Настю, вітаю! Ви - акторка, котра має небагато за плечима ролей, проте одні з головних. В чому секрет? Це досвід чи звʼязки?
У мене, як і у кожного успішного актора, за спиною низка ролей з яких я починала, на яких вчилася і зростала. Просто цю закулісну роботу часто не видно, але вона величезна. Ніякі зв’язки не допоможуть зіграти роль. Ти маєш володіти навичками і бути у хорошій акторській формі, тільки тоді можливий успіх. Та коли ти додаєш до цього коктейлю ще й віру у себе - приходять головні ролі.
Я постійно працюю над собою, над якістю своєї акторської гри. Зараз продовжую роботу з американсько-канадським акторським коучем, як це власне прийнято у багатьох акторів.
Чи доводилось в професії використовувати саме звʼязки для отримання ролі? Та як ви до цього ставитесь?
Я ніколи не використовувала зв'язки для отримання ролі, бо завжди за якість продукту. А гарний продукт може бути тільки тоді, коли збирається команда професіоналів. Тільки так.
Багато акторів через нестачу роботи з початку війни стали відкривати свої власні справи. А чим займалась акторка Анастасія Ренард?
У перший місяць війни ми з друзями допомагали військовому госпіталю. А після того як недалеко від нас відбувся потужний приліт, я швидко згадала що мене запрошують в мюнхенський театр Kammerspiele (сміється). Організатором виступив Театр драматургів, якому я щиро вдячна. Ми об’їздили низку театрів Німеччини, працювали над сучасними текстами українських драматургів, тож мали змогу особисто доносити західній аудиторії що відбувається в Україні, і таким чином збирати кошти і через театр допомагати нашим бійцям.
В мене дуже класна англійська, я легко знаходжу спільну мову з новими людьми, тому виступала ще й як комунікатор між німецькою командою і нами. А далі мене порекомендували, і співпрацювала з театром Дармштадту.
В той час були навіть спроби писати свої власні тексти, що дуже допомагало морально.
Далі, навчання Workshop ISAAC у академії драматичного мистецтва у Берліні, я продовжувала викладати онлайн, адже ще з 20-го року створила свої курси акторської майстерності для бізнесу та життя. Це було для мене великою радістю підтримувати і навчати своїх учнів у складні часи.
Проте, якщо не кіно, чим би ви в житті займались?
Все ж таки, в кіно ще стільки прекрасних професій. Інколи задумуюсь над продюсуванням, придивляюсь відповідне навчання.
А якщо не кіно, то пам’ятаю, як розширив моє сприйняття майстер-клас з дизайну інтер’єру, а особливо, магія комбінування кольорів. Я була у захваті, ніби почала бачити і відчувати все яскравіше. Особливо коли у подорожах, заходжу у автентичні крамниці тканин і любуюсь традиційними принтами. Тому хто знає, можливо колись надихнусь комбінувати образи вже і як стиліст.
Наразі завершується показ другого сезону серіалу "Жіночий лікар. Нове життя", де ви граєте хірургиню Блонду. Розкажіть, як ви отримали цю роль, та кого ще розглядали на образ Блонди?
Моя героїня - хірургиня, яку у мобільному госпіталі всі називають Блонда. Вона колишня завідувачка хірургічного відділення лікарні, яку розбомбили під час повномасштабного вторгнення.
Запорука плідної творчої співпраці - спільні цінності. Пам’ятаю, у січні 24-го я прийшла на кіностудію Film.ua, познайомилась із крутезним кастинг-директором Іваном Качановським. Ми записали сцени хвилин за 20, а далі довго говорили про кіно, мистецтво, майбутнє індустрії. І вже за місяць я отримала проби на Блонду - передивилась тонну відео роботи наших героїв, військових медиків, тренувалася на полігоні стріляти з AR-15, пройшла онлайн курс тактичної медицини, вдягнула бронежилет і записала.
