Дашо, ви родом із Бахмута. Як події, які трапилися у вашому рідному місті, вплинули на вас та вашу творчість?
Я донька військового офіцера, яка виросла в місті Бахмут. Коли я росла, це місто називалося Артемівськ, і споглядати як люто знищують вороги моє рідне місто, звичайно, боляче. Точніше дуже боляче. Я не могла бути осторонь від подій просто фізично, бо моє становлення було там, рідні будинки, люди були там… У мене був емоційний блок. Я взагалі не виступала два роки. Їздила до військових в лікарню, намагалась під гітару щось намурликувати.
А потім я вирішила відкрити трилогію муралів, як шанування мешканців донецького краю, військових, які відстоювали місто Бахмут і такі ж міста. Місто за містом…
Ви ініціювали створення муралу, присвяченого рідному місту на вулиці Рейтарській, але це спричинило скандал. Чому і чим завершилася ця історія? Муралу бути чи ні?
Ми не домалювали його. Адміністрація дала мені всі дозволи, але… Брудна історія. Не хочеться й згадувати…
Цей мурал мав бути частиною трилогії муралів, як я згадувала раніше. Перший мій мурал був в Ірпені, який я відкрила за підтримки міста 30 квітня 2023 року. Про мою ідею і відкриття муралу про цю подію написали численні українські медії та іноземні ЗМІ, як от New York Times.
А чому саме в Ірпіні перший мурал вирішили зробити?
Ну, бо саме Ірпінь став форпостом, який один з перших взяв на себе важкий удар під час вторгнення. Так само постраждали й Бахмут, і Соледар. І пачка солі, що зображена на стіні, уособлює ці міста. Бахмут та Ірпінь, на жаль, стали побратимами у важкій долі.
Є надія, що трилогія муралів буде таки реалізована?
Чесно, я не знаю, але мені б дуже хотілося. Бо я патріот свого регіону, і мені це болить.
Другий мурал мав зʼявитися в Києві - місті, яке стало моїм з 2007 року. Це місто, в якому я закінчила університет Шевченка, потім Глієра, сформувалася як особистість, знайшла себе та отримала дуже багато друзів. Я жила довгий час на вулиці Рейтарській і провела сотні годин, надихаючись самою вулицею і неймовірними людьми, які були навколо мене. Тому саме тут і було вирішено створити другий мурал.
Реалізовувати його в Києві взявся митець із Бучі Євген Аксьоненко. Він створив макет. Я отримала всі необхідні дозволи столичної адміністрації, яка затвердила стіну на вулиці Рейтарській для створення цього муралу.
Я не мала спонсорів у цьому проєкті, фінансової підтримки чи політичних партій, у чому мене чомусь звинувачували. Але моє бажання лишити згадку про місто Бахмут в Києві призвело до конфлікту з мешканцями будинку на Рейтарській. Це потрапило в медіа, але ні мій коментар, ні коментар мураліста, який створює мурал, ніхто не запитав. Факти про мене, мою творчість, соціальну та громадянську позицію були подані викривлено. Так само викривлено подали про мою соціальну активність.
Я - свідома українка і патріотка, що доводжу своїми діями багато років. Я здивована і розчарована тим, що моє просте бажання лишити згадку про місто Бахмут викликало такий конфлікт. Його ініціювали декілька людей, що живуть на вулиці Рейтарській. Вони не йдуть на контакт і не погоджуються на переговори.
Наразі я маю всі офіційні дозволи від міста на створення цього муралу, підтримку друзів і сотень незнайомих мені людей, які підтримали мене в соцмережах. Зараз не на часі конфлікти, і в цьому немає сенсу. Важлива згуртованість соціуму, вміння чути і говорити, допомагати армії і людям, які постраждали від війни. Я вірю, що ми почуємо одне одного згодом.
Але ця історія надихнула мене на створення пісні "Мурали". Я обовʼязково скоро покажу її слухачам. Тому можемо сказати, в такий спосіб історія моїх муралів продовжиться - у моїй творчості.
Ви не часто випускаєте пісні, але як тільки вона зʼявляється одразу залітає в топи. Що для вас означає музика сьогодні? Чи змінився ваш підхід до творчості за останні роки?
