Вибори у США – кульмінація "Плану Путіна". Що далі?

Останні місяці українське інфополе переповнене песимістичними прогнозами через поступове просування російських військ. З огляду на динаміку війни, починаючи з 2022 року, ситуація виглядає не так драматично, доводячи, що поразка у битві не дорівнює поразці у війні.

Якщо для всього світу новий рік наступить в ніч на 1 січня, то для України та РФ новий етап війни та життя розпочнеться після оприлюднення результатів виборів у США. А цей момент невпинно наближається. Зараз час підбити підсумки попереднього періоду протистояння – з моменту завершення "контрнаступу" восени 2023 року і по сьогодні. Щоб зрозуміти, чи дійсно настав час обговорювати якісь справжні мирні ініціативи сторін.

Результат на полі бою

Якщо подивитися на новини та динаміку на фронті, то начебто для України все дуже погано – тональність ЗМІ та посадовців переважно песимістична. Ми відступаємо. Росіяни ж просуваються і рапортують про величезні "перемоги", і це підтверджують західні медіа. Але як це виглядає на "всій дистанції", а не у порівнянні з успішною для ЗСУ осінню 2022 року?  

Поразка у війні - це не територіальні втрати, а втрата боєздатності військ. І, попри все, ЗСУ її не втрачають, а, навпаки, нарощують. Це стосується і збільшення кількості військ, і їх озброєння. Просто ворог краще зробив "домашнє завдання" і зараз нас у цих темпах випереджає. А випереджає він нас як через внутрішні чинники ("барабани" у держзакупівлях, кешбеки та інші дивні для військового часу ініціативи – нам вкрай необхідна оптимізація видатків), так і через зовнішні (у першу чергу, через політичні "паузи" у постачанні з боку США).

Якби не ці зволікання з боку американських конгресменів, то ми, можливо, не втратили б Авдіївку – наш головний укріпрайон на Донбасі, після чого й пішла "чорна полоса", адже такого масштабу оборонних укріплень в нас далі немає – ту лінію будували майже десять років.

Тим не менш, попри ці всі наші проблеми, фінансування та військове постачання ЗСУ з боку Заходу продовжується та нарощується.

ЗС РФ, за підрахунками порталу War Mapper, станом на кінець жовтня контролювала 17,95% нашої території. Але більшість захоплень відбулися у 2014-15 роках та у лютому-квітні 2022 року. Щоправда, починаючи з серпня, темпи просування російських військ прискорилися – за попередній місяць загарбники, ціною мобілізації чи не всіх своїх потужностей, окупували 0,09% української землі, за даними OSINT-аналітиків. Але навіть попри це, ні про яку демілітарізацію України, якої добивається Кремль, мова не йде, як і про стратегічну поразку України на полі бою.

Саме тому РФ робить ставку не лише на військовий наступ, а на більш складну операцію, де економічні та політичні чинники не менш важливі, ніж військові. І саме тому так важливі вибори у США та у країнах по всьому світу, де Кремль також просуває вигідних собі кандидатів або просто створює хаос.

Так, просування РФ на Сході та Півдні для нас вкрай болючі, але російські "перемоги" та українські "зради" дуже сильно перебільшені у контексті всієї війни загалом, а не лише з огляду на окремі військові операції.

У 2022 році втрати були значно більші, загрози – масштабніші, але у цивільного населення України був значно менший рівень "втоми", про яку зараз говорять соціологи. Тобто, цей песимізм - це питання більше суб’єктивного сприйняття ходу війни, а не фактичних результатів на всій дистанції.

"Економічний фронт"

Більшість ресурсів для війни РФ отримує з власних внутрішніх джерел, тоді як Україна – переважно з закордонної підтримки. Тому стан справ у економіці РФ має більший вплив на військові потуги Кремля, ніж економічні проблеми України на можливості ЗСУ. Тому так важливо вичерпання ліквідної частки ФНБ (Фонд національного добробуту Росії) та проблеми зі "стагфляцією" (стагнація "цивільної" промисловості + інфляція) на болотах.

