"Демонстрація Усиком шаблі Мазепи – це тріумф спортсмена, України і нашого музею", - директор Чернігівського історичного музею Максим Блакитний

Директор Чернігівського історичного музею Максим Блакитний в інтерв’ю УНІАН розповів, що передувало демонстрації шаблі Івана Мазепи українським боксером Олександром Усиком після бою, у скільки її оцінили за кордоном та яке значення мав цей показ.

Торік наприкінці грудня український боксер Олександр Усик після перемоги в бою-реванші над Тайсоном Ф'юрі у Саудівській Аравії підняв над головою шаблю гетьмана Івана Мазепи, щоб продемонструвати її мільйонами глядачів у всьому світі. Цим жестом боксер нагадав про видатного гетьмана, мецената, який понад три сотні років тому боровся за свободу України від імперського панування Москви. 

"Століттями Росія паплюжила ім'я гетьмана Мазепи. Тепер воно повертається у світовий медіапростір і отримає визнання, на яке заслуговує. Все тільки починається", - написав Усик в одній із соцмереж. 

Експонат, якому понад 300 років і який коштує сотні тисяч євро, зберігається в Чернігівському історичному музеї імені В. В. Тарновського – одному з найстаріших і найбагатших за своїми фондами регіональних музеїв України. На початку січня шабля вже повернулася із закордонної мандрівки до музею.

УНІАН поспілкувався з виконувачем обов’язків директора музею Максимом Блакитним про роботу музейників під час війни, чому саме такий експонат обрали для демонстрації після боксерського поєдинку, як шабля мандрувала до Саудівської Аравії, та які ще експонати чернігівського музею заслуговують на міжнародне визнання.

Пане Максиме, розкажіть, як виник проєкт з демонстрацією оригінальної шаблі Івана Мазепи з колекцій музею на боксерському рингу? Чи одразу ви погодилися взяти в ньому участь?

На початку листопада 2024 року до нас звернулися партнери з Фонду Олександра Усика та громадської організації "Ukraine WOW" і запропонували подумати над представленням після бою експоната чи експонатів, які б репрезентували період козацтва (оскільки спортсмен цікавиться саме цим періодом української історії і періодично його популяризує). Спочатку ми міркували про організацію міні-виставки: кілька вітрин, експонати, але часу було занадто мало. Відібрали фото та надіслали на погодження, що можемо запропонувати. Зі слів партнерів, Усик зацікавився ідеєю продемонструвати після бою шаблю Івана Мазепи. І потім почалася робота над тим, як створити умови для безпечного вивезення предмету, його перебування за кордоном і повернення назад. 

Оскільки вперше мали справу з вивезенням історичного експонату в такому форматі, Міністерство культури та стратегічних комунікацій України забезпечило підтримку на всіх рівнях. Долучилося також Міністерство закордонних справ України. Колосальну роботу провело Посольство України в Королівстві Саудівська Аравія. Адже країна, що сповідує фундаментальний іслам, має свою специфіку, хоча робить певні зрушення в сфері дозвілля та розваг. 

Зізнаюся, що спочатку до демонстрації шаблі на рингу я ставився доволі скептично, оскільки цей проєкт вимагав значної комунікації на всіх рівнях та погоджень. На початку грудня я дуже сумнівався, що це вийде, навіть були думки відмовитися взагалі. Але збіглися багато чинників – місце, час, удача – і все завершилося успішно. Я не очікував такого резонансу.

Мабуть, основний чинник – перемога українського боксера? Бо інакше демонстрація б не мала жодного сенсу.

Так, і це теж. Ці питання ми прогорювали на етапі консультацій. До речі, це реставратори з Національного науково-дослідного реставраційного центру України, з якими ми співпрацюємо понад 20 років, порадили саме в такий спосіб експонувати шаблю – на рингу після перемоги. І сторона Олександра Усика пристала на це. Домовились: якщо буде перемога – музейний предмет демонструється, якщо ні – не демонструється. Наші партнери погодилися йти на такі ризики, і вони виявилися виправданими. 