Для мене написання пісень - це довгий процес. Бо я пишу про себе, свій стан… Ось, наприклад, днями вийшла пісня "Дружба". Пісня була написана шість років тому. Треба мати класний стан, щоб пропускати через себе. Пісня, як добре вино, - вона має полежати й дочекатися свого часу. Моя творчість проходить в три етапи. Я дуже закохуюсь в пісню, коли я її пишу. Потім, під час запису, я трішки охолоджуюсь до неї. А коли вона виходить у світ - вона стає мені не цікава. Але я чесно кажу: "Дружба" - моя найулюбленіша з усіх, яку я будь-коли написала. Вона особлива для мене. Послухати вже можна її, а відеоробота скоро вийде. Скажу так: у відео я їду на похорон моїх відносин.
Ви відомі своїми проникливими текстами. Як ви знаходите натхнення для написання пісень?
Життя мене надихає. Будь-яка подія, що станеться зі мною, може стати поштовхом для створення пісні...
Чи є у вас ритуали або особливі умови, які допомагають створювати музику?
Однозначно, мені треба уникати шуму. Саме в тиші можна почути себе та вести відвертий діалог сам з собою. І головне: коли маєш що сказати - то пишеш пісні. Не маєш - то мовчиш.
Як, на вашу думку, змінився український шоу-бізнес після 2022 року? Чи вважаєте ви, що українська музика стала більш самобутньою та незалежною?
Українська музика дуже сильно змінилася. Багато нових імен. Є якісна музика, але є й ті, хто став відомим на хвилі 2022 року, але не зміг утриматися. Бо це дійсно складно. Проте, однозначно, українська музика стала більш прогресивною, як на мене. І я за це радію.
Ви пережили непрості часи. Що допомагає вам залишатися сильною та продовжувати творити?
Я гедоніст - любов до насолоди перемагає все. І водночас я фаталіст. Просто сприймаю факт.
Чи був у вашій кар’єрі момент, коли хотілося все залишити? Як ви з цим боролися?
Часто таке трапляється. Але навіть зараз дозволяю собі нічого не писати, якщо не маю про що сказати. Я з цим не борюся - просто дозволяю собі нічого не робити. Для мене пісні - не обовʼязок, а стан душі.
Який найцінніший урок ви винесли зі свого творчого шляху?
Хто не ризикує, той не пʼє шампанське.
У світовому шоу-бізнесі тема домагань підіймається все частіше. Чи стикалися ви або ваші колеги з цим в українській музичній індустрії?
Одного разу я приїхала грати концерт, і мене запросили в один великий будинок, де я мала жити. Як тільки двері за мною зачинились, прибиральниця поглянула на мене стурбованими очима і прошепотіла: "Біжи". Але проблема була в тому, що виходу не було – всі двері були замкнені. Будинок був оточений великою кількістю охоронців і власники будинку мені повідомили, що готується груповий секс, в якому я повинна брати участь. Було багато насилля і людської жорстокості у той день.
Однак мені пощастило. Напевно, свою роль зіграла сміливість. Вони планували йти у сауну, а я сказала, що у них є лише година, аби відвезти мене додому. Ґвалтівники, як собаки, їм цікаво, поки вони відчувають адреналін. В той день вони навіть діставали з машини зброю, але я розуміла, що треба бути сміливою і йти до кінця, як би страшно не було.
Це була одна з найстрашніших ситуацій у моєму житті.
Чи вважаєте ви, що в Україні достатньо говорять про цю проблему? Як можна її вирішити на рівні індустрії?
Ні, в Україні про цю проблему говорять недостатньо. Не кожен має сміливість відкрито заявляти про такі випадки. Багато хто боїться осуду, втрати роботи чи навіть помсти. Саме тому багато історій так і залишаються невідомими, а ті, хто зіштовхується з домаганнями, часто залишаються сам на сам зі своїм страхом.
Повернімось до вашої творчості. Чи готуєте ви новий альбом або проєкти, які можуть здивувати ваших слухачів?
Так, цієї весни мої слухачі почують нові пісні, які довго чекали свого часу. Вони особливі для мене, адже в кожній з них моя особиста історія. Я відчуваю ці пісні, вони надихають мене, і я буквально танцюю під них. Це буде щось нове, яскраве й емоційне, і я дуже чекаю на момент, коли зможу поділитися цим зі слухачами!
Якими б ви хотіли бачити себе та свою творчість через 5–10 років?
Я намагаюся жити тут і зараз, відчувати кожен момент і цінувати те, що маю. Важко будувати далекоглядні плани, особливо в такий складний час. Наша епоха наповнена болем, втратами, невизначеністю. Так багато смерті навколо, так багато людських трагедій…
Що б ви хотіли сказати своїм слухачам та людям, які слідкують за вашою творчістю?
Сонце буде теплим і війна обовʼязково закінчиться.