Кого ще розглядали на роль, я не знаю, конкуренція - це частина роботи актора, але я не цікавлюсь іменами. Знаю тільки що на початку Блонду хотіли бачити старшою років на 10-15, але якісно записана проба зробила своє і мене затвердили.
Я щаслива, що зіграла таку сильну, цікаву героїню, й вдячна продюсерам за довіру.
Як змінилось ваше життя після цього серіалу?
Студентки медичного факультету стали впізнавати на вулиці. Кажуть, серіал дуже подобається, тільки народжують зашвидко (сміється). Я кажу, що то магія кіно.
Чимало наших глядачів підписалось на мене у соціальних мережах, особливо у ТікТок. Ми спілкуємось, проводимо прямі етери, один за одного переживаємо і радіємо.
Хто з акторів "Жіночого лікаря" симпатизує вам як чоловік?
Тут може бути декілька варіантів. Між тим, важко встояти перед акторським магнетизмом Сергія Кисіля. До нього неможливо бути байдужою, чи не так?
Відкрийте таємницю, чим завершиться друга частина серіалу та чи повернеться Балюк в сюжетну лінію?
Якби я не була б зв’язана таємницею контракту - я відкрила б вам усі секрети. Повірте (посміхається). Дуже скоро ви усе самі побачите, можливо сьогодні або вже завтра.
Хто більше симпатизує - Тарас Цимбалюк чи Андрій Ісаєнко, з якими ви знімаєтеся у серіалі?
Дорогі мої, тут неможливо порівнювати. І Цимбалюк, і Ісаєнко - яскраві особистості та прекрасні актори. Мені пощастило, мати таких партнерів по майданчику.
У кожного своя акторська гра, різний акторський шлях, манери. Але це прекрасно, що режисер затверджує на ролі таких різнопланових акторів.
Тому глядачам і цікаво.
Яка сцена була найважчою та чому?
Для мене найважчою сценою у зйомках "Жіночого лікаря" була сцена, коли ми робили кесарів розтин. Я мала прийняти дитину. І коли ця маленька зірочка з’явилася, вона влаштувала нам концерт. Я не чула ні режисера, ні себе, ні партнерів. Дитинка мене заворожила. Але завдяки харизмі і досвідченості Цимбалюка за декілька хвилинка мала вже посміхалась, і ми успішно дограли сцену.
У 2019 році також вийшла картина з вашою головною роллю "Іловайськ 2014. Батальйон Донбас", з цією стрічкою ви проїздили багато міст. Чим актуальний цей фільм може бути зараз?
В першу чергу, це фільм - шана воїнам-героям, хто віддав своє життя за Україну в 2014 році, на початку російсько-української війни. І це треба пам’ятати! Тема війни вона вічна - що людина відчуває там, через які трансформації вона проходить, який вибір робить.
Цікава історія моєї героїні, жительки Іловайська, яка ризикуючи собою допомагає українським військовим вижити. Це близька тема сьогодення для кожного з нас. Роль у військовій драмі я вважаю доленосною для себе. Коли я вперше читала сценарій - мурахи по тілу йшли табунами, бо ця роль про мене, мою історію та про мою сім’ю. То ж запрошую до перегляду тих, хто ще не бачив!
А з росіянами ви раніше грали на одному майданчику в кіно чи театрі? Є ті, з ким досі підтримуєте зв’язок?
На майданчиках з росіянами я зустрічалася, але ніякого тісного контакту не відбувалося, тому мені, можна сказати, пощастило.
Багато акторів висловлюються, якщо росіяни повернуться у український кіноматограф, вони не будуть зніматись. Яка ваша позиція?
Якщо тут будуть російські актори - це буде програна війна. Культурно і ідеологічно. Про які спільні знімання з цими ми можемо говорити?
Судячи з ваших соціальних мереж, ви вільно володієте іноземними мовами. Це бажання виходити на інших ринок?
Це хороша освіта і досвід життя у США. Також я маю велике бажання представляти українське кіно на міжнародних майданчиках, а для цього потрібна англійська, яка в мене є. Я вже маю британського агента, яка представляє мене на міжнародному кіноринку. Проте, в першу чергу, я - українська акторка і цим пишаюся.
