В Україні планують роздавати їжу безкоштовно. Однак бідні можуть залишитись голодними

Безкоштовна роздача харчів населенню несподівано може бути вигідна всім – і магазинам, і виробникам. Принаймні так це працює в Європі. Але в Україні чомусь знову вирішили все зробити з вогником та власною "родзинкою".

Викидати зіпсовані харчі завжди болісно. Якісь люди їх вирощували, виробляли – далі вони підуть на смітник і тільки зашкодять екології. Банально, вони куплялися за гроші. Але у світі давно придумали вихід з цієї драматичної ситуації – продукти на межі терміну придатності, які не встигають реалізувати, безкоштовно віддають соціально вразливим верствам населення. Цим займаються банки продовольства, або фудбанки.

Система вже налагоджена і не несе жодної шкоди для отримувача. Харчові виробники зазвичай закладають певний додатковий "запас міцності" своїй продукції. Плюс, за кордоном вже перейшли до подвійного маркування їжі: є окремі дати Best Before (Краще спожити до) та Use By (Кінцева дата споживання). В проміжку між ними продукт може дещо втратити смакові якості, проте залишається поживним і безпечним для вживання.

В Україні тему банків продовольства, або фудбанкінгу, почали жваво обговорювати навесні – Мінекономіки відзвітувало про намір розвивати систему за європейським принципом. Ідея правильна. Та проблема, як завжди, у реалізації.

УНІАН розібрався, як фудбанкінг влаштований у Європі, що з ним відбувається в Україні – і чому навіть добру справу у нас примудряються заплутати.

Як це працює в Європі

Банк продовольства (або фудбанк) – це благодійна неприбуткова організація. Вона збирає продукти, які ще придатні до споживання, але вже не будуть продані, від виробників, супермаркетів та ресторанів, формує з них продуктові набори та безкоштовно передає їх людям, які цього потребують. Це вирішує дві проблеми: зменшує кількість харчових відходів і допомагає боротися з голодом.

Перший банк продовольства відкрили у США ще 1967 року. В Європі, у Франції – 1986-го. Відтоді система в ЄС розрослася і стала однією з основ продовольчої безпеки. Наприклад, у Франції та Чехії закон зобов’язує магазини площею понад 400 квадратних метрів віддавати їжу фудбанкам, а за викидання придатних продуктів передбачені солідні штрафи. Натомість магазин економить на утилізації, отримує податковий кредит і звільнення від сплати ПДВ – та ще й покращує собі репутацію.

Працює це системно. У Європі діє Європейська федерація банків продовольства (FEBA) – 28 національних федерацій із 28 країн зі штаб-квартирою у Брюсселі. Остання директива ЄС зобов’язує країн-членів консультуватися з фудбанками й пропонувати їм угоди на передачу продуктів, а самі банки є частиною Європейського "зеленого курсу". Частково фінансування фудбанків забезпечує загальноєвропейська соціальна програма ESF+ – це 142,7 млрд євро на сім років, частину з яких перерозподіляють на банки продовольства.

Функціонування робочої системи фудбанкінгу не є умовою для вступу України в ЄС, але воно мається на увазі за замовчуванням. Тож за взірець Україна обрала Чехію, де масштабний розвиток почався 2018 року з ухваленням профільного закону.

Показово, що чеські торговельні мережі намагалися оскаржити його в суді, вважаючи передачу товарів експропріацією, – і програли. Висновок для України напрошується сам собою: чеський досвід переймати варто, але закон має влаштовувати й мережі, а не лише накладати на них додаткові зобов’язання.

Паростки української системи фудбанкінгу

Попри бадьорі заяви про "запуск", фудбанкінг у нас існує давно, хоч і у значно слабкішому виконанні. Найбільша організація, FoodBank Україна, працює понад 15 років. От тільки системою це назвати важко: радше зародки, які тримаються на ентузіазмі. Поки що донатять продуктами за власним бажанням лише невелика кількість виробників та магазинів на плюс-мінус регулярному рівні. Часто можуть віддавати харчі з зіпсованим товарним виглядом (некондиційні).