Попередня "часткова мобілізація" у РФ "у моменті" завдала більше економічної шкоди російській економіці, ніж західні санкції. Бо підкосила російські виробничі потужності – з того часу не наявність грошей, а саме нестача робочої сили (особливо кваліфікованої) є головним стримуючим фактором російської промисловості, що й призвело до поточних проблем з російськими фінансами, які лише почали себе проявляти.

Важливий індикатор, що з 2025 року РФ вже воюватиме у борг. У борг, який ніхто не готовий їм фінансувати, щоб не потрапити під західні санкції. А тому продати боргові облігації Мінфін РФ може лише всередині країни. Але вже четвертий поспіль аукціон з продажу облігацій було провалено, адже не знайшлося охочих їх купувати. За планом на 2024 рік, РФ мала компенсувати дефіцит бюджету більш ніж у 3 трильйони рублів за рахунок продажу облігацій у 2,5 трлн рублів з "політичною" ставкою (значно нижчою за ринкову) у 9,8% річних для паперів з погашенням протягом 2037-2038 років. З урахуванням курсової динаміки рубля та інфляції, ставка 9,8% за 13 років - це… фантастично оптимістично.

Вже зараз, щоб зупинити інфляцію, Банк Росії підняв облікову ставку до рекордного 21% і, за інформацію з російських ЗМІ, може підняти її ще до 23% у грудні. А навіщо купляти російські облігації з прибутком 9,8% річних і високими ризиками, якщо можна просто покласти гроші на депозит у банк під 21% - рівень облікової ставки? Якщо ж ставку не підіймати далі, то перенасичення російської економіки "дешевими" грошима посилить стагфляцію.

Звісно, РФ все ще матиме змогу воювати протягом 2025 року. Але фінансовий ресурс вичерпуватиметься. Як і "радянські закрома" військової техніки.

Так, OSINT’ер Клемент Молін повідомляє, що ЗС РФ витягли з полігонів вже всі Т-90, дві третини Т-80 всіх модифікацій та більше половини Т-72Б та пізніших модифікацій. А на складах здебільшого залишаються танки у поганому стані.

Загалом, у РФ на складах залишилося 614 танків у "задовільному" стані. Плюс виробництво, за різними оцінками, складає "до 330 танків на рік", з яких, щоправда, приблизно половина - це "модернізовані" машини, а не вироблені з нуля. Втрати ж танків (лише за підтвердженою фото- та відеофіксацією) становлять 3527 загалом, з яких 2462 - вщент знищені, за даними проєкту Oryx.

Саме тому Кремль відчайдушно пропонує Україні "мирну угоду" саме зараз, коли починає відчувати тиск війни. Але, маючи "у моменті" перевагу на фронті та можливості політичного й інформаційного впливу на наших партнерів, кремль вимагає значно більше, ніж здатен отримати.

У свою чергу, Україна, хоч і має цілий оберемок своїх проблем, які провокують панічні настрої серед населення, але отримує західну підтримку (і у грошах, і у зброї), яка посилилась наприкінці року. А оскільки мобілізаційний цикл сягає 2-6 місяців (в залежності від складності техніки), то все це озброєння ми побачимо на фронті, ймовірно, лише навесні у складі нових бригад. Але гроші йдуть з меншими затримками і відчутні транші очікуються вже у грудні. Причому й на власне українське виробництво зброї, що знаменує новий етап у війні.

Так, країнами Великої сімки вже розплановано до початку 2027 року виплати Україні за "кредитом" на 50 мільярдів доларів. Україна його виплачувати не буде – вони забезпечені арештованими грошима російського центробанку. І це без урахування національних програм підтримки.

Паралельно йде насичення ЗСУ зброєю та технікою як власного виробництва, так і від партнерів, хоча точні об’єми поставок приховані за "туманом війни". Лише протягом жовтня партнери пообіцяли надати майже 100 танків, більше 500 БМП/БТР, кілька десятків гаубиць, дві тисячі самих лише автомобілів HMMWV, кілька батарей ППО середнього та далекого радіусу, та ін.