Як гарантували безпеку під час вивезення шаблі за кордон?

Насправді всі нюанси щодо вивезення музейних предметів прописані на рівні законодавства. Якби ми не зібрали необхідні документи, то дійство б не відбулося. Основні документи надає Міністерство культури – це наказ міністра та свідоцтво на тимчасове вивезення культурних цінностей, без них будь-які експонати вивезти неможливо. До міністерства ми оперативно подали пакет документів, його основу становили контракт між сторонами та документальні гарантії безпеки експоната. 

Крім цього, рух предмета супроводжували листами - і на митницю, і на прикордонників. Адже шабля вирушила в свою мандрівку 17 грудня, а бій був 21 грудня. У цей час європейські країни - а шаблю доставляли через Австрію - входили в період різдвяних свят, що теж було додатковим ризиком. Могли бути якісь затримки. На щастя, цього не сталося.

На вашу думку, яке значення мала демонстрація шаблі на таку велику аудиторію?

Це тріумф Олександра Усика, України і нашого музею. На сьогодні цю подію мало з якими заходами можна порівняти, якщо говорити про аудиторію охоплення та резонанс. Навряд чи можна це поставити в ряд із міжнародними виставками чи науковими конференціями. Це рівень Олімпійських ігор - ніби ми отримали золоту медаль. Або перемоги на "Євробаченні"… 

Такого ще не було в нашій діяльності і резонанс, дійсно, значний. Доволі дивне поєднання спорту й історії на рівні шоу, але шоу має тривати. Все було зроблено на найвищому рівні. Я відчув пієтет у ставленні до шаблі і до постаті українського гетьмана Івана Мазепи. 

Ви були присутні під час цього дійства?

Моє перебування в Ер-Ріяді було коротким – менше двох діб. Але я мав можливість поспілкуватися із представниками Посольства України в Королівстві Саудівська Аравія. Я розповів, що в колекції музею є ще інші різновиди зброї, в тому числі окремі зразки холодної зброї, пов'язані з країнами Близького Сходу, ісламським світом. А там нині є інтерес до цих речей та їхньої історії. Тому співпраця нашого музею з цією країною може продовжитися.  

Загалом це не єдиний експонат у колекції музею, дотичний до постаті гетьмана Івана Мазепи?

Так. Ми маємо ще одну шаблю, вона простіша у виконанні, проте збереглися її оригінальні ножни (піхви). З початку 2024 року ця шабля експонується на виставці у Стокгольмі, присвяченій 1000-літтю історичних зв'язків між Швецією та Україною.  

Натомість шабля, що демонструвалася після бою Олександра Усика, має вищу художню цінність і цікава з точки зору мистецького оформлення. Піхви цієї шаблі не збереглися.

Наскільки цей експонат добре досліджений?

Ця шабля непогано досліджена. Це автентичний предмет, який відповідає часовим рамкам життя і діяльності Івана Мазепи, принаймні це стверджують історики, які її досліджували. Експонат потрапив до музею на початку XX століття із колекції старожитностей мецената Василя Тарновського. У каталозі його зібрання зазначено, що це шабля Івана Мазепи, яку гетьман подарував чи надав осавулу Савичу. Тарновський придбав шаблю в нащадків осавула. Однак документів, які б засвідчували ці факти, немає. 

Клинок – автентична робота того часу – фахівці схиляються, що виготовлений він на території колишньої Османської імперії у м. Стамбул, ймовірно, вірменськими майстрами, оскільки присутня саме християнська символіка. Шабля із булатної сталі. Ця сталь, завдяки особливій технології виготовлення, відрізняється своєрідною внутрішньою структурою (візерунком) поверхні, твердістю та пружністю. 

Партнери обіцяють знайти кошти на реставрацію цього унікального експонату і провести його поглиблене дослідження з використанням сучасних технологій. Ймовірно, це допоможе нам отримати додаткові факти і знання щодо історії цього предмету. 

