Існує поширена думка, що через постійне зростання кількості населення на планеті колись людям не вистачить їжі, і почнеться масове вимирання від голоду. Багато вчених досить скептично сприймають це, адже прогрес в технологіях сільського господарства випереджає темпи приросту населення.
Однак є й протилежна думка, яка менш популярна, але, ймовірно, навіть більш цікава: а чи не почне вимирати людство тоді, коли задовольнить усі свої потреби і втратить мотивацію щось робити? І одного разу було проведено науковий експеримент, який начебто підтвердив це занепокоєння.
Як пише науковий вісник IFI Science, у 1970-х роках американський психолог Джон Б. Калхун розпочав серію експериментів, в межах яких спостерігав за поведінкою мишей в умовах, коли усі їхні природні потреби були повністю задоволені. Найвідоміший з цієї серії експериментів отримав назву "Всесвіт 25". І став одним з найсуперечливіших наукових досліджень в сучасній історії.
Умови експерименту
Доктор Калхун узяв чотири пари здорових мишей для розмноження і помістив їх в "утопію". Навколишнє середовище було створено для усунення проблем, які можуть призвести до смертності в дикій природі. Вони могли отримати необмежену кількість їжі, води і матеріалів для облаштування гнізд, температура повітря трималася на комфортному рівні. Були вжиті надзвичайні заходи, щоб запобігти проникненню будь-якої хвороби у цей Всесвіт 25.
У таких курортних умовах миші почали стрімко розмножуватися, їхня популяція подвоювалася приблизно кожні 55 днів. Але досягнувши населення у 620 особин, приріст популяції сповільнився і вона подвоювалася вже кожні 145 днів.
Хмари над раєм
Доктор Калхун помітив, що миші розділилися на групи, і тим, хто не міг знайти роль у цих групах, було нікуди подітися. Науковець пояснив це тим, що в створених ним тепличних умовах до зрілості доживало значно більше молодняку, ніж необхідно, щоб замінити своїх родичів, які померли достроково чи навпаки від старості. В природних умовах такі "зайві" представники групи просто "емігрували" геть. Однак у закритому Всесвіті 25 їм було нікуди подітися, і вони стали ізольованими від решти популяції.
Як писав у звітах Калхун, самці такого типу уникали фізичних та психологічних контактів з іншими мишами, стали малоактивними та скупчилися у кількох місцях на дні Всесвіту. Коли на них нападали агресивні самці, вони не реагували. Серед самок теж були подібні "ізгої". Вони уникали контактів з іншими мишами, але їх, на відміну від самців, ніхто не бив.
У той час, доки одні миші ставали ізольованими від решти апатичними аутсайдерами, миші "альфа-самці" навпаки стали надзвичайно агресивними, нападаючи на інших без мотивації чи вигоди для себе. Ба більше вони регулярно ґвалтували не лише самок, але й інших самців. Часом доходило до канібалізму.
Апокаліпсис в утопії
Тривожні зміни в поведінці представників популяції наростали. Матері почали кидати дитинчат напризволяще, можливо через звичку, що іжі завжди є вдосталь. Інші навпаки стали агресивними до порушників їхніх гнізд. Матері регулярно вбивали своїх же дитинчат. Дитяча смертність на деяких територіях утопії досягала 90 відсотків.
У цій фазі, яку Калхун назвав "другою смертю", молоді миші, яким вдалося пережили напади їхніх матерів, виростали в умовах такої незвичайної поведінки дорослих і, як наслідок, не отримували прикладів природної поведінки мишей. На цьому етапі багато молодих мишей виявляли невеликий інтерес до парування, або зовсім не цікавилися цим, натомість проводячи час за споживанням їжі та відпочинком на самоті.
Територія Всесвіту 25 була розрахована максимум на 3 тисячі мишей, але популяція так ніколи і не досягла цієї позначки. На піку вона мала 2200 мешканців, і після цього почалося скорочення популяції. Багато мишей вже зовсім не цікавилися розмноженням й пішли на верхні поверхи вольєру. Натомість інші сформували агресивні "банди", які базувалися внизу вольєра та регулярно нападали й канібалізували інші групи, а також своїх "побратимів".
Зрештою через низьку народжуваність і високу дитячу смертність у поєднанні з насильством в доросломі віці незабаром вся колонія вимерла. У момент, коли розгортався цей мишачий апокаліпсис, їжі та води залишалося достатньо, і всі природні потреби мишей повністю задовольнялися.
Висновки з експеримента
Калхун назвав те, що він вважав причиною колапсу, "поведінковою раковиною". Аналізуючи результати експерименту, він писав, що для мишей характерним є певний набір поведінкових шаблонів: пошук пари, турбота про потомство, територіальна оборона, ієрархічна внутрішньогрупова та міжгрупова соціальна організація.
"Коли поведінка, пов’язана з цими функціями, не розвивається, не відбувається розвитку соціальної організації та відтворення. Як у випадку з моїм дослідженням, описаним вище, усі члени популяції старітимуть і зрештою вимруть. Вид вимре", – писав Калхун.
Він вірив, що експеримент з мишами повною мірою відтворює ті ж загрози, які постануть перед людиною в аналогічних умовах: коли усі потреби задоволено, а загрози – усунуто.
"Якщо можливості для виконання ролей не відповідають попиту тих, хто здатний виконувати ролі та сподівається це зробити, може послідувати лише насильство та порушення соціальної організації", – писав Калхун.
Свого часу експеримент "Всесвіт 25" наробив чимало галасу в науковій спільноті. Зокрема було багато тих, хто критикував експеримент за те, як він був організований. Пізніше, у 2008 році історик медицини Едмунд Рамсден писав, що крах мишачої утопії міг виникнути "через надмірну соціальну взаємодію". Він також вказував, що не всі миші в експерименті збожеволіли. Ті, кому вдалося контролювати певну територію, "вели відносно нормальне життя".
Окрім цього, план експерименту критикували за те, що він створив не проблему перенаселення, а скоріше сценарій, коли більш агресивні миші змогли контролювати територію та ізолювати всіх інших. Як і у випадку з виробництвом їжі в реальному світі, можливо, проблема полягала не в наявності ресурсів, а в тому, як ці ресурси контролюються.
Інші цікаві новини про тварин
Як писав УНІАН, кожен вид тварин має свою особливу манеру спілкування. Наприклад, слони вітають один одного, плескаючи вухами і видаючи буркітливі звуки, а кашалоти змінюють свої клацаючі звуки залежно від контексту розмови. Але серед тварин є ті, хто вчаться розмовляти чужою мовою.
Також ми розповідали, чому ви ніколи не повинні вбивати кімнатних павуків. Якщо по квартирі не бігає голодний тарантул розміром з горобця, панікувати нема сенсу.
