Нещодавно світ побачив останній випуск другого сезону музичного тревел-шоу "Як звучить світ… Україна". Він був присвячений прифронтовим містам та їхнім сміливим мешканцям, тому УНІАН вирішив дізнатися в авторів проєкту про їхнє враження від сезону.
Також ми запитали у Наталі та Євгена Синельникових про їхню історію життя в окупації та подальші творчі плани.
Яке місто вам запам’яталося найбільше і чому?
Звісно, обирати дуже важко, адже кожне місто по-своєму унікальне та цікаве і справді вразило нас. Дуже запам’ятався нам Миколаїв. Кожна хвилина проведена там нагадувала про те, що війна зовсім близько. Саме в цьому місті відчувався різкий контраст між мирним життям цивільних людей та військовими діями, які зовсім поруч і в один момент можуть це життя забрати.
В неймовірно красивому історичному центрі було дуже багато розбитої техніки, часто лунала тривога, було багато знищених будівель — і прямо поруч з цією жорстокою картиною гуляли жителі Миколаєва, сміялися діти, працювали рятувальні служби. Такий перебіг подій засмучує і водночас викликає захват, як українці здібні пристосовуватися до життя в такій реальності. Але в той самий час він надихає та дає віру в нашу перемогу і незламність. Миколаїв – дуже особливе місто, дні зйомок там ми запам’ятали на все життя.
Ви, як люди, що пережили окупацію, точно знаєте, як вона змінює людей. Як змінилися ви і як змінилися жителі міст-героїв другого сезону?
Війна вчить цінувати життя, рідних людей, кожну дрібницю. Коли у твоє мирне життя вторгається ворог, ти починаєш сумувати за тротуаром біля будинку та бабусями біля підʼїзду – за всім. Тому жителі міст, що пережили окупацію та живуть близько фронту, по-особливому люблять свої міста. Можна вічно слухати, як вони розповідають про свою малу Батьківщину, як тремтить голос та на очах зʼявляються сльози від таких розмов. Загалом ми вже розповідали, що війна знищує український комплекс меншовартості і це також стосується міст. Останні два роки навчили українців ще більше любити Україну і це радує, хоч і платимо ми за це величезну ціну.
Під час окупації ви заспівали гімн посеред Гостомеля, що відчувалося в середині в той момент? Чи відчували ви, що можливо на той момент це стане останнім?
Гімн – це символ незламності, тому він автоматично грав у голові з перших днів війни. Я навіть не можу пояснити, чому ми з дітьми постійно співали його, напевно, в окупації він давав зв’язок з вільною Україною і надію на мир. Тому що коли навколо тебе лише російські окупанти, ти хочеш зробити принаймні щось, щоб відчути себе морально в безпеці. А тоді це було просто життєво необхідно.
Розкажіть найщемливішу історію під час війни, яку пережила ваша родина.
Історія, що нам запамʼяталася назавжди, це наш виїзд на вільну від окупації територію, де нас на блокпості зустріли працівники СБУ. Поки відбувався обшук та перевірка наших документів і речей, до людей підходили дівчата з йогуртом та бутербродами. В такі складні моменти вони могли б цього не робити, адже всі були наляканими та втомленими, але наших людей нічого не може зламати, і такі жести, зокрема, як ось цей з їжею, багато говорять про наших людей.
Чи помітили ви контраст між містами та їхніми мешканцями у першому та другому сезонах проєкту?
Важко сказати про контраст, оскільки війна торкається кожного міста в Україні, змінює його мешканців, загальний хід життя і, так чи інакше, це сприймається дуже важко. Але близькість до фронту вносить свої корективи в життя міст і, звісно, війна там відчувається набагато ближчою. Це вимірюється і кількістю повітряних тривог, які лунають за день, кількістю зруйнованих будівель, розбитої ворожої техніки – все у тих містах нагадує про окупацію, яку вони пережили.
Чи не було страшно знімати шоу так близько до фронту?
На етапі розробки ідеї другого сезону про прифронтові міста, ми усвідомлювали всю небезпеку таких зйомок, але у нас зовсім не було страху. Наша команда ставила за мету висвітлити сучасну історію України, яка відбувається просто зараз. І якщо це жорстока війна, то ми будемо показувати саме її. Звісно, в містах другого сезону війна все ж відчувається дуже близько і це вносить свої корективи в зйомки. Але сміливість наших людей надихає і забирає усі страхи.
У якому з міст близькість фронту відчувалася найближче та чому?
Безперечно, це Миколаїв. В цьому місті дуже відчувається, що фронт зовсім поруч. Зруйновані будівлі, знищена техніка та постійні звуки повітряної тривоги нагадують, що мирному життю загрожує сусідня країна-терорист. Втім, в Миколаєві життя не припинилося, і весь військовий пейзаж не забирає впевненості та віри в перемогу. Ми віримо, що зовсім згодом це чудове місто зазвучить мирною мелодією.
До речі, ви не лише подружня пара, але і колеги по цеху. Чи не важко це поєднувати? Можливо, у вас виникають конфлікти через різні погляди на певні речі?