З історичного погляду ця річ – унікальна і безцінна. А якою може бути вартість шаблі?

Під час перевезення експоната шаблю оцінили у 220 тис. євро. Хоча, певною мірою, це умовна сума, яка дозволяла сплачувати партнерам необхідні збори за страхування. Адже чим більша вартість предмета, тим вищими є збори. 

Які ще цінні предмети зберігаються в колекції Чернігівського історичного музею?

Насамперед, це срібна шата кіота (оправа та основа, - УНІАН) чудотворної ікони Троїцько-Іллінської Богоматері, яка експонувалися до 2022 року. Цей предмет теж пов'язаний із Іваном Мазепою, оскільки виготовлений його коштом. Це унікальний витвір українських ювелірів кінця XVII століття і чи не найбільша у світі срібна шата кіота – одна з найкоштовніших перлин державної частини Музейного фонду України.

Ще я назвав би Рихлівську дарохранильницю з Рихлівського Миколаївського монастиря під Коропом. Це посудина, зроблена зі срібла, призначена для зберігання святих дарів, які використовуються під час причастя. Цей мистецький витвір датується серединою XVIII століття. Предмет високої мистецької цінності, бо ця річ була виготовлена на замовлення на території Німеччини (Аугсбург). В Україні немає аналогів, навіть ні з чим порівняти.

Кожний часовий період історії України має свої цінні та унікальні предмети в колекціях нашого музею. Київська Русь, наприклад, маємо кілька скарбів – вироби із золота та срібла, знайдені в Чернігові. Окремий аспект – предмети, виявлені під час археологічних розкопок поселення вікінгів у Шестовиці поблизу Чернігова – одного з найбільших поселень у Європі, датованих X століттям. Там теж є і зброя, і прикраси з дорогоцінних металів. Одягу козацької старшини в музеях не так багато збереглося з XVIII століття, а в нашому музеї є окремі речі, тому їх теж варто вважати цінними. Бо ці речі існують в одиничних екземплярах. 

Вважаю, що багато експонатів із колекцій Чернігівського історичного музею мають рівень національних пам'яток України. Тому маємо в планах розпочати роботу щодо підвищення статусу музею. Колекції заслуговують на те, щоб і музей мав статус національного. 

Після успішної презентації музею на міжнародному рівні, з'явилася інформація, що спонсори надали йому 1 млн грн. Як плануєте їх витратити?

Поки що ми маємо заяву від власників мережі магазинів. Вони хочуть виготовити і продавати в магазинах дитячу іграшку у вигляді шаблі Мазепи. Обіцяні кошти на наш рахунок ще не надійшли. Сподіваємося, що це станеться найближчими місяцями. З нагальних потреб – хочемо виконати технічне оснащення однієї або кількох зал, придбавши сучасне виставкове обладнання. Ймовірно, це буде зал, присвячений Іванові Мазепі та періоду його гетьманування. Поки ще думаємо над цим. Адже в наших колекціях чимало предметів козацької доби, які заслуговують на те, щоб бути доступними відвідувачам, у тому числі і ця шабля Мазепи. 

Розглядали ще варіант мікроавтобуса, оскільки він потрібен для роботи – реалізація виставкових проєктів, збір нових експонатів, розв’язання господарських питань, адже один із підрозділів музею розташований у містечку Седнів. У нас старий транспорт, і він дуже часто виходить із ладу. 

Ще важливим питанням є облаштування музейного укриття, аби  проводити там різноманітні заходи. Бо часом люди збираються до музею, а потім – обстріл, тривога – і звісно, вже ніхто не йде. Ми отримували в межах гранту окремі речі для укриття, але варто повністю осучаснити цей безпечний простір.

На початку повномасштабного вторгнення росіян евакуація музейних цінностей з Чернігова не проводилася. Чи мали ви інструкції, як діяти в такій надзвичайній ситуації? І чи маєте їх зараз?

