До смерті vs до перемоги: які проблеми у війську відкриває СЗЧ

Ще в 2022 році воїнам, які стали на захист України, обіцяли справедливу службу і, найважливіше, демобілізацію. Проте навіть після прийняття нового "мобілізаційного закону" вибір у військовослужбовців невеликий: служити до перемоги, або до смерті.

Ресурс людини вичерпний. Коли у лютому-березні 2022 року десятки тисяч українців приєдналися до війська, щоб дати відсіч російському агресору, вони не розраховували, що воювати доведеться роками, без змін і якісних ротацій. Після 2,5 років безперервної служби, дехто терпить, зціпивши зуби. Дехто шукає шляхи "списатися". А дехто йде на злочин – самовільне залишення частини.

Військовослужбовець 56-ї окремої мотопіхотної Маріупольської бригади Сергій Гнезділов 21 вересня зробив це публічно: оголосив про рішення піти в СЗЧ. За його словами, мотивацією для такого вчинку стало бажання привернути увагу влади й суспільства до необхідності демобілізації.

А поки чоловік очікує на встановлення чітких термінів служби, його бригада через цей вчинок проводить службове розслідування, а Державне бюро розслідувань почало відповідне кримінальне провадження, суспільство з подивом почало дізнаватись, що одночасно в СЗЧ можуть йти десятками, і це може провокувати критичні ситуації і втрати, яким можна було б запобігти. Тема дійсно отримала широке суспільне обговорення і розкрила ще ряд проблем.

"Брак мотивації"

Морпіх Гліб (ім’я змінене) в СЗЧ після загибелі на фронті вітчима. Вдома – мама в декреті, немовля і сестра-школярка. Хлопець тепер – єдиний годувальник в сім’ї. Той самий чоловік, спроможний і хату до зими підлаштувати, і дрова запасти, і води наносити у разі відсутності електрики й завмерлих через це насосів.

Гліб розповідає, що повернувся б до побратимів, але "держава не подбає про маму і малих".

"А якщо отримаю поранення, сам стану для них тягарем", - вважає він і каже, що найгірше в ситуації, в який опинився – це саме осуд побратимів.

На його думку, якби були якісь визначені строки служби, щоб і він, і родина знали, що, приміром, за три-чотири місяці служби він буде місяць вдома, то проблема з СЗЧ зникла сама собою.

Це підтверджує психолог ГО "Військова школа "Боривітер"" Олег Крець: "Якщо зараз взяти військового ЗСУ і людину, яка сидить в тюрмі, то у вигіднішому становищі - другі. В тюрмі знають, скільки їм часу лишилось… Навіть доводилось чути: "Краще я в тюрму сяду"".

Олег Крець впевнений, що з такими речами потрібно працювати певним чином. Натомість психологам, які працюють з особовим складом війська, ставлять "абсолютно нереалістичні задачі": "Приміром: "Промотивуйте людей". Але це як з лікуванням: або займаєшся профілактикою, або довго хворієш та витрачаєшся на ліки. Людей треба мотивувати, скажімо так, на випередження. Мотивація повинна бути постійною. І мова не лише про якісь слова. Людей треба донавчати, треба давати їм відпочивати, зустрічатися із сім'єю, давати якісь додаткові можливості (ту ж саму західну зброю). Тоді вони будуть промотивовані, вони будуть розуміти, чому вони на війні". 

Психолог наголошує, що людська психіка – не безмежна. І навіть у найстійкіших приходить час, коли "сідає батарейка". Тож людям треба відновлюватись.

"Якщо брати стандарти НАТО, то там людина воює три місяці, потім відновлюється на ППД, після цього їде додому на місяць, повертається - знову на ППД, втягується, налаштовується, і лише після цього знову йде воювати. У нас такого й близько немає, і це проблема", - зазначає він.

"Поганий приклад"

Реакцією на вчинок Сергія Гнезділова з боку багатьох військовослужбовців стало засудження. Мовляв, представляти СЗЧ як щось нормальне, адже за цим стоїть благородна ціль – неправильно. Хоча б тому, що це дає привід іншим виправдовувати самовільне залишення частини.

"Як військові ми не можемо це толерувати. Бо є багато випадків, коли через СЗЧ одних інші підрозділи втрачали своїх побратимів", - вважає лейтенант ЗСУ Масі Наєм.

Одна з найсвіжіших історій пов’язана з Вугледарським напрямком. За даними військової журналістки Юлії Кирієнко-Мерінової, піхота 123-ї бригади ТРО "десь порозбігалась" і не зайшла на позиції під Вугледаром і замість знесиленої 72-ї окремої механізованої бригади. Днями близько сотні військовослужбовців 187 батальйону 123 бригади ТРО, які відмовились виконувати бойову задачу на Донеччині й самовільно залишили військову частину, вийшли на мітинг у Вознесенську на Миколаївщині, щоб привернути увагу до недостатньої підготовки бійців.

Як зазначила Юлія Кирієнко-Мерінова, ТРО дійсно стали використовувати на війні "як затикання дірок у механізованих і штурмових бригадах, коли у них закінчується піхота", тож не дивно, що бійці з ТРО вийшли на протест, вимагаючи дооснащення і донавчання.

"Їх кинули голими-босими під Вугледар. Тому вони пішли у колективне СЗЧ. Не засуджую. Не маю на це морального права. Але результат: поки вони в СЗЧ, інші стоять до останнього, щоб втримати позиції. Так сталось у Вугледарі. І, на жаль, не тільки там. Просто після інших випадків ніхто на акції протесту не виходив", - додала вона.

За словами військового юриста Центру надання підтримки ветеранам та їхнім родинам Романа Лихачова, з 2022 року на СЗЧ пішли понад сто тисяч військових.