Це питання нам ставлять усі, адже поєднувати сімейне життя з робочими стосунками складно. У нас, як і у всіх, звісно, є суперечки, конфлікти та непорозуміння, адже наше бачення ситуацій дуже відрізняється часом, власне, як і погляди на конкретні моменти знімального процесу. До прикладу, під час зйомок "запорожця" у Дніпрі ми бачили фінальну картинку по-різному, через що і були спірні питання щодо роботи операторів та монтажу. Втім, мені здається, що загалом ми дуже вдало розмежовуємо ролі і точно знаємо, де проходить межа між роботою та особистим життям і намагаємося ніколи її не переходити.
Всі конфлікти на знімальному майданчику між автором та режисером ніколи не переносяться додому в суперечки між чоловіком та дружиною. Тому, якщо правильно розмежовувати усі сфери життя, навіть якщо вони щоденно перетинаються, то сімейні стосунки не заважають у процесі зйомок.
Як війна змінила ваші стосунки?
Загалом у житті складається так, що всі прожиті разом негаразди та проблеми зближують людей. У нас сталося саме так, адже коли на кін ставиться усе нажите минуле та спільне майбутнє, то ваші стосунки стають ще міцнішими. Ми навчилися краще розуміти одне одного, дослухатися та розв'язувати конфліктні питання просто і швидко. Адже війна ще раз показала нам найвищу цінність, яка у нас є – це ми самі і наша сім’я. Незважаючи на всі виклики, які принесли з собою події останніх двох років, наші стосунки змінилися виключно у позитивному напрямку, і це насправді дуже радує та дає впевненість у майбутньому.
За ким завжди останнє слово в ухваленні рішень на зйомках?
Ми партнери у житті та на роботі, завжди й усюди, тому і рішення усі приймаємо разом. Звісно, стосунки двох людей, які люблять одне одного, впливають на розв'язання спірних питань щодо зйомок. Ми намагаємося завжди прислухатися до зауважень кожного, а в моменти, коли не можемо простою розмовою вирішити ситуацію, що склалася, то відкладаємо вирішення усіх питань на потім. Я щиро захоплююсь талантом та баченням проєкту Наталією. Моя дружина часто помічає деталі, які я можу пропустити, тому її думка для мене дуже важлива і я завжди до неї дослухаюсь. А щодо зйомок, то знову ж таки, ми завжди є однією командою, тому приймаємо рішення спільно.
Чи можна чекати на третій сезон музичного тревел-шоу?
Ми мріємо про третій сезон і сподіваємося, що зовсім скоро зможемо порадувати глядача анонсом нових епізодів про звучання українських міст. Ми показали далеко не все і знаємо, що є ще багато мелодій та пісень, які нам треба показати у нашому музичному тревел-шоу. Третій сезон доповнив би картину симфонії нашої країни, тому плани у нас є грандіозні і ми робимо усе, аби їх реалізувати.
Чи хотіли би ви зняти випуски про деокуповані Донецьк, Луганськ та Кримський півострів у майбутньому?
Звісно, що хотіли би, адже кожен з нас пам’ятає український Донбас та Крим, в пам’яті досі живуть звуки та краса цього регіону. Ми думаємо, всі українці сумують за цими мирними територіями і сподіваються, що одного дня вони будуть вільними від загарбника. Як тільки буде можливість, ми обов’язково знімемо випуски про ці деокуповані міста так, щоб вся Україна почула, як звучить український Донецьк, Луганськ та Севастополь. Зараз же ми просто намагаємося робити все можливе від себе, максимально допомагати та донатити для того, аби ця мрія про випуски з усіх деокупованих міст здійснилася.
Що думаєте про фільм "20 днів в Маріуполі"? Чи заслужено ми отримали Оскар, чи все ж нам дали його через війну?
Тут варто розуміти, що фільми про війну завжди широко висвітлювалися у кінематографі. Адже це один з найкращих способів висвітлити історію, зберегти памʼять та винести урок з цих подій, тому "20 днів в Маріуполі" – не виключення. Це дуже важлива кінематографічна робота, яка має історичне значення для нашої країни не лише через отриманий "Оскар", а як нагадування усьому світу про жорстокість нашого ворога. Ми, як і всі українці, пишаємось Мстиславом Черновим, який героїчно зняв зруйнований Маріуполь і зафіксував злочини проти нашої країни.
Раніше ви були ведучим та режисером відомих проєктів. Чи залишились у вас звʼязки з минулими російськими колегами?
Зв’язки всі обірвалися раз і назавжди, адже спілкуватися з людьми, які підтримують знищення іншого народу, жахливе, жорстоке, загарбницьке знищення – просто аморально. На початку війни ще були сподівання, що колишніх колег з країни-ворога треба просто проінформувати про всі жахи війни, аби вони відкрито виступили проти вторгнення в Україну. Але всі вже знають, що результату абсолютно не було від намагань достукатися до них та знайти здоровий глузд у їхньому мовчанні.
Певною мірою я навіть відчуваю сором, що працював з настільки лицемірними людьми, враховуючи той факт, що дехто з них народився в Україні. І поки їхні рідні міста перебувають під постійними обстрілами та зазнають руйнувань, вони обирають мовчати. Це просто огидно та не піддається розумінню чи вибаченню.