Продукти передають малозабезпеченим, проте усталених пріоритетів (кому? скільки?) для їхньої передачі немає. Наприклад, FoodBank Україна з кінцевим отримувачем не взаємодіє. Там працюють з мережею благодійних структур та соціальних центрів, які вже спрямовують допомогу до споживача. Причина проста: продукти у фудбанків із коротким терміном, тож набори формують із того, що є, і віддають тим, хто просто зараз може їх прийняти.

"Ми працюємо через мережу, але періодично робимо перевірки і візити до наших партнерів для того, щоб краще розуміти, як розподіляється ця продукція. Іноді може бути більше логістичних можливостей у організації, яка займається багатодітними родинами, ніж у організації, яка займається ВПО. Продукти будуть розподілені між тими, хто їх зараз може прийняти. На жаль, є така асиметрія – ми намагаємося її враховувати – тому що це продукти з коротким терміном. Ми завжди працюємо в таких ніби екстрених умовах – специфіка роботи", – каже УНІАН генеральна менеджерка FoodBank Україна Юлія Лемберг.

У загальному випадку, отримати продуктовий набір від фудбанку можуть: пенсіонери, особи з інвалідністю, багатодітні сім’ї, самотні батьки, ветерани, мешканці прифронтових громад та внутрішньо переміщені особи. Для цього потрібно попередньо зареєструватися на сайті банку продовольства та мати при собі документ, що посвічує особу та підтверджує статус з наведеного вище переліку.

Український фудбанкінг поки що не досяг такого рівня розвитку, як в Європі. Щорічно бізнес в Україні витрачає 10 мільярдів гривень на утилізацію продуктів харчування. На смітник потрапляє від 2,5 до 2,7 млн тонн продуктів. Такі цифри шокують європейців.

"Коли ми просимо, наприклад, продукти харчування в іноземних донорів чи країн, вони заходять в інтернет і дивляться, що по програмі ООН в Україні утилізується на 10 мільярдів гривень харчів щорічно. І вони питають: може ви зі своєю утилізацією продуктів харчування розберетеся? Ви – країна, яка найбільше виробляє продуктів харчування. І ви просите гуманітарну допомогу по продуктам харчування", – каже УНІАН голова правління Української федерації банків продовольства Дмитро Шкрабатовський.

Грошей системі в Україні бракує хронічно. Фудбанк – це не магія: потрібні власний транспорт із холодильним обладнанням, склади за нормами харчової безпеки та постійний персонал, бо відвантаження щоденні. Живуть ці організації переважно на спонсорські кошти. Після весняної заяви Мінекономіки кількість запитів від людей значно зросла – а от донорів, готових віддавати продукти, не побільшало.

Ризики і додаткові витрати для мереж

Жодна з великих торговельних мереж не змогла на момент виходу публікації прокоментувати тему УНІАН. Нам або ввічливо відмовляли (переважно) – або нас ігнорували. Більше того, на наші запити не відповіли навіть дрібні мережі, які офіційно донатять фудбанкам продукти. Тема фудбанкінгу для магазинів надто делікатна.

"Якщо дивитися на наш досвід з мережами – для того, щоб підключити один магазин до щоденної роботи з фудбанком або іншою благодійною організацією, яка буде забирати цю продукцію, в магазині має бути додатковий бухгалтер, який буде проводити ці акти. Якщо це ставити на потік – це має обов’язково обліковуватися. Потрібні ресурси, аби впроваджувати цю систему обліку. Мають бути відповідальні особи як з боку донора, так і з боку приймаючої сторони", – пояснює Лемберг.

Далі – більше. Врахуємо ще й репутаційні ризики для мереж та виробників товарів. В продуктових наборах, які передають банки продовольства, зберігається маркування мережі чи виробника. Якщо до адресата допомоги дійде зіпсований товар – це фіаско.

"Великі ритейлери та компанії – вони бояться передавати. Вони ліпше утилізують ці всі продукти. Це дуже великі ризики для них, перш за все репутаційні. Компанії вигідніше утилізувати, ніж передати на благодійність, тому що незрозуміло, що далі буде з цією продукцією. Поки ми з ними розпочали діалог і почали від них отримувати якусь продукцію – проходить десь 4-5 місяців. Тому що якщо хтось отруївся продукцією, наприклад, відомого виробника – то що далі? Ну і все, і полетіло по всій мережі. Ліпше вони його утилізують, закопають в землю – і закрили питання", – каже Шкрабатовський.

