Під кінець року українці підводять підсумки 2024-го та розмірковують про виклики для України від прийдешнього 2025-го. І, принципі, все доволі очевидно.
Настрої бізнесу останні місяці, м’яко кажучи, не найкращі. Відбувається уповільнення економічного зростання. Причина — дії держави, які погіршують умови (невиправдані зміни в податковій системі замість системних реформ, відмова від впровадження бронювання критичного персоналу, недофінансованість програм на кшталт 5-7-9), проблеми з доступом до фінансів, електрики та логістичних шляхів. Нестача кадрів в бізнесі вже перетнула межу в 30% (дослідження Advanter Group)…
Погіршення співвідношення працюючих до пенсіонерів і людей з інвалідністю, що вже є критичним для економіки і спроможності державного бюджету.
Висока розповсюдженість проблем з ментальним здоровʼям українців (більше 60%) та бажання молоді виїхати з України (83%) створюють суттєвий тиск на спроможність країни до стратегічного розвитку (дослідження Центру соціальних змін та поведінкової економіки).
Невирішеність ключових (дорослих) суспільних питань щодо справедливості, пенсійної реформи, спільної візії майбутнього, стратегії та визначення перемоги тощо — також є кричущою.
Не на користь Україні складаються і глобальні сценарії. Хоча у 2025 році ми маємо гарантії по фінансовій і частково військовій підтримці, що знімає ризик економічного занепаду, проте "на столі" немає розуміння військової та/чи політичної перемоги України.
Згідно з одним з популярних для обговорення сценаріїв, США робитимуть максимум для того, щоб перехопити в Китаю вплив на Росію, для чого будуть погоджуватися на пропозиції замирення в Україні з фактичним визнанням (хоча навряд чи це буде формалізовано) російського контролю над окупованими територіями, знімати частину санкцій тощо.
Такий сценарій не є реалістичним з огляду на його "ефективність". Адже і Китай легко не віддасть контроль над РФ, і Україна навряд погодиться на такий "розмін", і Росія навряд виступить проти Китаю, навіть за умов формального відновлення імперії… Та спроба його реалізації – цілком ймовірна. Хоча значно ймовірнішим є продовження війни, посилення військової допомоги Україні з боку США як відповідь на провал сценарію замирення.
З іншого боку, якщо сценарій замирення в тому чи іншому вигляді буде реалізовано, то перед Україною постає ще один виклик — внутрішньополітичний.
Як не відкрити кордони (запобігти виїзду чоловіків перед наступною фазою війни) в умовах призупинки воєнного стану?
Як провести вибори і при цьому не допустити внутрішнього протистояння, що відкрило б "ворота" для гібридної агресії РФ? І багато інших питань…
Інерційно подібний сценарій більше на користь посилення Росії. І у випадку його реалізації українському суспільству доведеться швидко подорослішати.
Але найбільший виклик 2025-го року – це підготовка до 2026-го.
Так, у 2025-му буде складна ситуація і на фронті, і в енергетиці, і в економіці, і в демографії, і в суспільних відносинах. Складна, але не катастрофічна. Складна, але контрольована. Натомість 2026-й рік виглядає таким, який перебуває за горизонтом подій як для України, так і для світу.
Там, у 2026 році, можуть відбутися події, які докорінно цей світ змінять. І мова не тільки про можливі пандемії, екологічні та техногенні (в тому числі викликані стрімким розвитком ШІ) катастрофи. І йдеться не лише про ризик поширення Третьої світової війни. Там, за горизонтом подій, цілком ймовірний розпад існуючої системи міжнародних договорів і інституцій… При цьому світ не готовий до розгортання світової війни, не має достатнього розуміння потрібних технологій, не готовий економічно.
Тому українська адаптивність, інновативність, самозарадність суспільства можуть стати відповіддю для світу і основою субʼєктивізації України. Тобто, у майбутньому Україна може бути цікавою для глобальних партнерів саме з огляду на пошук відповідей щодо нової системи безпеки.
Андрій Длігач – д.е.н, професор КНУ імені Тараса Шевченка, голова Advanter Group, співзасновник Центру економічного відновлення
