контролю Росії над Кримом, так і, тим більше, варіанта міжнародного визнання російського статусу Криму.
Наша позиція, яка цілком спирається на міжнародне право та абсолютно відповідає національному законодавству України, полягає в наступному: Крим є батьківщиною корінного кримськотатарського народу та невід'ємною частиною України. Відповідно, ніхто й за жодних обставин не може вирішувати долю Криму, окрім української держави та кримськотатарського народу.
