Підпишіться на нас в Google
Уявіть маленьку дитину, яка занадто мала, щоб дотягнутися до кнопки ліфта, і тому просить дорослих підняти її на потрібний поверх. Згодом вона виросте, одного разу перевірить – і виявить, що тепер дотягується до кнопки сама. Але що було б, якби вона ніколи більше цього не перевіряла і все життя чекала, що її відвезуть нагору?
Питання здається безглуздим, і стосовно ліфта так воно й є. Але хіба не буває ситуацій, у яких певні переконання – речі, про які ми "знаємо, що це так", – більше ніколи в житті не перевіряються? Так ми підходимо до визначення когнітивних схем: це загальні судження про те, як влаштований світ у цілому, які допомагають нам мати соціальну та поведінкову систему координат, пише Republica.
Ці когнітивні схеми формуються починаючи з раннього дитинства й безперервно розвиваються та адаптуються протягом життя під впливом переживань, яким ми піддаємося.
У сказаному вище ключове слово – адаптація. У дитинстві нас оточує невелика кількість людей і обмежене середовище. Ми формуємо певні схеми мислення на основі цих орієнтирів, але згодом, у міру набуття нового досвіду, ми адаптуємо ці схеми до дедалі ширшого й складнішого світу.
Деякі з цих ранніх когнітивних схем є дезадаптивними. Дж. Е. Янг виділив 18 типів ранніх когнітивних схем, які призводять до того, що людина бачить життя крізь спотворені "лінзи" і які приносять багато нещастя в життя дорослих.
Ці схеми стосуються кількох категорій переконань: емоційна відстороненість і відторгнення з боку інших, особиста неспроможність, нечіткі межі, підпорядкування іншим та пригніченість, пов’язана з гіперпильністю. Я присвячу цим типам схем окремі публікації, але зараз хочу торкнутися суворої необхідності переглядати їх із плином часу.
Так само, як діти моїх сусідів усвідомили, що виросли, і в якийсь момент стали достатньо високими, щоб самостійно натискати кнопку ліфта, точно так само й нам слід час від часу перевіряти реальність, щоб побачити, чи дійсні наші когнітивні схеми в сьогоденні.
На жаль, однак, це відбувається нелегко, особливо у випадку дезадаптивних схем. Спочатку вони формуються як механізми захисту та виживання і продовжують застосовуватися й у дорослому віці.
Візьмемо кілька прикладів: дитина, яка виросла з емоційно холодними батьками, засвоїла, що вираження емоцій не приносить жодної користі, а то й зовсім не заохочується. Однак це не означає, що всі навколо такі; навпаки, в основі здорових стосунків у парі та у вихованні лежить, зокрема, справжній емоційний обмін.
Припустимо, дитина виросла з тривожними батьками – для неї все небезпечно, чи то заняття, чи то ризики для здоров’я. Якщо вона не переосмислить цю когнітивну схему, у неї буде життя, сповнене обмежень, пов’язаних із сильним неприйняттям будь-якого ризику, навіть уявного. Якщо дитину в рідній родині суворо карали за кожну помилку, вона очікуватиме, що суспільство загалом таке саме, а отже, буде в жаху від думки зробити найменший крок у неправильному напрямку.
Часто ми не усвідомлюємо, що діємо на основі цих ущербних когнітивних схем, тому що, будучи багаторазово перевіреними в період свого формування, вони автоматизуються і стають інстинктивними.
Що робити
Що ж, оскільки мова йде про когнітивні схеми, вони доступні, адже є продуктами мислення (навіть якщо стосуються способів поводження з емоціями). Тому ми можемо їх виявити, а потім уважно дослідити, щоб побачити, чи дійсні вони ще.
Якщо ні – їх можна переписати шляхом переформулювання та освоєння форм поведінки, які відповідають схемі, адаптованій до сьогодення. Завдяки повторенню нові когнітивні схеми автоматизуються й у підсумку замінюють старі.
Це непросто і відбувається нешвидко, але це можливо, а нагородою за зусилля є краща адаптація до середовища та краща внутрішня рівновага.
Раніше УНІАН повідомляв, чому люди після 60 стають впертими.