Ось і вся різниця з Європою. Там магазину і невигідно, і ризиковано викидати їжу: за це штрафують, а за передачу – заохочують пільгами. В Україні все навпаки: утилізувати простіше, дешевше й безпечніше, ніж віддати. А держава поки що лише "роздумує" про масштабування. Щоб зрушити з місця, потрібен закон. І ось тут починається найцікавіше.

Власна українська родзинка

Замість того, щоб унормувати відносини між усіма учасниками, законотворчість пішла звичним шляхом. Законопроєкт готує Українська федерація банків продовольства – єдиний асоційований член FEBA від України. Біда в тому, що, за словами інших гравців ринку, документ представляє переважно саму Федерацію.

Його вже презентували в Європейській бізнес-асоціації, потім оновлену версію – в Американській торговій палаті, а до Кабміну надіслали ще до того, як узгодили з рештою благодійних організацій і бізнесом. У публічному доступі законопроєкту досі немає. На прямі запитання УНІАН, чи обговорювався документ із ринком, голова Федерації Шкрабатовський відповідає ухильно: мовляв, "експерти вже бачили", ще "десь місяць" – і покажемо суспільству.

Але головна претензія – по суті. У нинішній редакції немає жодних податкових пільг чи економічних стимулів для бізнесу.

"Якщо змін не буде, мережам фактично утилізувати продукцію буде дешевше, ніж передавати на благодійність", – констатує Юлія Лемберг.

За її словами, закон радше регулює роботу самої Федерації та її підрозділів, а інтереси десятків громадських організацій, які роками займаються фудбанкінгом і мають продовольчі комори по регіонах, там не враховано.

Шкрабатовський наполягає, що йдеться не про монополію, а про критерії: щоб зватися банком продовольства, організація повинна мати склад, холодильне обладнання й транспорт – інакше за безпеку їжі "від виробника до споживача" ніхто не відповість. Аргумент слушний.

Питання лише в тому, чому "найкращі пункти з усіх європейських законів" пишуть без тих, кого вони безпосередньо стосуються.

Як зробити по-людськи

Очевидно, що система фудбанкінгу Україні потрібна, оскільки вона вже довела свою працездатність та ефективність в усьому цивілізованому світі. Не можуть українці бути такими жадібними вузьколобими дикунами. Рецепт успіху відомий, і Європа його вже підказала.

По-перше, потрібен закон – суворий, але справедливий. Подвійне маркування "Краще спожити до" / "Кінцева дата споживання", обов’язок великих мереж передавати продукти в проміжку між цими датами на благодійність – і водночас реальна винагорода за це через податкові пільги, а не "експропріація" по-чеськи. Плюс покарання за порушення та захист мереж від репутаційних ризиків. Зважаючи на звичний в Україні податковий тиск на бізнес, стимулів ділитися їжею може знадобитися навіть більше, ніж у Європі.

По-друге, гроші. Якщо ЄС заохочує Україну розвивати фудбанкінг, він може й допомагати грантами – Чехія, наприклад, отримала 15 млн євро на розбудову 15 банків продовольства по регіонах. Але фінансування – і закордонне, і майбутнє державне – має розподілятися пропорційно до обсягу продуктів, що проходять через кожен банк, а не перетягуватися на одного гравця.

По-третє, не заважати тим, хто вже працює. Окрім великих федерацій, в Україні є десятки організацій, які фудбанками не називаються, але роблять цю саму роботу – і зуміли залучити ресурси ще до та під час повномасштабної війни.

"Продовольча безпека не може бути "просумована" одним гравцем", – резюмує Лемберг. Складно не погодитися.

Система фудбанків Україні справді потрібна – тож прикро було б добити її ще на етапі паростків. Бо роздати їжу тим, хто голодує, замість закопування її в землю – це не "європейська примха". Це елементарний здоровий глузд.

Андрій Каут

УНІАН в Google News