Що робити, коли закон не бачить різниці між річчю та живою істотою? Драматична швейцарсько-французька комедія "Народ VS Космо" (англ. Dog on Trial, фр. Le Procès du chien), котра виходить в кінотеатрах України 30 січня 2025 року, розглядає це питання з гумором, філософською глибиною та справжньою любов'ю до тварин.
Чи може собака бути головною дійовою особою судового процесу? Летиція Дош, відома французько-швейцарська акторка, у своєму режисерському дебюті "Народ VS Космо" пропонує глядачам порозмірковувати над цим абсурдним, але не неможливим припущенням.
У центрі сюжету – собака на ім'я Космо, котрий тричі покусав людей і тепер має постати перед судом. Але чи варто судити тварину за людськими законами, і хто захистить її, якщо закон відмовляється визнавати її живою істотою?
Світова прем'єра стрічки відбулася минулого року в межах другої за престижністю програми Каннського кінофестивалю "Особливий погляд". В Україні фільм вперше був продемонстрований влітку на Одеському міжнародному кінофестивалі, а тепер виходить в широкий кінотеатральний прокат.
УНІАН разом із кінокомпанією Adastra Cinema, дистрибутором стрічки в Україні, розповідає про цей щемливий і добрий фільм, який не залишить байдужим жодне любляче серце.
Про що фільм
Летиція Дош, акторка, відома за ролями у фільмах "Мій Король", "Катастрофа", "Працівник року" та "Афера по-сімейному", стала не лише режисеркою, але й однією зі сценаристок цієї стрічки – разом із Анною-Софі Байлі. А ще – зіграла у своєму режисерському дебюті головну жіночу роль: адвокатку Авріл Луччіані, котра береться за справу Космо, попри те, що вона на перший погляд здається безнадійною.
Отже, що ж, власне, сталося. Пес Космо тричі покусав людей, тож за законом його мають приспати. Господар Космо, слабозрячий Даріус (Франсуа Дам'єн), у розпачі, проте не має наміру здаватися. В надії захистити тварину він і звертається до Авріл Луччіані. Ця адвокатка не відмовляється від складних випадків, утім – раз у раз програє у суді. Це неабияк обурює її керівництво, тож цього разу вона твердо вирішила виграти справу. І не лише для того, щоб врятувати власну кар'єру, але й тому, що жінку неймовірно розчулила справжня любов і ніжність, що живе між Космо та його господарем.
Історія питання: суди над тваринами були ще в Середньовіччі
Для сучасної людини суд над Космо виглядає абсурдом, але насправді подібні процеси в Європі колись були дуже поширеними: ця практика почалася ще у часи Середньовіччя і тривала приблизно до середини XVIII сторіччя.
І, на жаль, ці процеси дуже часто були зовсім негуманними: слідство велося з допитами і тортурами – так само, як тоді розслідували справи щодо обвинувачених-людей, адже вважалося, що тварини діють свідомо, а значить, і відповідати мусять за свої вчинки за всіма правилами. Утім, так само, як і люди, тварини мали право на адвокатів.
Ба більше: тварини могли також виступати у суді як свідки. Але тут був великий ризик, що вони, знову ж таки, перетворяться... на обвинувачених. Якщо суд встановлював, що тварини бачили злочин, але не покликали на допомогу криками, їх жорстоко карали як співучасників.
Але не всі середньовічні процеси над тваринами були таким страшними – деякі були дуже гуманними і анекдотичними водночас. Так, наприклад, у середині XVI століття у Швейцарії (до речі, саме у цій країні розгортаються події "Народ VS Космо") жителі одного регіону судилися з... жуками-шкідниками. Але завдяки красномовству адвоката для жуків все завершилося лише постановою про переселення в інше місце. Було створено спеціальну комісію, котра довго вирішувала, куди саме мають переїхати жуки. А коли підходяще місце знайшлося, був складений документ щодо права власності жуків на цю ділянку. І тепер місцевим жителям знову довелося звертатися до органів влади, щоб домогтися дозволу ходити цією приватною власністю жуків (котрі, звісно, й не думали туди перебиратися).
Собака – річ чи особистість?
У сучасному світі бути страченим за порушення людських правил – це, на жаль, досі цілком реальна доля для тварин: як диких, так і домашніх.
Сценарій "Народ VS Космо" Летиція Дош писала не на основі історії якогось конкретного пса. Це скоріше збірний сюжет, що досліджує юридичні та філософські питання щодо особистості тварин, можливості надання їм прав і того, як суспільство вимагає рівної законослухняності і від людей, і від тварин.
Дош ґрунтувала стрічку на кількох реальних судових справах, коли власників собак судили за дії їхніх улюбленців, включаючи одну, яка дійшла до Європейського суду з прав людини.
"Мене дуже зацікавило те, як ця історія вплинула на місто, в якому вона відбувалася, – пояснює Дош. – Люди дуже емоційно до цього ставилися: були демонстрації, петиції. Це показує, що ця проблема зачіпає щось глибоке в нашому суспільстві. Закон розглядає тварин як речі: саме тому ми можемо їсти їх, саме тому можемо вбивати їх, якщо вони небезпечні. Ми їх знищуємо, але це не вбивство з юридичної точки зору".
Закони, що стосуються статусу тварин, почали змінюватися лише нещодавно. Деякі країни, такі як Франція, Бразилія та Велика Британія, тепер визнають чутливість тварин, тобто їх здатність відчувати страх, біль, а також позитивні емоції, такі як захоплення та радість. Але багато країн, включно зі США, цього досі не роблять. І фільм підіймає саме цю проблему.
"Я запитала себе: "А що, якби собака більше не був річчю, а став кимось? Як тоді правосуддя впоралося б із цим?" – каже режисерка і сценаристка. – Це було дуже смішно і водночас викликало б багато питань".
Palm Dog Award для песика Коді
Пошуки відповідей на ці питання не просто допомогли Летиції створити справді чудовий і добрий фільм, але й потрапити з ним на Каннський кінофестиваль – у другу за престижністю конкурсну програму "Особливий погляд", котра концентрується саме на нетиповій режисерській візії. Дош зі своїм фільмом номінувалася і на премію секції "Особливий погляд", і на нагороду "Золота камера", утім не виграла. Та натомість тріумфатором фестивалю став виконавець головної собачої ролі у її фільмі.
Роль Космо зіграв старенький десятирічний песик Коді – мікс бельгійського малінуа з бретонським спанієлем, пуделем та хаскі. І саме Коді отримав на своєрідну "Золоту пальмову гілку" для собак – нагороду Palm Dog Award Каннського кінофестивалю.
Це – щорічна нагорода, яка від 2001 року присуджується міжнародними кінокритиками під час Каннського кінофестивалю. Її започаткував Тобі Роуз у 2001 році, й вона вручається за найкращу акторську гру собаки (реальної або анімованої) або групи собак. Нагорода являє собою шкіряний собачий нашийник із написом PALM DOG.
Наразі оцінка фільму на IMDb становить 6 з 10 балів, тоді як на Rotten Tomatoes він отримав 75% схвалення від критиків.