Розкажіть ще про життя у США, ким працювали, чому поїхали?
Люди в Америці значно більше посміхаються, ніж в Україні. Цьому навчають на роботі і це є офіційною вимогою, якщо ти працюєш з публікою. Хоча я,особисто, бачила як одного разу з посмішкою на обличчі мого колегу звільняли. Є певна межа, до якої людина тебе підпускає, а далі бетон - хоч лобом бий. У нас не так. Тому люди в Америці, на мою думку, є більш розкутими, вони дозволяють собі бути не ідеальними, а особливо жінки йлюблять свої недоліки. Інколи це переходить усі межі, але я про баланс. Звісно, я естетка і захоплюсь тим, як виглядають наші українські жінки в будь-якому віці. Проте інколи варто забивати на це змагання "постійно бути на висоті" та приймати себе такими якими ми є. Адже кожна людина унікальна.
Яке життя у Америці та чим відрізняється від життя в Україні?
Я жила у Каліфорнії, працювала фотографом у компанії Кодак у Діснейленді. Мені запропонували цю роботу і я була дуже рада, тому що в Америці життя дороге, тому ця пропозиція була дуже доречною.
Я поїхала у Штати ще студенткою, це була програма по обміну. Знаю, що до Америки люди по-різному ставляться, але доля мені посміхалась, для мене багато чого було відкриттям. На той час це була робота мрії - до нас приходили зірки - Том Круз, Девід Бекхем. Їхня харизма, простота самовираження і легкість, це щось. Саме тоді я зрозуміла, що усе можливо!
Проте, мала закінчити навчання у механіко-математичному факультеті Шевченка, тому повернулась. Я завжди захоплювалась акторами, які мали за плечима юридичні або технічні спеціальності. Адже це і формує багатогранність особистості. За такими людьми цікаво спостерігати. Тому у мене є чарівний записничок-скарбничка, в яку я складаю найцікавіший досвід та інсайти з подорожей.
Не мали думок не повертатись, а залишитись там?
Я була настільки переповнена ось цим американським "Dream Big" і "усе можливо", що звісно думала. Але на мене чекали батьки і навчання.
Раніше ви не були публічною людиною та майже не давали інтерв’ю. Чому? Адже це упізнаваність, глядач з вами знайомиться, особистісний контакт не менш важливий для любові, аніж акторська майстерність. Чи мало запрошували журналісти?
Після початку повномасштабного вторгнення українці дуже змінилися. Особливо на початку 2022, я бачила стільки справжніх відкритих людей. Змінилася і я. Якщо раніше в інтерв’ю говорила виключно про роботу, прем’єри, то тепер мені хочеться говорити більше про життя, про те що надає сили та надихає. Адже підтримувати один одного зараз дуже важливо.
А щодо особистого, ви в стосунках? Та чи впливає робота у кіно на особисте?
Думаю, це тема для наступного інтерв’ю (посміхається). Професія однозначно має вплив на особисте. От вам ситуація: часто близькі допомагають мені записувати проби і коли між дублями в мене питають якісь побутові речі, я можу відповісти із персонажа. А оскільки я граю переважно сильних вольових залізних леді, тому з якою інтонацією я можу відповісти- можете собі уявити (сміється). А далі приходиться довго пояснювати, що це була не я.
Чи бували у вас службові романи на майданчику?
Симпатії звісно що були, бо це довгий час проведений разом з акторами по сцені. Проте, романів, ні, не було.
На вашу думку, як зміниться українська кіноіндустрія після війни, чи повернуть російських акторів до зйомок в Україні?
Ми надто довго були під тиском російських грошей. Вважаю, майбутнє українського кіно - бути самобутньою частиною європейських копродукцій.
Думаю, нас чекає шлях Чехії та інших країн Центральної та Східної Європи. Україна стане потужним майданчиком, де буде процвітати не тільки своє кіно, а й зніматимуться на постійній основі міжнародні проєкти. У нас все для цього є.