"У деяких кримінальних справах про самовільне залишення військової частини фігурують по 20-30 людей…", - зазначає він.

На думку Лихачова, не надто гарна й ідея дозволяти в окремих випадках покидати військову частину на невизначений термін, а далі повертатися й не нести за це відповідальності (20 серпня 2024 року Верховна Рада ухвалила відповідний закон (№11322)): "Так з ділянки фронту може піти цілий підрозділ, а повернутися через рік".

Гарантії якісного навчання і оснащення

Історія 187 батальйону 123 бригади ТРО – ілюстрація того, про що деякі військовослужбовці й волонтери говорять давно, і навіть публічно: більшість навчальних центрів не дають корисних на війні навичок. Бо звикли працювати ще в радянській системі координат (коли боєць лише на папері вміє користуватись кулеметом, а насправді увесь час навчання провів у нарядах на кухні). Бо інструкторами стають не найкращі бійці, здатні передати свій досвід, а ті, хто краще знає паперову "матчастину" і має "корисні" сертифікати про "підвищення кваліфікації".

"Я впевнений, що 60-70% інструкторів базового рівня, не пройдуть вихідний контроль і не здадуть контрольні вправи не те, що по всьому курсу БЗВП, а навіть по дисципліні, яку вони викладають, - зазначав ще влітку керівник навчально-інструкторської групи 151-го навчального центру ЗСУ Роман Донік. – Вся підготовка тримається на 30-40% відсотках інструкторів, які пашуть за себе й інших, падають з ніг, та вигоряють".

За його словами, готувати солдата до війни може тільки солдат, який воював сам. При цьому, воював гарно, тому "може дати рекруту впевненість, що можна навчитись, можна воювати і через два роки бути живим і умовно здоровим".

Армія потребує адекватних командирів

На жаль, деякі командири бригад і батальйонів ТРО, за словами Доніка, наразі виглядають як рабовласники, які самі вирішують, відпускати людей у відрядження, чи відправити на штурм. Іноді виводять людей  поза штат, щоб не платити гроші, і навіть шантажують військовослужбовців, що подадуть на них як на СЗЧшників…

"При отриманні розпорядження на відправку людей у відрядження, дуже часто просто роблять вигляд що нічого не отримували, або заднім числом виписують бойове розпорядження і відправляють в окопи. Або переводять заднім числом з одного батальйону в інший. Ховають…", - зазначає Роман Донік.

На його переконання, якщо "терміново не зламати усвідомлення більшості командирів бригад та батальйонів з приводу переводів та використання фахових і досвідчених піхотинців як інструкторів навчальних центрів на перспективу, то буде ще гірше".

Врешті, багато бійців йдуть в СЗЧ не через страх служби, а через обставини – упереджене ставлення з боку командирів, неадекватні й некомпетентні накази, неможливість перевестись, щоб виконувати роботу за фахом…

Юрист Володимир Боєру отримав власний досвід того, як працює розподіл в армії.

"Я мав відношення (документ, який дає та частина, яка хоче вас забрати на адекватну посаду відповідно до освіти і ВОС), мене чекала військова частина, але при розподілі воно чомусь не було враховано… Чотири диплома юриста, науковий ступінь кандидата юридичних наук (PhD), п’ятнадцять років відповідного досвіду, зокрема, на керівних посадах… Але просто зараз я їду на Донбас у складі штурмової бригади в якості просто стрільця", - зазначив він.

Досвідченіші військовослужбовці розповідають, що переміщення між місцями служби майже неможливе. Тому найдієвіший спосіб перевестись – піти в СЗЧ, а повернутись в іншу частину. Але хіба це розв’язує проблему? Ба більше, навряд хтось буде шукати й розбиратися в причинах самовільного залишення частини. Юристи зазначають, що на порушників закону чекає покарання – від п’яти років позбавлення волі.

Служба без демобілізації

На жаль, за обговоренням теми СЗЧ в тому вигляді, як це відбувається в українському суспільстві, на другий план відходить набагато важливіша проблема.

"Усі обговорюють моральний портрет Гнезділова, всі обговорюють те, гарно йти в СЗЧ чи погано, за яких умов не дуже погано тощо. Тобто це, на жаль, зміщує фокус уваги від проблеми, яка справді існує – відсутність демобілізації", - каже військовослужбовець, аеророзвідник Ігор Луценко.

На його переконання, держава має визнати, що масової демобілізації після 36 місяців війни не буде, адже темпи мобілізації "ледь конкурують з рівнем втрат". І влада має чесно говорити з суспільством на цю тему. Але не означає, що для бійців, які вже воюють, геть нічого зробити не можна.

На думку Ігоря Луценка, щоб зберегти людей і допомогти їм бути ефективнішими, потрібно дати можливість солдату поскаржитись на свавілля командирів і отримати справедливий фідбек, зробити систему оцінки командирів і позбавитися "баласту", забезпечити нормальну систему ротації між цивільним і військовим життям, дати змогу спеціалістам вільно переводитись після певного строку служби на одному місці.

"На час війни також потрібно війни прибрати вимоги щодо звань для призначення на ті чи інші посади. Зараз у армію поприходили люди з колосальним управлінським чи фаховим досвідом, компетенція яких дозволяє зразу займати дуже високі посади і керувати тисячами людей. Але нинішня система армії не дозволяє їм це робити", - додає військовослужбовець.

На його переконання, саме цивільні здатні формувати якісну кадрову політику збройних сил і налагодити стосунки із суспільством, адже спроможні діяти не по старих радянських військових правилах, як це досі роблять деякі професійні військові.

Влад Абрамов, Тетяна Урбанськ

УНІАН в Google News