Напередодні народний депутат України Максим Ткаченко повідомив, що велика кількість українців повертається на тимчасово окуповані території. Згодом цю інформацію спростували. Втім навіть згадка про неї може означати, що подібна проблема існує.
Наскільки глобальна ця проблема, чи продовжують українці виїжджати за кордон і в 2024 році та чого чекати після закінчення війни, УНІАН запитав у доктора філософських наук, головного наукового співробітника, директора Інституту соціології НАН України Євгенія Головахи.
Пане Євгене, днями нардеп Максим Ткаченко заявив, що велика кількість українців повертається на тимчасово окуповані території. Чи дійсно це масштабна проблема?
Сказати, що це масштабна проблема, не можна. Хоча б через те, що фіксувати її доволі складно, якщо взагалі можливо. Адже якщо люди й повертаються на тимчасово окуповані території - вони це роблять не через лінію фронту, а через треті країни. І тому жодної реальної статистики, яка показала б цю інформацію - не існує.
Дійсно, є люди, які повертаються в окупацію. Чи збільшився цей відсоток у порівнянні з 2022 чи 2023 роком? Важко про це говорити. Але заяву Максима Ткаченка вже спростували.
Тобто назвати це масштабним трендом не можна?
Трендом я б це точно не називав. Те, що такі випадки трапляються - це закономірно. Але те, що це стає тенденцією, яка цьогоріч набрала обертів - про це не варто казати. Це радше припущення, яке дуже складно перевірити.
Давайте поговоримо більш глобально про відтік українців. На початку повномасштабного вторгнення був певний бум виїзду за кордон. Потім, як стверджують соціологи, люди навпаки почали більше повертатися в Україну. Яка ситуація зараз? Та чи впливає на це певна психологічна втома українців від війни на тлі складних подій на фронті?
Беззаперечно, психологічний стан українців у 2024 році значно гірший, ніж у 2022 чи 2023. Але говорити, що це сильно впливає на виїзд українців - не варто.
Так, у 2022 році був великий бум виїзду українців за кордон. Це здебільшого були жінки з дітьми, які намагалися врятуватися від війни. Це був шоковий період і тенденція була природна. Зараз він вже давно минув і ситуація стабілізувалася.
Беззаперечно, люди продовжують виїжджати за кордон. Однак якщо брати глобально, а не по тижнях, то кількість людей, які покидають Україну, майже така ж, як і кількість людей, які сюди повертаються. Тому можна стверджувати, що наразі ситуація стабільна.
Чого варто очікувати після війни? З одного боку, в країні стане безпечно й українці зможуть повернутися додому. З іншого боку, багато чоловіків можуть покинути країну після відкриття кордонів. Якою буде тенденція в післявоєнний час?
Стосовно цього Інститут демографії вже склав кілька сценаріїв подій після війни. Якщо Україна не підготується до зміни демографічних процесів після закінчення війни, то ми ризикуємо втратити значну частину населення. Насамперед через згаданих вами чоловіків. Зокрема, багато з них захочуть доєднатися до родин, які вже асимілювалися в Європі та інших країнах світу.
Але є й позитивний сценарій. Якщо у нас будуть створені умови для повернення українців - ситуація може бути більш позитивною. Можна очікувати на суттєве повернення українців - навіть до 50%. Цю цифру можна вважати нормальною, якщо будуть створені всі умови для їхньої адаптації до нових умов життя в післявоєнній Україні.
До цієї програми варто включити не лише працевлаштування, а й допомогу в отриманні житла, здобування освіти та надання медичних послуг. Усе це треба готувати вже зараз. І тоді ми можемо отримати цифру до 50%. І завдяки цьому кількість людей, які повернуться, буде значно більшою ніж тих, хто виїде з України.
Україна - далеко не перша країна в сучасній історії, яка переживає велику війну. Як демографічна ситуація складалася в інших країнах після закінчення таких воєн?
Тут можемо брати за приклад закінчення війни на Балканах. Там після війни повернулися додому до 30% населення - переважно жінки з дітьми. В Україні може бути схожа ситуація, якщо ми не підготуємося.
Але тут все залежить від кількох факторів. Зокрема, від того, як закінчиться війна. І, що найголовніше - коли вона закінчиться. Адже чим довше триватиме війна, тим менша кількість українців повернеться додому. Нам варто було б врахувати Балканський сценарій, щоб збільшити кількість українців, які повернуться додому. Аби в нас було хоча б 30 млн населення.
Вже зараз ми спостерігаємо велику проблему на ринку праці в Україні. Чи зросте вона після закінчення війни? Чи Україні доведеться залучати іноземців для роботи, аби наповнити ринок праці достатньою кількістю кадрів?
Безумовно, ситуація на ринку праці буде складною. І якщо буде великий дефіцит - доведеться створювати додаткові умови для залучення іноземних працівників. Найбільш вірогідний сценарій - країни південної та східної Азії. Зокрема, Філіппіни, Таїланд тощо. Навряд буде великий потенціал у пострадянських країнах, адже там люди традиційно їдуть на роботу в Росію і цей тренд навряд зміниться.
Але варто розуміти, що самі люди з Азії не поїдуть працювати в Україну. Для цього їм треба створити необхідну інфраструктуру. Так, у цих країнах високий рівень безробіття, але їм потрібно створити умови, характерні для їхнього регіону.
Ще до війни ми спостерігали певну демографічну проблему - в Україні більше людей помирало, ніж народжувалося. Чи варто очікувати, що після війни ця проблема вирішиться? Чи навпаки, стане більш глобальною?
Взагалі історично після таких великих війн, як в Україні, спостерігаються так звані "бейбі-буми". Але українські демографи не радять сподіватися на це - хоча б через характер війни.
Є багато факторів, які впливають на збільшення народжуваності. Але нам насамперед треба зосередитися на тих факторах, які її зменшують. Це рівень надання медичних послуг, боротьба з ПТСР, стресового стану тощо. Адже фактор стресу дуже впливає на рівень народжуваності. І зараз цей рівень в Україні вкрай високий.
Зараз найпопулярніша професія в Україні серед студентів, особливо аспірантури - це психологія. Це зумовлено потребою суспільства, яке знаходиться у тривалому стресовому стані.
Це комплексна проблема - сюди можна, звісно ж, додати й рівень надання медичних послуг і появу нових робочих місць. І всім цим треба займатися зараз, адже після війни вже буде пізно.