На 2022 рік у нас не було навіть спеціальної тари для експонатів, це була проблема. Були картонні коробки, але збереженість предметів вони не забезпечать. Все вирішувалося під час війни - щоб була спеціальна пакувальна тара. 

Зараз все вже є, навіть додатково замовляли. Найбільш цінні речі упаковані належним чином, складені відповідні списки. Якщо що, ми отримуватимемо дозвіл на евакуацію, це не займе багато часу – півдня-день. Зараз доглядаємо за цими речами – періодично перевіряємо їхній стан, бо вони потребують відповідної вологості, температури. Адже одна справа – зберігати речі, що виготовлені з металу, а інша річ – із паперу чи тканини. Постійно про це думаємо, робимо необхідне і дивимося на ситуацію.

Як війна змінила діяльність закладу, адже один із його підрозділів розташовувався в селі Єліно, поблизу кордону з Росією?

Так, там був музей, присвячений подіям партизанської війни на Чернігівщині в роки Другої світової. Зараз у селі вже нікого не залишилося. Через щоденні обстріли з боку Росії там перебувати небезпечно. Музей зачинений, не працює. Все обладнання, яке фізично можна було перевозити, вивезли наприкінці 2022 - на початку 2023 року. На той час співробітники ще там залишалися, але з часом вони виїхали подалі від кордону – вглиб області. 

В селі згоріли десятки будинків. Але будівля музею, наскільки мені відомо, збереглася, хоча трохи обплавився сайдинг.

Чи поповнюєте зібрання музею новими експонатами, які розповідають вже про нинішню війну?

Так, війна поповнила наші фонди новими експонатами. Щось збираємо самостійно з 2022 року, щось передають місцеві жителі, військові. Це речі, які, з одного боку, розповідають про героїчний опір жителів Чернігівської області, а з іншого – свідчать про військові злочини російської армії. 

Ми вже підготували кілька виставок, присвячених подіям цієї війни, насамперед, обороні Чернігова. Наразі готуємо виставку, що розповідатиме про спортсменів, які загинули на війні. Тобто, тема спорту в музеї продовжується, цього разу – через звʼязок із війною. 

Фонди музею налічують до 200 тисяч експонатів, але виставлено до 10% історичних предметів. Чи є наміри, пропозиції збільшити площу експозицій музею?

Про це можна говорити лише після повернення до мирного життя. На сьогодні існують спеціальні приписи основний музейний фонд не демонструвати під час війни. 

У майбутньому хотілося б кардинально оновити експозицію військово-історичного музею, теж одного з наших підрозділів, розташованого у Чернігові. Багато речей варто прибрати з експозиції, натомість виставити те, що не демонструвалося раніше. Один із основних підходів, який на часі - демонструвати оригінали, а не копії. Колекція велика і заслуговує на те, щоб бути доступною для відвідувачів. 

У Седневі слід провести ремонтні роботи, обладнати зали. Приміщення є, хотілося б там розмістити етнографічні експонати, предмети, що колись експонувалися в Катерининській церкві, коли там був музей декоративно-ужиткового мистецтва. 

Ще давньою нашою проблемою є потреба в розширенні фондосховища. Але поки питання не вирішується. 

Яким загалом має бути сучасний український музей?

На основі оригінальних предметів ми маємо показувати історію України. В нашому випадку - з акцентом на історію Чернігово-Сіверщини, з урахуванням її історичних меж. Маю на увазі Стародубщину, яка історично належала Чернігівщині, а нині є частиною Росії. 

Варто прибрати міфи, нав'язані стереотипи. Сучасний музей неможливий без використання сучасних технологій – ЗD-зображення, віртуальний музей – всього, щоб бути привабливими і цікавими для відвідувачів різних категорій. 

Обов'язково – інклюзивність. Доступність для дітей – можливо, якась спеціальна кімната, щоб вони могли погратися із копіями експонатів. І місце для дозвілля – розмірковуємо над відкриттям маленької кав'ярні. Але, повторюсь, більшість із цих планів і намірів можна буде втілити лише після повернення до мирного життя.

УНІАН в Google News