Підпишіться на нас в Google
Космічний апарат NASA"Вояджер-1", запущений ще в 1977 році, продовжує передавати наукові дані з відстані, з якої радіосигналу потрібно понад 23 години, щоб досягти Землі.
Станом на квітень 2026 року на борту "Вояджера-1" продовжували працювати два наукові прилади – магнітометр і детектор плазмових хвиль. Їхні дані дозволяють вченим досліджувати середовище за межами геліосфери – області, де домінує сонячний вітер, пише Scienceblog.
Зазначається, що "Вояджер-1" віддаляється від Сонця зі швидкістю близько 17 кілометрів на секунду і залишається найвіддаленішим від Землі об’єктом, створеним людиною.
Відстань постійно збільшується. У листопаді 2026 року зонд має досягти відстані в один світловий день від Землі. Це означає, що радіосигналу знадобиться близько 24 годин лише на шлях в один бік.
Зараз обмін даними з апаратом вже не може відбуватися в режимі реального часу. Команда, надіслана з Землі, йде до зонда понад 23 години, після чого відповідний сигнал повертається приблизно стільки ж.
Таким чином, один цикл "команда – відповідь" займає близько двох діб, причому цей час не включає аналіз отриманих даних.
Для інженерів NASA це суттєво ускладнює усунення несправностей. Команди доводиться ретельно планувати заздалегідь, оскільки фахівці не можуть оперативно зреагувати на несподівану поведінку апарата.
Камери "Вояджера" давно вимкнені
Незважаючи на те, що зонд продовжує передавати дані, мова вже не йде про фотографії. Камери "Вояджера-1" вимкнули після того, як апарат зробив свій останній знімок Сонячної системи в 1990 році.
Сьогодні зонд передає переважно дані про навколишнє середовище. Магнітометр фіксує магнітні поля, а детектор плазмових хвиль реєструє коливання в розрідженій плазмі навколо космічного апарата.
Ще один науковий прилад – система реєстрації низькоенергетичних заряджених частинок – була вимкнена інженерами NASA 17 квітня 2026 року. Це було зроблено з метою економії енергії.
Чому зонд досі отримує енергію
"Вояджер-1" не використовує звичайні акумулятори чи сонячні панелі. Джерелом його енергії є три радіоізотопні термоелектричні генератори. Усередині них міститься плутоній-238, розпад якого постійно виділяє тепло. Термоелектричні елементи перетворюють частину цього тепла на електрику. Тому генераторам не потрібна підзарядка – вони виробляють енергію безперервно, доки триває радіоактивний розпад.
Під час запуску кожен із трьох генераторів видавав близько 158 ват, а загальна потужність системи становила приблизно 470 ват. З часом потужність знижується. За даними NASA, "Вояджер" щороку втрачає близько чотирьох ват доступної потужності.
Саме тому інженерам доводиться поступово відключати обладнання, яке більше не є критично необхідним для продовження місії.
Скільки ще зможе працювати "Вояджер-1"
Точної дати закінчення місії немає. У NASA зазначили, що зонди серії "Вояджер" можуть залишатися в зоні дії мережі далекого космічного зв’язку приблизно до 2036 року – залежно від того, скільки енергії залишиться для роботи передавача.
Однак наукові вимірювання можуть припинитися раніше. У міру зниження доступної потужності інженерам доведеться вимикати наукові прилади один за одним. При цьому навіть після припинення наукової роботи зонд може деякий час зберігати можливість передавати сигнал.
"Вояджер-1" уже перебуває в міжзоряному просторі
NASA вважає, що "Вояджер-1" перетнув геліопаузу в серпні 2012 року. Геліопауза є межею між геліосферою – областю, заповненою переважно сонячним вітром, – та міжзоряним середовищем.
Однак це не означає, що апарат повністю покинув Сонячну систему в усіх сенсах. Незважаючи на вихід за межі геліосфери, "Вояджер-1" як і раніше перебуває під гравітаційним впливом Сонця.
Місія, яка мала завершитися десятиліття тому
"Вояджер-1" вирушив у космос 5 вересня 1977 року. Його початкова місія була пов’язана з дослідженням зовнішніх планет Сонячної системи.
Апарат досяг Юпітера в 1979 році, а в 1980-му пролетів повз Сатурн.
Відтоді зонд продовжує віддалятися від Сонця, використовуючи технології, створені ще на початку 1970-х років.
Сьогодні він передає дані зі швидкістю всього близько 160 біт на секунду. Сигнал настільки слабкий, що його приймають величезні антени NASA Deep Space Network на Землі.
Майже через півстоліття після запуску "Вояджер-1" вже не виконує початкову програму і не фотографує планети. Але його робота дозволяє вченим отримувати прямі вимірювання міжзоряного середовища на відстані, якої не досяг жоден інший діючий космічний апарат.
Інші новини про космос
Раніше повідомлялося, що найбільший супутник Сатурна – Титан – продовжує дивувати вчених своїми особливостями. Через унікальний характер обертання він вічно "зависає" на місці, завжди показуючи Сатурну одну й ту саму сторону – тому з одного боку супутника планета з кільцями постійно "висить" на небі, а з іншого її взагалі не видно.
Дослідники пояснили, що причина цього явища криється в процесі, який визначає рух багатьох супутників у Сонячній системі.