І це без урахування пакету США від 1 листопада, у якому оголошено про поставку більше 200 одиниць БТР Stryker, а також всіх видів ракет та снарядів зі складів армії США – тобто швидко. Звісно, західні партнери не всі обіцянки виконують вчасно, але навіть половина з цього буде значим посиленням ЗСУ, на тлі зростання власного виробництва.

Завдяки вітчизняному ВПК, наприклад, тил РФ тепер не є спокійним і динаміка українських ударів постійно зростає, послаблюючи можливості РФ для подальшого масштабування своєї військової промисловості. А на підході не лише нові дрони, але й власні балістичні ракети.

Плюс "Чеська ініціатива", яка дозволила зменшити співвідношення артилерійських пострілів ЗСУ та ЗС РФ на користь українців. Причому це співвідношення вже з урахуванням північнокорейських поставок снарядів до "Немитої" (а наразі вони складають більше половини у використанні ЗС РФ).

"Забезпечення боєприпасами можна оцінювати так. Якщо говорити, наприклад, про артилерійські боєприпаси, то на початку року співвідношення пострілів становило 1 до 7, 1 до 8, а то й більше в деякі місяці. Станом на початок літа це співвідношення було 1 до 3. Тепер це співвідношення становить приблизно 1 до 2", — повідомив наприкінці жовтня генерал-лейтенант Іван Гаврилюк, перший заступник міністра оборони.

Щоправда, зараз "геймченджером" є авіація та "КАБи" (а це ціла лінійка різних плануючих та керованих бомб, а не лише одні керовані бомби), на які Україна поки що не має чим відповісти, а західні партнери не поспішають нам давати "козирі". Снаряди теж потрібні, але на хід війни вже впливають не так, як ще рік тому. Настав час авіації.

Економіка війни показує, що обидві сторони виснажуються. Проте про проблеми України знає весь світ, і саме спираючись на них нас штовхають до "мирних ініціатив" (фактично капітуляції), а про ціну війни для РФ майже ніхто не говорить. Чому? Бо на свій політичний та інформаційний вплив Кремль витрачає потужний ресурс, якого в України немає.

Політичній й інформаційні "фронти"

Під час криз демократії завжди стають більш вразливими, ніж диктатури. Адже демократіям для будь-якої дії потрібно отримати консенсусне рішення багатьох, а диктатор завжди все вирішує сам або з близьким колом наближених олігархів. Цим Кремль активно користується на тлі "року виборів".

Вибори 2024 року проходили у Європі (у т.ч. у ЄС), Азії та Африці. Вже відбулися вибори у Грузії та Молдові, і прямо зараз проходять вибори у США. І всюди Кремль використовує своїх агентів впливу, або просто розповсюджує через свої медіа та ботів тези, які сварять громадян між собою. Вибори у Молдові та Грузії показали, що Кремль відновив свої "сітки" серед виборців та "ботофреми" у соцмережах. Причому "медіаконсерви" "ловили за руку" не лише у Європі, але навіть у США.

Кремль використовує ресурс не лише на військові дії, але й на пропаганду та те, що в нас називають "ІПСО". Засекречені статті бюджетних видатків РФ у 2025 році сягнуть 12,9 трлн рублів або близько 30% від загального "болотного" кошторису – є з чого фінансувати "сітки" впливу.

Які результати це приносить? У Грузії – хоча у опозиціонерів ще є кілька опцій (наприклад, здати всі мандати та знов розпустити парламент) - фіксуємо майже беззаперечну перемогу Кремля. А ось у Молдові РФ зазнала поразки, хоча "план Б" - спровокувати хаос – ще залишається актуальним.

Проте це відносно невеликі країни, де простіше маніпулювати, маючи гроші. А ось на виборах у ЄС та у Франції РФ програла, попри всі зусилля – зміни політики щодо України не сталося.

