Презентація плану перемоги президентом України Володимиром Зеленським у Верховній Раді України 16 жовтня не містила багато нових кардинальних тез, але можна звернути увагу на деякі цікаві підходи. Достатньо складно назвати це саме планом, бо це, скоріше, набір потреб, які є в України, і які озвучені для партнерів. Це - наше бачення того, як повинні розв’язуватись ті чи інші питання.
Однак, з політичної точки зору, ніяких претензій президенту висунути не можемо. Все було подано красиво. Та й більшість озвученого ми вже бачили.
З нового можна виокремити пункт четвертий, який передбачає укладення спеціальної угоди, зокрема з США та Євросоюзом щодо спільного захисту наявних в Україні критичних ресурсів, спільного інвестування та використання відповідного економічного потенціалу. І там є якийсь таємний протокол, деталі якого ми не знаємо.
Також новим є те, що передбачено в пункті п’ятому плану: що після війни, за згоди партнерів, може відбутись заміщення окремих військових контингентів збройних сил США, які дислоковані у Європі, українськими підрозділами. Він співставний із відомою статтею Бориса Джонсона, в якій той зазначив, що після війни українські військові можуть замінити американських і стати надійним щитом для НАТО.
Але поки це, більше, набір гасел. Ми дуже мало почули конкретики, механізмів реалізації цього плану.
Можливо, це обумовлено місцем презентації. Адже Верховна Рада - це більше про політику, а також тим, що в плані йдеться й про речі, які мають секретний характер. Можливо, це лише закидання тез для партнерів: якщо вони їх не сприймуть, тоді необхідно шукати нові варіанти, йти на якісь болючі компроміси.
Приміром, не зрозуміло, навіщо в план вносити положення про те, що наші партнери разом з нами мають збивати російські ракети, якщо вони прямо сказали, що цього не робитимуть? Це схоже на те, як інколи робиться в бізнесі: коли максимально піднімаються ставки, щоб потім іти на прийнятні компроміси.
Ще одне з питань, яке виникло після виступу Зеленського у парламенті : "А для чого було стільки тягнути з цією презентацією?". Адже в цих пунктах немає нічого екстраординарного. Тобто, їх можна було презентувати раніше.
Мені здається, що основна мета цього дійства з публічною презентацією зараз - передача пасу партнерам. Вона відбулася напередодні візиту президента США Джо Байдена до Німеччини, де планується його зустріч з канцлером Німеччини Олафом Шольцом, президентом Франції Еммануелем Макроном та прем'єр-міністром Великобританії Кіром Стармером. Тепер м’яч на їхньому полі і вони мають публічно дати відповіді, що із запропонованого підтримують.
Виходячи з цього, ми будемо формувати реальну стратегію продовження оборони і завершення війни, як казав президент, в 2025 році (хоча до цього терміну теж є питання). І якщо ми отримаємо позитивну відповідь хоча б по кількох положеннях цього плану, то для нас це, безумовно, буде успіхом.
Попри те, що деякі пункти виглядають, м’яко кажучи, не сильно реалістичними (зокрема, щодо запрошення України в НАТО), в плані перемоги немає ніякої зради. Однак варто звернути увагу на окремі нюанси.
Приміром, коли президент України сказав про можливе завершення війни, то не йшлося, на яких саме умовах це може відбутись. Була фраза про недопустимість торгівлі територією і суверенітетом, але ж визнання якихось територій тимчасово окупованими - це не торгівля територіями, а об’єктивна реальність, з якою ми жили з 2014 року.
Також прозвучали претензії до партнерів, що вони часто говорять про переговори з агресором, але при цьому не йдеться про справедливість. Це трохи необережна заява. Адже офіційно партнери України ніколи нічого такого не казали. Вони завжди говорили, що Україна буде вирішувати, коли, як, та на яких умовах говорити з Росією. Те, що неформально ведуться перемовини, секрет Полішинеля. Але тоді треба називати тих, хто саме намагається домовитись про щось за закритими дверима. І чи бере в цьому участь Україна…
Примітно, що Зеленський чітко сказав: Україна сьогодні, по суті, воює проти Ірану, КНДР та Росії (дивно, що при цьому він не згадав Білорусь). Ця заява правильна. Адже на фоні всіх розмов про Північну Корею, які точаться останнім часом, це є дуже неприємна "вилка" для наших партнерів. Ігнорувати цей факт вони точно не зможуть. Плюс, є розуміння, що якщо ці військові з Північної Кореї з’являться на полі бою в Україні на боці Росії, і вчитимуться новим способам ведення війни, то це вже буде проблема для союзників США, зокрема Південної Кореї. Для нас ця історія, хоч як це цинічно звучить, є вигідною з точки зору привертання уваги.
Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, політолог