Втім, у світі ситуація різна. У Венесуелі проросійський Мадуро очікувано переміг, але це ще не кінець історії, адже результати виборів, через масові фальсифікації, не визнала більшість країн Південної Америки. А повноваження Мадуро за попереднім строком повноважень спливають на початку 2025 року, що натякає нам на "другу серію" вже з залученням нової адміністрації США.

Як успіх Кремля можна згадати втрату конституційної більшості Ліберально-демократичної партії Японії (ЛДП), яку потіснила лівопопулістська й ізоляціоністська партія "Комейто". Перша виступає за більш активну роль Японії у геополітиці та відновленні військової міці країни на тлі викликів з боку РФ, КНР та КНДР, а друга – за самоізоляцію та вмиротворення супротивників. Тим не менш, ця "перемога" неповна, адже прозахідний уряд залишається при владі. Просто він буде змушений по кожному рішенню домовлятися з опозицією, що нам невигідно.

Натомість у ПАР все вийшло повністю навпаки – проросійська правляча партія Сиріла Рамафоси втратила більшість і змушена була піти на коаліцію з прозахідним і проукраїнським "Демократичним альянсом" (ДА), який дуже обмежує можливості Рамафоси зближуватися з Кремлем та Пекіном.

Останній приклад – Рамафоса полетів на саміт БРІКС до російської Казані, де підтримав путінські ініціативи, а самого Путіна назвав "цінним другом". Але потім представники ДА змусили його виправдовуватися, начебто "він не те мав на увазі", називаючи Путіна "другом". Згодом, 27 жовтня, міністр внутрішніх справ Леон Шрайбер (по квоті ДА в уряді) прилетів до Києва, де вже Україну назвав "цінним союзником". Цей візит був сенсаційним, але майже непоміченим в Україні.

Після цього очільник МЗС України Сибіга прилетів до ПАР, щоб офіційно розпочати перемовини щодо угоди про безвіз. З огляду на проросійський курс Рамафоси та його "Африканського національного конгресу", це просто шалений прорив для України та Заходу. Але потрібно більше.

На інформаційно-політичних фронтах зараз все складно, але далеко не все йде так, як хотілось би кремлю, зважаючи на величезний витрачений ресурс. Подивимось як буде зі США, бо Росії не так потрібна перемога Трампа, як хаос та безпорадність США, щоб знов створити "паузу" у підтримці України на час "міжвладдя".

Нова адміністрація США після виборів отримує владу лише у січні. І саме у цей період Кремль задіє всі свої важелі - як військові на фронті, так політико-інформаційні у світі, - щоб примусити Україну до капітуляції. Це час "кульмінації" стратегії Кремля, до якої він готувався протягом останніх двох років. Мета – не лише перемога над Україною, а повернення впливу на всі постсоціалістичні країни, які увійшли у НАТО після 1997 року. Це прямо заявив Сергій Лавров, коментуючи "мирні" угоди Кремля.

Нам і світу слід готуватися до будь-яких спроб посіяти хаос та розбрат, до терору цивільних та провокацій на час американського "міжвладдя". Всі ці інформаційні та політичні операції Кремль вже протестував під час постійних виборів. І всі їх задумки підходять до кульмінації.

Проте це розуміння дає нам головний "козир" - ми розуміємо, що цей тиск РФ, хай і потужний, але тимчасовий. За умови збереження західної підтримки та ефективної оптимізації тилу, Україна зможе пройти цей складний період з найменшими втратами. Ми вже пройшли 2022 рік – пройдемо й 2024-й.

Хоча вже наявна "інфраструктура" підтримки з інших країн гарантує нам "прожитковий мінімум" на наступний рік, саме вибори у США стануть каталізатором усіх процесів та посилять або послаблять наші спроможності до спротиву у 2025 році. Як саме – дізнаємось вже незабаром.

Андрій Попов 

УНІАН в Google News